#Bungou_Stray_Dogs #Романтика, #Гумор, #Флафф, #Драма, #Повсякденність, #AU, #Стеб #Слеш #Міні #Дазай #Дадзай #Чуя #Тюя
Тонкі сонячні промені пробивалися крізь штори, освітлюючи темну кімнату Осаму. Він ніжився на ліжку поряд з одягненим Накахарою, чиє хропіння вже давно розбудило його. На тумбочці задзвенів будильник і Чуя одним ударом змусив екран телефону пройтися тріщинами. Від побаченого на обличчі Дазая виникла усмішка і той, вставши з ліжка, відкрив штори і попрямував на кухню. Через яскраве світло Чуя примружився і заховався під подушку. Йому зовсім не хотілося вставати, але приємний аромат, який долинав з кухні, розбудив шлунок і кликав його. Вставши і зайшовши на кухню Чуя побачив як одягнений Дазай у фартуху готував онігірі і тихо підспівував собі під ніс.
— Як мило, — отруйно виплюнув Чуя.
— Тобі хіба не подобається як я співаю?
— Це теж саме якби я отримав онігірі, але без начинки, — відповів зовсім спокійно Чуя і вмостився за столом.
— Чуя, ну ти й злюка, — засмучено пробурчав Дазай. — До речі, ти як? Я бачу ти захоплений від учорашнього дня. — на його обличчі з'явилася яхідна посмішка.
— Готовий відповісти, що побачення вийшло непоганим, але тільки ось… Цей чортів спецназ, — роздратовано з ноткою страху відповів Накахара.
— Не хвилюйся. Якби вони вирішили застрелити тебе, то ось чого б стоїло боятися. А тепер їж, — Осаму поставив тарілку з онігірі на стіл і соєвий соус до нього. — Смачного.
Після сніданку в обох хлопців було за планом вирушити до «Люпину», де у Осаму мала пройти зустріч із таємничою людиною, яка підкинула листа у вечір, коли Осаму та Накахара веселилися на кораблі. Зайшовши до бару, хлопців привітав молодий бармен із білим волоссям та оптимістичним голосом, якого звали Накаджима Ацуші.
— І тобі не хворіти, Ацуші-куне, — з усмішкою привітав Осаму хлопця. — Чуя, знайомся. Це Накаджіма Ацуші. Він раніше був дворецьким у особняку моїх батьків.
— Радий знайомству, — відповів Накахара. — Так ви знайомі?
— Так. Хоч і нещодавно, але я був радий служити вашій родині Дазай-сан.
— Ой, ну що ти. Мені приємно це чути. Чуя, ти питимеш щось? — спитав Дазай, але Чуя відмовився.
— Ви прибули сюди з якоюсь метою чи просто, Дазай-сан?
— Я з моїм другом чекаємо на того, хто підкинув мені листа з повідомленням про те, що в нього є якась секретна інформація. Він повинен прибути сюди будь-якої миті.
Двері закладу відчинилися і холодний вітер увірвався на поріг приміщення. Підлога бару заскрипіла і всі присутні люди в ньому, почали перешіптуватися, і спостерігати за невідомим у чорному плащі. Якась темна енергія виходила від тіні, що наближалась до середини закладу. Наче сама Смерть вирішила відвідати це місце і забрати всіх на той світ. Ця енергія дуже сильно нагадала Накахарі про будинок і його почало трусити, але Накаджімі не було краще і нещасний бармен заховався за барною стійкою.
— Радий вас побачити тут, панове. І вас, пане Накахара, — почав говорити невідомий, після чого почав кашляти.
— Акутагава-сан? Що ви тут робите вчитель? — зі страхом у голосі прошепотів Чуя.
— Рюноске Акутагава, — втрутився Дазай. — Я так радий з вами познайомитись! — радісно вигукнув Осаму і з усієї сили почав тиснути руку хлопцеві в чорному одязі.
— Що, чорт забирай, взагалі відбувається?!
— Пане Накахара, я дізнався, що ваші батьки хочуть вас ліквідувати. Вам потрібно негайно їхати з Йокогами. Якомога швидше.
— Чорт, я такий щасливий, що зміг з вами познайомитися містер Акутагава. Я читав ваши книжки. Вони чудові, — Осаму ніяк не міг прийти до тями і зовсім забув про проблему Чуї.
— Так, так. Це все чудово, але як ви збираєтесь рятувати свою шкуру, дорогий Осаму, давно забутий усіма олігархами Йокогами, — звернувся вже Рюноске до Дазая.
— Я запропоную руку і серця вашому дорогому «принцу», сер, — з усією впевненістю в голосі відповів Дазай.
Накахара був вже готовий розгромити весь бар. Та куди там бар. Весь особняк його батьків! Вставши, Чуя був готовий уже йти, як раптом з дверей пролунав чоловічий крик і на порозі стояв високий молодий чоловік середньої статури, зі світлим волоссям і очима сіро-трав'янистого кольору: «Що ти там запропонував, Дазай?!». Поправивши окуляри чоловік увійшов усередину і продовжив говорити: «А я ж говорив тоді твоїм батькам, щоб ти закінчував зі своїми блакитними витівками. Боже, як добре, що зараз твої предки не бачать цієї ганьби».
— Кунікіда-сан? А ви що тут забули? Вирішили простежити за мною та моїм другом? — єхидно посміхнувся Осаму і вирішив взяти Чую під лікоть, притиснувши до себе.
— Це не важливо. Важливо те, що ти зараз твориш. Це ж безглуздо.
— Думаєте? Цікаво, що відповіст на це Чуя. Що скажеш, Чуєчко?
— Та ви тут усі зовсім голови втратили, чи що?! Мені начхати що зі мною хочуть зробити батьки, я не збираюся ні з ким одружуватися! І пішли ви всі,— озлоблений Накахара вийшов із бару і з гуркотом замкнув двері.
— Чому я маю таке величезне бажання вбивства, коли я дивлюся на цього бармена? Ніхто не знає? — спитав Рюноске у всіх присутніх, вказавши пальцем на переляканого Накаджиму.
Після того, як Чуя вийшов із приміщення, за ним вибіг Осаму, щоб вибачитися і забрати в обійми. Але коли він вийшов назовні, там нікого не було. Діставши телефон із пальта, Дазай постарався додзвонитися, але йому у відповідь кидався автовідповідач, який він так сильно ненавидів. Він втратив друга і був дуже злий на себе, що повівся так непристойно. Тут до нього підійшов Кунікіда.
— Я і не знав, що він тобі так важливий, шкет. Вибач, за те, що я наговорив.
— Ні. Нічого. Можливо Ви праві. Я нарубав тих ще дров і тепер не знаю де зараз Накахара. Сподіваюся він зараз гаразд.
— Ми знайдемо його, — з надією відповів Кунікіда.
— Ми? — зі здивуванням спитав Осаму.
— Так. Ти ж все-таки був раніше моїм учнем.
— Дякую, вам Кунікіда-сан.