Корчма. Місце куди збігається весь місцевий збрід окраїн. Не в кожному районі так званих "відходів цивілізації" знайдеться уцілівший будинок, проте корчм- хоч відбавляй. Слова із музичного програвача, що можна було почути ще з вулиці, місцями шипіли від давньості апарату. Загальна атмосфера всіх низчих верств населення буквально просякнула стіни, в особливості столи та барну стійку, на яких падало тьмяне світло. Легше перечислити речовини які не були на цих столах. Тільки зайшовши Каліпсо помітила, що її звичне місце зайняло тіло сумнівної свіжості. По дорозі до іншого сидіння біля барної стійки вона перечепилась через ідентично упитого чоловіка якому пощастило всидіти на стільці менше ніж його колезі. З різних кінців тісного приміщення лунали голоси перекрикуючі музику та співрозмовників. Підсвідомо хотілось схопитись за ногу. Та боліла так наче її відірвало. І жодне дешеве обезболююче, із залишків у ПунктуСамоДопомоги не допомагало. Через це, через роздираючу динаміки музику, чи через запах від якого зводило вилиці сконцентрувати увагу на якомусь певному голосі було важко. "—Та я тобі зуб даю, порозповзаються ці чумні щурі, що б їх біс побрав, і понесуть заразу!... —Наче я не знаю що в тебе язик довший ніж в мари. Забрехався, старий... Дістав доречі новий сорт?.." "—Не хотів би я зараз бути на твоєму місці.. а ти знаєш... Ну того, який на доставці був?... Не чистий тип, кажу тобі. Побачиш, і ви побачите." В кого язик ще не вкрай заплітався намагались переконати своїх опонентів, які вже не могли не те що говорити, а й тримати голову. —Бармен— гукнула коли вслуховуватись у нечленороздільні викрики набридло. Покірно зробивши напівкрок в її сторону, наче й справді на цей раз готовий прийняти замовлення, він чекав на послідуючу за цим фразу.— Що чути? —За цим гаміром, як бачиш, чути не багато.—Він і сам розумів, посміхатись на такий дешевий каламбур собі ж сором. — Я із поручення. Віддам предмет замовнику і розплачусь— Знаючи чого він чекає, не даючи шансу злорадству поспішила вона. — Ти краще тримала б такі фрази при собі. Все ж наврядчи в скорому часі зможеш собі дозволити хоча б їжу. —Не ходи довкола, про що ти патякаєш? — Ти ж спеціалізуєшся на колекціоних речах? Здогадуєшся звідки основна база замовників?— З кожною секундою бажання перебити дурну манеру бармена тягнути діалог наростало.— Ну, як гадаєш? —Попрошу ще раз. Блище до суті —Зорськ. Як ще вищій касті вирізнитись серед людей в яких ідентичні навіть гребінці? Індивідуальні та неповторні колекції. —Що це змінює? —Що? В якому ізоляторі ти була? Зорськ охоплений панікою. Люди мруть як дрозофіли. Епідемія, якщо не помиляюсь. —Не верзи дурниць. З чого б їй початись? —Не вірь. Мені не вигідно брехати. Сходи до найблищої контори Марсоходів. Розповісиш як лю'язно вони передали товар замовнику.— Впевнена, що вже піднімається зі стільця згадала чим їй загрожує паніка. Ще при вході вона помітила декілька знайомих облич, які були б не проти провести дискусію за баром. Варто було неспішно встати і направитись нівчому себе не видавши. Намагаючись не озиратись їй здавалось, що кутовим зором вона ловить погляди тих хто ще в тямі. Паніка почала підганяти до виходу. Відчайдушно втягуючи повітря крізь зуби вгамовувала біль. Коли за ручку можна було схопитись, їй непощастило спертись на праву ногу, саме ту яка дошкуляла. Якби не двері в пів метрі від неї, ймовірно заляпану чимось в'язким підлогу прикрашало тіло в чорному плащі. Та видихнути щойно набравши повні груди не дав ривок руки, розвернувши її у своєму напрямку, збиваючи і так втрачену рівновагу. З полекшенням випускаючи разом з повітрям приторно гіркий присмак дьогтю, характерний місцевий напій, голова автоматично піднялась на рівень очей. —Яким вітром Білий Вакар спустився у наш притон? Тільки із завдання?— останє речення було кинуте безцеремоно розглядаючи ногу на яку вона оступилась. Чоловік із посмішкою яка де-не-де поблискувала золотом все ще зжимав плече. Мабуть, якщо б не наплічники з металевого сплаву вона скорчилась та намагалася б викрутитись. Гадаючи відповідь у голові відчеканився звук із-за масивних плеч. Стільці заскреготали по дерев'яній підлозі. —Дідько... Я ж щойно повернулась.— Вона кинулась в протилежну сторону, що стало спусковим гачком для інших. Буквально ввалившись у двері, на секунду свіже повітря охолодило голову, та в наступну хтось схопивши за комір відшвирнув її до столу, викликавши обурення зайнявшого його. Не встигла вона піднятись як відчула імпульс і опинилась на землі. Через секунду прийшли біль у щелепі, усвідомлення удару та агресія. Піднімаючись, в голові закрутились варіанти образ, відкривши рот було зрозуміло- щелепа не єдина проблема. Біль у грудях через удар об стіл. Таким ребра не зламати, але чомусь замість грубості вийшов тільки здавлений свист. Навпочіпках одною рукою тримаючись за стіл іншою за груди спробувала відхилитись від наступного удару коліном який мав дістатсь по обличчю натомість прийшовся в бік, від черевика когось хто стояв справа. Голова приземлилась у калюжу перекинутого зі стола кухля з дьогтем. Намацавши його біля ніжки стола вона вдарила по скроні вдало нахилившогося чоловіка. Дотянувшись нарешті до поясу вихопила невеликого розміру кинжал та встромила в чиюсь ногу.
top of page
bottom of page