#MoonChaiStory #G #B2 #PWP 18+
У співавторстві з пані Марою
Уявимо, ситуацію на весіллі якоїсь родички Марії, на яке вона була запрошена, разом з Авіновими та Крамерами.
***
Марія, разом зі Стефанією відпочивали на танцювальному майданчику, повністю віддавшись музиці. Здавалося, що обоє дівчат нічого не помічали в цьому світі. Особливо після декількох бокалів вина, яке розігріло їх.
Та раптово блондинка помітила пару бурштинових очей, які вона відразу впізнала. Такого чоловіка важко було не помітити. Вона вже місяць його не бачила й навіть не очікувала, що вони зустрінуться тут.
Лев спостерігав за нею, попиваючи віскі. Марія на деякий час заметушилася, але згодом відчула впевненість у собі. Його пристрасний погляд. Він дивився на неї зараз, як на богиню. І зовсім не хотів зупинятися. Хоч до нього зверталися інші, та він не відводив очей від Марії.
Дівчина продовжила танцювати. Але цього разу не тільки для себе, але й для нього. Лев спостерігав за нею, усміхаючись. Він сумував за нею. Прийшов на це весілля тільки заради Марії.
Стефанія побачила цю сцену.
— Хм, я бачу, ти помітила Лева Костянтиновича.
— Не думала, що він прийде.
— Авінові запрошені. Ти же знаєш, вони найближчі друзі зі сторони нареченого. Але, схоже, Леву зараз зовсім не до молодят.
Стефанія відійшла від своєї подруги, коли Марія відчула на своїй талії великі чоловічі руки. Вона відразу впізнала їх та затягнула Лева у танець. Їм і якихось репетицій не потрібно було. Відчували все самі.
Стефанія, разом з Юрієм, спостерігали за ними зі столів. Вони не могли відірвати очей від цього пристрасного танцю, наповненим коханням.
По закінченню музики, і їм довелося завершити танець. Та обоє ще деякий час дивилися одне на одного. Чи то алкоголь у їхній крові, чи справжня пристрасть – невідомо.
— Через годину у мене в номері, - прошепотів чоловік на вухо своїй коханій.
— Домовилися.
***
60 хвилин переросли у вічність. Все тіло Марії було натягнуте наче титява лука. Вона швидко і рвано дихала, наче пробігла марафон. Весь час дівчина тільки й дивилася на Лева, який робив вигляд наче не відчуває її. Шум на весіллі лише дратував хорсівку. Дівчина ритмічно цокала підборами під столом, перевіряючи телефон кожні 5 хвилин. Як Леву так майстерно вдається прикидатися, що наче це не він має очікувати на Марію в номері.
За роздумами дівчина не помітила, як її куратор зник з весілля. Вона пирхнула собі під носа і швидким кроком пішла на вихід з гулянь. Та її зупинили. Марія була готова вбити цю безхребетну істоту на місці, а її прах викинути у туалет.
Це була наречена, яка мило посміхалася притримуючи Марію вище ліктя.
—Ти вже йдеш? — стурбовано промовила дівчина, оглядаючи гостю.
—Не думаю, що на довго. Голова трохи розболілася. — брехня була така солодка, як поцілунки Лева. Здається лише про нього вона й могла думати. — Я підіймусь до себе в номер, трохи перепочину і повернусь назад. — Марія вимучено посміхнулась граючи у роль нещасної жертви головного болю.
—Добре. Ти така бліда, краще відпочинь. — наречена обійняла хорсівку на прощання і повернулася до гостей.
Пальці рук трохи поколювали. Уся Марія була на взводі, наче перед екзаменом. Вона наказувала собі заспокоїтися але фантазія навпаки, ще більше підкидувала ідей і картинок із участю Лева.
Дівчина майже пробігла відстань до готелю. Вона привітно посміхнулася чоловіку на рецепшині, діставши з гаманця картку відвідувача. Той лише кивнув.
Марія буквально влетіла в ліфт суглобно натискаючи на кнопку 3 поверху. Наче так ліфт швидше закриє свої двері. Вона обіперлася на прохолодну стіну маленької кабінки. Шкіра горіла вогнем. Хорсівка прикрила очі. Двері ліфта відчинилися з характерним дзвінком і вона рушила просторим, яскраво освітленим коридором. Де мешкав Лев, вона добре знала. Завернувши за ріг, Марія зменшила швидкість. Їй подобалося розтягувати цей шлях, вона свідомо мучила себе. Чим довше чекаєш тим яскравіші враження. Та щось їй підказувало, що враження будуть яскравими у будь-якому випадку.
Двері відчинилися.
—Щось ти довго. — промовив Лев спокійним, рівним тоном і затягнув Марію в середину свого номеру.
—Я нікуди не поспішала. — брехня. Але посмішка на губах Марії була спокуслива, як морозиво влітку.
—Брехня. — промовив куратор в нахилив голову на бік. Марія лише пирхнула. Вони грали з Левом. У кого першого бажання візьме гору, хто перший піддасться на спокуси іншого.
Він здався першим.
Хорсівка виграшно посміхнулась.
Лев перетнув коротку відстань між ними і торкнувся губами шиї Марії, від чого її ноги в підборах підкосилися, а тіло затремтіло. Так довго вони чекали цього. Дівчина прикрила очі. Недавня сварка лише підкинула дрова до вогнища, яке з кожним днем пропалював діри у здорову глузді цих двох. Ніжні і тремтливі поцілунки змінилися на легкі укуси. Перші стогони злетіли з уст Марії і різко все перестало мати значення.
Лев посадив Марію на стіл, що був посеред кімнати. Її взуття впало на підлогу, стопи огорнув прохолодний весняний вітерець. Тілом пішли мурахи. Авінов не довго думаючи запустив руку у пшеничне волосся Марії. Їх поцілунок не був наповнений тією невпевненістю чи ніжністю, як у кабінеті Лева чи на прогулянках, коли їх ніхто не бачив. Це була справжня пристрасть, яку нарешті випустили на волю. Вони кусали і мучили одне одного, і кожного разу лікували. Це тривало довше ніж вона того хотіла. Руки Марії провели по широких грудях Лева і спустилися нижче, до ременя на його чорних штанах. Тугий вузол з самого низу її живота віддавав теплом по всьому тілу і пульсував між ніг. Коли бляха на ремені піддалася пальцям дівчини, Лев перехопив її руки і посміхнувся крізь поцілунок.
—Лев. — вона йому погрожувала але голос здавався таким тихим, що Марія навіть розізлилася на себе. Замість пояснень Авінов провів руками по стегнах хорсівки і потягнув до низу штани від білосніжного костюму Марії. Сідниці торкнулися холодної поверхні стола. Це був несподіваний контраст порівняно із гарячим тілом дівчини, від чого та зойкнула.
—Що ти... — Марія не встигла закінчити, низ її неймовірного комплекту нижньої білизни було розірвано кігтем куратора. Чортові здібності вовкулаки. Шок перемішався з бажанням. І останнє затьмарювало інші емоції. Лев встав на коліна перед дівчиною і у грудях Марії забракло повітря. Його руки ковзнули від стоп, вздовж литок, до самих стегон розставляючи ноги дівчини ширше. Його поцілунки наближалися до того місця, яке віддавало бажанням у всьому тілі. І раптом все, що існувало декілька секунд назад, розвалилося на мілкі друзки. Як і сама Марія. Вона міцніше стисла край столу обома руками, від чого кісточки пальців побіліли.
Вигнувшись на зустріч Леву, хорсівка застогнала і відкинула голову назад, закриваючи очі. Його губи і язик робили щось несамовито дивне, від чого Марія здригалася у приємних муках. Вона торкнулася правою рукою волосся Лева, пропускаючи його крізь пальці, від чого чоловік задоволено застогнав. Вібрації від цього звуку торкнулися самого нутра дівчини.
Дії Авінова ставали швидше, як і дихання Марії. Вона лише хапала повітря ротом, благаючи не зупинятися. Можливо після цього вона буде себе картати за це. Можливо. Все тіло Марії пронизала насолода, від чого дівчина підігнула пальці на ногах і голосно застогнала, що аж горло віддало легким болем. Тіло дівчини здригнулося і її наповнило відчуття спокою та польоту. Лиш через декілька секунд Марія зрозуміла, що лежить на столі, приходячи до тями і важко дихаючи. Волосся прилипло до спітнілого лоба.
—Якщо це те, заради чого ти мене сюди покликав, то я розчарована. — затинаючись промовила хорсівка.
—Ображаєш. — Лев посміхнувся як затятий коханець (яким до речі і був) і підняв Марію на руки. Їхні губи знову зустрілися, вже більш ніжно та пристрасть нікуди не вщухла. Дівчина відчувала легку втому але жадала більшого. Золоті очі Авінова вигравали вогниками, від чого в Марії з'явилося бажання стиснути ноги, аби тільки це бажання стало меншим. За мить вона опинилася на ліжку, Лев над нею. Його очі блукали наче в пошуках того, чого він ще не бачив. Дівчина потягнулася до ґудзиків на чорній сорочці Лева. Верхні ґудзики вже були розстібнуті, точніше він їх навіть не застібав. Через це Марія і лютувала значну частину вечора. Всі панянки тільки й косилися в бік молодого викладача.
Лев і Марія помінялися місцями. Тонкі пальці дівчини швидко впоралися з ґудзиками і вона потягнула чоловіка, змусивши того сісти. Спочатку вона цілувала його вилиці, потім губи, далі спустилася на шию залишаючи декілька багряних слідів, які згодом стануть темнішими. Але на ньому швидко заживе, як на собаці.
На томість Лев зняв вверх її костюма і скинув його у бік, де мали б знаходитися штани дівчини. Між їхніми тілами залишалося кілька речей, які несамовито заважали цим двом. Губи Марія пестили білосніжну, молочну шкіру Лева, поки його руки масажували груди дівчини. Вони відтягували неможливе і таке бажане до запаморочення. Лев зняв з себе рештки одягу і залишив поцілунок на вилиці Марії.
—Ти ж приймаєш протизаплідне зілля? — промовив чоловік уважно слідкуючи за емоціями на обличчі дівчини.
—Якби я цього не робила, то б зараз сиділа у бенкетній залі. — фиркнула та і провела руками по м'язах на животі Авінова. Здавалося ще один такий жест і йому зірве дах.
—Добре. Бо тоді б ми двоє сиділи в тій залі. — натяк зрозумілий: він як будь-який дорослий чаклун також приймає те зілля.
Лев повільно увійшов в Марію від чого внизу утворилася напруга. Хорсівка заплющила очі від тупого ледь відчутного болю.
—Ми можемо зупинитися. — промовив Лев.
Але Марія знала, що вона цього не хоче. Як і він.
—Тоді як я буду тебе шантажувати? — вона злегка підняла підборіддя. Лев хрипко засміявся і подався вперед, від чого дівчина ахнула і вигнулась на зустріч теплу Авінова. Ніжність перепліталася з турботою і коханням. Вони не займалися сексом — вони кохалися. Так пристрасно згораючи в ласках один одного, не залишаючи ні крихти здоровому глузду.
Лев здійняв руки Марії у неї над головою, притиснувши їх до спинки ліжка. Стогони рвали груди і розходилися мелодією по кімнаті. Їхні тіла рухалися на зустріч один одному, в невимовному благанні не зупинятися.
Перед очима Марії вибухнуло яскраве сузір'я і не втримавшись, вона скрикнула і обм'якла. Через секунду хрип вирвався у Лева і він схилив голову на плече дівчини, важко дихаючи.
Не весілля вони вже не повернуться.