#MoonChaiStory #G #B2 #PWP 18+
“Я несу твою книгу” – написавши повідомлення, Марія закинула телефон у сумку і вийшла з кабінету пророцтв. Нарешті день закінчено і можна відпочити. Дівчина вже запланувала, що буде робити, коли повернеться додому: заварити запашного трав’яного чаю, що подарував Єсен і буде дивитися серіал, який так давно відкладала. Ці думки заспокоювали її хитку нервову систему.
Але думки про кінець дня з чашкою чаю витіснили інші, менш пристойні і спокійні.
- Мені до Лева Костянтиновича, книгу віднести. – пробубоніла вона коменданту, що вороже витріщився на неї. Марія не розуміла, чому він кожного разу дивиться на неї так, наче вперше бачить. Як мінімум два рази в тиждень хорсівка буває на додаткових заняттях Лева з Історії Магії. Рідше вони просто весело проводять день в компанії одне одного, прибираючи чи перевіряючи роботи студентів, ну хоча б з цього все починається.
Марія постукала у двері, чекаючи на відповідь і хитаючись з п’яток на пальчики ніг. Через хвилину двері відкрилися навстіж. Лев сидів за столом, перебираючи папери та розмірковуючи у пів тону голосу.
- Ваш комендант справжня зараза. – гаркнула студентка, скидаючи сумку на білосніжну ковдру ліжка Авінова. – Кожного разу бачить мене і кожного разу робить вигляд, що не пам’ятає мене, – дівчина штовхнула двері і вони зачинилися із шумом, – Пробач, я не навмисне. Просто… Просто він такий, – не дібравши слів, вона просто скривилась, даючи волю емоціям. Лев пирхнув, піднімаючись з місця.
– Така вже його робота. – спокійно промовив він, зупинившись за спиною Марії. Авінов перекинув платинове волосся дівчини на одну сторону і торкнувся губами білосніжної шиї хорсівки.
– Може мені бейджик начепити? – від гніву у скронях Марії пульсувало. Хотілось когось вдарити. Навіть ласки Лева не заспокоювали. Але якщо Марія буде відвертою– їй подобалось.
– Який ще бейджик? – промуркотів їй на вухо Авінов.
– «До Лева Костянтиновича. Вівторок, субота.» – солоденько промовила хорсівка. Лев засміявся, від чого пальці почало приємно поколювати. –Думаєш він оцінить?
–Твій творчий підхід? Сто відсотків. – Рука чоловіка лягла на талію студентки. Великий палець малював кола. Цей жест заспокоював. Марія відкинула голову назад і поклала її на груди Леву, видихнувши все повітря.
–Змучилась? – прошепотів Авінов на вухо дівчини, та лише кивнула. – Ляж відпочинь, – хорсівка вже хотіла заперечити та професор все-таки договорив, – Чув, що тебе Асгайр шукає. Напевно знову хоче відправити на якесь засідання від академії.
Марія щось пробубоніла собі під носа, напевно кілька лайливих слів, і впала на ліжко, розкинувши широко руки. Лев навис над Марією і посміхнувся.
–Якщо заснеш, доведеться знову вранці рано прокидатися, щоб проскочити повз коменданта. – У відповідь дівчина фиркнула. Авінов залишив швидкий поцілунок на вишневих губах та Марія не планувала так швидко відпускати професора. Вона підтягнула його за комір, поглиблюючи поцілунок. Леву довелося покласти одне коліно на ліжко, щоб не втратити рівноваги.
–Кохана, мені потрібно закінчити з конспектами для старших курсів, а тобі відпочити. – відірвавшись від п’янких губ хорсівки, промовив Лев і забрав пасмо волосся з обличчя Марії. Дівчина не з сильним ентузіазмом відпустила Авінова, хоч він і пообіцяв, що вони ще повернуться до цього німого діалогу.
Вмостившись на пухких подушках, Марія витріщилась у стелю.
–Мені сподобалось, те що ми робили на весіллі у готелі. – раптом промовила Марія, так спокійно наче говорила про погоду. – Кожного вечора перед сном згадую про те, як ми кохалися чи коли Стейсі не має у кімнаті.
Плечі у Лева напружились. Якщо дівчина продовжить свій монолог, то на конспектах він вже не зможе сконцентруватися. Та чи захоче?
–Твої руки… – Марія прикусила губу, відстукуючи пальцями по своєму животу. – Ох, кожного разу як це згадаю, мені хочеться знову опинитися в тій кімнаті. – Від спогадів між ногами стало розливатися тепло. Марія звела ноги до пульсуючої болі. Це не залишилося не поміченим для молодого професора. Важкість притискала їх обох.
–Ти хочеш продовження? – рівним тоном поцікавився Лев, виписуючи тези у журнал так, ніби його думки не було заповненні тією сценою, коли він знаходився між її ніг. Не зараз, Лев, не зараз.
Та вже було пізно. Марія не свідомо поглинула його всього і заволоділа його думками.
– Кожного разу, коли зустрічаю тебе у коридорі чи сиджу на твоїх парах. Твій голос змушує мене зводити ноги і нервово відстукувати ритми пальцями аби тільки подалі відкинути ті спогади і зупинити мою фантазію. – Марія підвелася і сіла на ліжку. Її тіло благало про дотики Лева, здавалося ще 15 хвилин і вона розсипиться на пісок, якщо цього не станеться. На тримтячих ногах вона підійшла до Лева і поклала руки на спинку стільця, на якому він сидів. Торкнулася губами його вилиць, проводячи руками від плеч до середини грудей і повернула їх назад, щоб розпрощатися із ґудзиками на його білосніжній сорочці.
Про які конспекти може йти мова, коли поруч із хорсівкою його думки завжди линуть до неї.
Авінов перехопив руки дівчини, у німому прохані встати обличчям до нього. Вона послухала. І опинилася на колінах у Лева, розставивши ноги ширше від його стегон. Їхнє гаряче дихання обпікало, та де там, спалювало і без того гарячу шкіру. Марія провела нігтем від вуха до ключиці професора, від чого глухий стогін вирвався з його горла. Дівчина посміхнулася.
–У шухляді, – уривчасто почав Лев, – з права від ліжка. – він провів носом по шиї Марії, від чого сп’янів ще більше. Кімната звузилася до робочого столу і стільця, де були вони. Без зайвих питань Марія попрямувала до заданого пункту, відкривши шухляду, видала тихе “ох”. Дві чорних стрічки, які по центру з’єднувалися срібним кільцем. Тілом пробігла хвиля жару. Тихими кроками, мов кішка, хорсівка повернулася до Лева, змушуючи його завести руки назад. Тонкі пальці спочатку зав’язали бант на правій руці, а потім на лівій. Якби він навіть хотів, то вибратися із пут не зміг би. Шовк приємно лоскотав зв’язані кисті рук Лева Констянтиновича.
Марія повернулася на коліна професора, швидко знайшовши його губи, які вона так жадала на кожній його парі. Він був палким, як тоді у готельному номері. Пристрасть знову підкралася непомітно і задоволено споглядала за цими двома. Стегна хорсівки почали повільно ковзати то ближче до Лева, то віддаляючись, пропускаючи повітря між ними. Обоє видали хриплий стогін. Не можливо було терпіти. Одяг знову заважав. Бляха Лева піддалася швидко, здається, йому навіть стало легше дихати, але пульсуючий біль у зоні паху нікуди не зник.
– Чорт, Марія, ця повільність мене вбиває. – хрипло промовив Авінов, спершись головою на плече дівчини. Двічі просити її не довелося. Піднявшись, дівчина стягнула з себе нижню білизну і кинула її на ліжко.
–Зілля? – промовила хорсівка злегка вигнувши брову. Її ланіти почервоніли, а очі були заповненні бажанням.
–Так. Бляха, так! – майже загарчав Лев, ще секунда і він втратить свідомість. Серце божевільно стукало у голові і нижче пояса. Холодне повітря торкнулося гарячої плоті чоловіка, але лише на мить, через секунду він опинився в Марії і голосно застогнав від полегшення. Марія вигнулась йому на зустріч, сідаючи все нижче. Відчуття були гостріші, ніж в готелі, їй знадобилося кілька хвилин, щоб звикнути до нового відчуття повної наповненості, що віддавало гулом і бажанням у кожній її клітині. Ще мить і вона почала повільно рухатися вгору, потім знову донизу.
Лев відкинув голову на спинку стільця і застогнав, так голосно і так приємно, що мурахи пішли по шкірі Марії.
–Тільки не зупиняйся… – простогнав він, розплющивши очі. Дівчина повільно сіла назад від чого Авінов здригнувся, випустивши повітря. Невпевненість хорсівки швидко зникла, а рухи стали різкішими. Її сідниці з кожним разом все жорстокіше вдарялися об стегна Лева, від чого обоє отримували задоволення, яке можна порівняти із дигустацією терпкого червоного вина. Піт стікав цівкою вздовж хребта Марії і ховався у тканині її білої, весняної сукні, яка здавалася недоречною, як сорочка Лева. Їхні губи то зустрічалися у шаленому потоці пристрасті, то знову припадали до різних частин тіла, куди могли дотягнутися.
Чоловік здригнувся, випустивши голосний, хрипкий стогін в якому можна було почути її ім’я і заплющивши очі, відкинув голову назад. Через хвилину Марія схилила голову до його грудей, втомлено хапаючи повітря пересохшими губами. 12 хвилин знадобилося їм, щоб спуститися з небес на землю. На тримтячих і м’яких ногах, хорсівка піднялася і відчуття порожнечі огорнуло все її тіло, змішуючись із неприхованою легкістю і солодким задоволенням. Вона звільнила руки викладача від чорних стрічок і кільце разом з ними упало на підлогу.
Піднявшись з місця, Лев поцілував Марію, так ніжно, як тільки міг, піднявши її підборіддя двома пальцями.
Доведеться рано прокидатися, щоб прошмигнути повз коменданта.