Не поспішай дізнатися все

#МунЧайСторі #MoonChaiStory #G #В #Закінчений #Алан #МаріяД'яченко

Чергування для дівчини було вже звичною справою. Пройшло близько двох місяців з останнього разу, як Марія побувала в середині архіву. Не дивлячись на старання, вмовити Стефанію поставити її на чергування в бібліотеці не вийшло. Останій раз дівчина з рудим волоссям чергувала у їдальні. Нехай роботи було багато, але Марія, здавалося б, ніколи не забуде картину того, як Стейсі жбурнула картопляне пюре в обличчя Даниїла під час роздачі порцій. 

Але першокурсниця з Хорсу не один раз бачила похмуре та бліде обличчя раніше зіркової старости свого факультету. 

— Раніше вона так часто випромінювала впевненість, а зараз все інакше після його смерті.., — ця думка, немов струмом, пронеслася у голові першокурсниці. 

Нехай вона і не була близькою зі старостою свого факультету, але саме вона стала одним із головних стимулів вчитися, вивчати та збирати інформацію. Марія хотіла знайти відповіді на всі свої питання, яких ставало лише більше. 

За вікном академії, не поспішаючи, йшов сніг. Після пар учнів в бібліотеці було не багато, але й не мало. Більшість скоріше хотіли підготуватися до іспитів, інші до курсових робіт, а були й такі, що просто шукали тихе усамітнене місце від інших очей. Марія ж мала на меті потрапити до архіву, не дивлячись ні на що. Вона так і не змогла віддати ключ від цього таємничого місця на його могилі. Не змогла. 

***Того дня декілька місяців тому, коли бліде тіло Кая переправляли до його рідного дому для подальших похорон, хорсівка лише мовчки дивилася за цим здалеку. Учні остерігалися її, а викладач її ж факультету звинувачував у використанні темної магії. Її зелені очі проводжали біле полотно, у якому переносили його тіло з очей студентів, а бліда, немов сніг, від страху рука стискала ключ від архіву. 

— Вибач, Кає, але я не можу віддати його тобі. Не зараз. Лише тоді, коли я знайду відповіді на всі питання та захищу близьких мені та тобі людей, я зможу віддати ключ, — подумки говорила вона з трупом колишнього старости студради, відвертаючи свій погляд від нього. 

Очі наповнилися сльозами, руки стискатися в кулаки, а зуби нервово кусали пухкі вуста. 

— Я обіцяю тобі, що захищу їх і її також. Чого б це мені не коштувало, — промовила Марія в той ще теплий жовтневий вечір.***

З цих важких спогадів, що все ще грали в її пам'яті яскравими барвами, вивела чиясь тепла та така м'яка рука. Злегка шокований зелений погляд стрімко піднявся вгору з підлоги, помічаючи перед собою Соломію. Не дивлячись на те, що її стиль змінюється, як погода влітку, але вона залишалася такою ж в середині. На її круглому обличчі виднілася усмішка, а пальці з величезною кількістю різноманітних каблучок ніжно гладила долоні хорсівки. 

— З тобою все гаразд? Ти застигла на місці, як статуя в коридорах Хорсу, — промовила Соломія, немов нічого й не змінилося в академії за цей час. 

Дівчина з зеленими, немов весняна трава, очима була неймовірна вдячна всім вищим створінням, що нагородили її такою подругою.

— Так, все гаразд, не хвилюйся. Просто якось задумалася над тим, скільки треба книг перебрати й роботи зробити, — промовила про це дівчина, нервово почавши чухати свою долоню. 

Це була брехня, що солодко лилася з вуст хорсівки. Після того випадку, вона

почала діяти сама. Так, студентка Хорсу завжди попереджувала своїх близьких 

друзів і тримала їх у курсі справи, але ніколи не казала про деталі, що могли б 

доповнити картину. Марія не могла їх сказати. Кожен раз, як вона хотіла 

поділитися правдою з Соломією або ж зі Стейсі, перед очима поставала фігура 

Кая, життя якого згасло, як та свічка. Вона не хотіла випадково наразити їх на 

небезпеку.

Марія ніяк не могла знайти рішення того, як зайняти справою наглядача бібліотеки, щоб непомітно проникнути до архіву. Їй потрібно було пробратися туди самостійно, незважаючи на небезпеку. 

— Якщо попрошу відволікти наглядача, то вона може щось запідозрити, але я не хочу наражати її на небезпеку, — подумала першокурсниця, але лаври правління у свої подекуди слабкі руки взяла Соломія, що у ту ж мить різко відпустила долоні, голосно плеснувши у них. Це на мить злякало Марію, що вже звикла до різких та голосних звуків. Принаймні, їй так здавалося. 

— Згадала!, — сказала голосно дівчина з двоколірним волоссям, але у ту ж мить

навколо неї почулися зауваження і прохання дотримуватися тиші. 

— Я обіцяла наглядачу показати і розказати про принципи гри на калімбі. Ти ходиш останнім часом бліда і сонна, як та муха. Поки я з ним граю, то можеш лягти поспуняти. Обіцяю, що цей секрет залишиться між нами двома, як і раніше,— сказала Соломія з усмішкою від вуха до вуха, переходячи поступово на шепіт. 

Така заява подруги викликала у Марії лише добрий та теплий сміх. Вона мимоволі опустилася на коліна, знову вислуховуючи зауваження стосовно тиші в бібліотеці. Ніжно витираючи сльози з очей, дівчина підняла зелений м'який погляд на подругу, яка в свою чергу не зрозуміла в чому була причина для сміху.

— Ти неймовірна, Соломіє. Дякую, сон - це якраз те, що мені потрібно. Я буду в боргу перед тобою. Можу купити обід в шкварці,— промовила Марія з ледь помітною усмішкою на обличчі, звертаючись до своєї подруги, яка з цікавістю за нею спостерігала. 

Дівчина у великому светрі поправила свої чорні брюки, взявши до рук свою невелику сумку, в якій насправді, крім ручки та папірця, нічого не лежало. Соломія лише обережно поплескала подругу дитинства по плечам, вказуючи в сторону стелажів, що були недалеко від проходу до архіву. 

— Я бачила, там Даниїл спав. Видно, там гарне місце. Йди, я постараюсь відволікти його на годину, щоб ти відпочила. З тебе тоді чай та пундик з маком,— промовила студентка Мари з таким самим позитивним настроєм. 

Покидаючи її, Марія с легкою усмішкою кивнула їй у відповідь. Можна було почути тихі слова вдячності з уст рудої хорсівки, а Соломія лише мовчки проводжала подругу до стелажів поглядом.

— Напевно, прийде час і ти розповіси мені все, правда? — прошепотіла Соломія, а в її очах був помітний легкий смуток.

Вона не дурна, як багато хто думав, а майже одразу помітила, як її раніше близька подруга приховує щось від неї. Викинувши всю гіркоту у бік, Соломія знову почала посміхатися й швидким динамічним кроком підійшла до бібліотекаря, діставши зі своєї сумки невеликий музикальний інструмент. 

Марія ж не мала такої великої кількості часу, який був би їй в нагоді. Вона старалась підбиратися швидко до архіву, але якомога тихіше, наскільки це було можливо. Руки нервово стиснули ремінець від сумки, поки дівчина поступово спускалася по сходах до архіву. 

— Для початку мені потрібно знайти документацію того, чому заборонили іншу магію в академії. Знаючи історію минулого, буде легше не повторювати помилок своїх попередників, — подумала Марія, стараючись структурувати та вибудувати свої думки у певний план. 

І ось перед хорсівкою знову постали великі двері, яким, здавалося, вже не одна сотня років. Її бліда та трохи спітніла від хвилювань долоня достала з кишені брюк невеликий мідний ключ колишнього старости студради. Один великий вдих та видих і почувся тихий поворот замку. Перший, другий і лише на третій з низьким скрипом відчинилися двері до архіву.

Він, здавалося б, не змінився після останнього разу, як тут побувала Марія. Свічки поступово починали горіти, як тільки відчули присутність людини всередині архіву, а дівчина з обережністю прикрила за собою двері. У неї було не більше години, щоб знайти відповідну інформацію. 

— Навряд чи вона буде у відкритому доступі..., — пробубоніла собі під ніс Марія, підходячи до безліч стелажів з досьє студентів, що зараз й у минулі п’ятнадцять років навчалися тут.  

Вона мимоволі поглянула на камінь, що був у неї на шиї, а руки, немов самі, потягнулися до нього. Злегка стиснувши його у своїх пальцях, першокурсниця нахилила свою голову над ним у той час, як одне руде пасмо з її туго зібраного волосся впало їй на очі. Дівчина, здавалося б, молилася у цей момент, відчуваючи холод від архіву. Немов це приміщення тільки й несло за собою таємниці, іншу магію та смерті студентів. 

Марія у свою чергу просила допомоги у звичайного камінця, що з першого погляду не був якимось особливим. Він, як цього потрібно було очікувати, просто лежав в руках Марії, не зігріваючи її шкіру різким теплом. Був чути легкий подих розчарування, а зелені очі лише повільно піднялися на одну з небагатьох книжкових полиць. Безліч книг, папок, окремих документів та аркушів прямо таки манили до себе. На мить дівчина у теплому светрі відчула себе метеликом, що линув до цієї безцінної та неповторної інформації, немов до світла. У Марії не було часу на розчарування. 

— Він ще себе проявить, а зараз до роботи, — з більш бадьорим запалом сказала сама до себе першокурсниця. 

Її холодні та тонкі пальці обережно торкалися палітурок книг, але з такою ж цікавістю читали назви творів. У цьому процесі пошуку історії минулого було щось дійсно магічне за своєю атмосферою, але при цьому складалося відчуття гри у рулетку. Одна книга буде лише збіркою творів пов'язана з ректорами минулих десятиліть, а вже друга могла бути посібником з того, як створити свою власну армію з душ мертвих. Ось це й найбільше лякало руду хорсівку. 

Марія перебувала в архіві, здавалося б, цілу вічність, але нічого путнього ніяк не потрапляло до її рук. Не дивлячись на свою ціль та бажання, студентка намагалася зосередитися на своїй першій та найголовнішій задачі, але в голову, немов туман, проникали спогади пов'язані з високим брюнетом. Після тієї ситуації з нічницею дівчина довго тримала образу на старшокурсника, але все одно старалась наодинці покращити свої навички. На диво, на парах пророцтва часто її сумка ставала важче, а все через книги від таємничого юнака. Алан був схожий на мовчазного спостерігача серед тіней, що не підказував, а лише давав можливість вибору для майбутнього розвитку власних сил. Марія вважала це маленьким екзаменом, щоб перевірити її можливість самостійно аналізувати та знаходити правильні відповіді серед великої кількості книг. 

Було ще дещо більш цікаве у такій мовчазній допомозі. Нотатки з шифрами, а саме з дивним ініціалом "S" на початку кожної з них. Кожен раз він відрізнявся від минулого. Спочатку на перший погляд це був простий шифр Цезаря, згодом він змінювався на більш складний моноалфавітний, а ще пізніше він взагалі мав свій власний модифікований під їх специфічне листування між собою. Великої кількості дійсно важливої інформації ніколи й не було, але у них було буквально все. Починаючи від підказки, як краще скористатися тим чи іншим закляттям, закінчуючи нагадуванням поїсти. Останнє особливо дивувало Марію, бо в її голові не складався образ турботливого Алана. Тим паче після того, як він залишив її саму в лісі проти невідомого їй духа схожого на нічницю. 

Дівчина почала хитати головою зі сторони в сторону, злегка прикриваючи свої очі. Таке відчуття, ніби думки зіграли з нею злий жарт, бо майже увесь цей час, що вона провела в архіві, Марія думала не про пошук інформації, а Алана. Це викликало роздратованість. Ні, скоріше навіть злість до самої себе. 

— Зберися вже нарешті! Потрібно знайти щось важливе, а не думати про цього ... Цього йолопа. Що? Що з цим текстом не так?,— зі здивуванням промовила сама до себе Марія, дивлячись на папери, що потрапили до її рук. Весь текст документів був зашифрований, що викликало безліч питань у дівчини.

Вона хотіла б відкласти їх назад на місце, але флюорит дав знак, що цього робити не варто. Марія здивувалася, але вирішила довіритися каменю на її шиї. Не було зрозуміло, навіщо зашифрували папери, але першокурсниця вирішила спробувати на практиці, чи змінилося її володіння магії за останні місяці. Роблячи невеликі тихі кроки до найближчої горизонтальної поверхні, студентка Хорсу поклала документи на скляну поверхню, яка таїла під собою певні пам'ятки минулого. Рукава светру Марія поквапилася підтягнути до ліктя, оголивши свої тонкі руки. Долоні, що почали трішки труситися зі сторони у сторону від хвилювання, були паралельні документу, а ось зелений погляд був направлений на одну з книжкових полиць. Її серце почало калатати від хвилювання, але її вуста почали тихо промовляти закляття. Вигляд Марії поступово змінювався, як і певні об'єкти навколо неї. Флюорит на її шиї почав підніматися вверх, як і певні пасма її волосся та край одягу. Деякі папірці, що лежали поза полицями, також, немов пір'я птахи, почали підніматися до стелі. Але у ту ж секунду все швидко зупинилося. Кінці пальців Марії пронизало струмом, а у наступну мить її серце тріснуло, як скло. У вухах було чути тихий дзвін, а пронизлива біль лише ставала сильніше. Це змусило дівчину у ту ж мить впасти на коліна, відчуваючи, як сили її покидають. Важке дихання - все, що можна було почути в архіві. 

В ту мить, як флюорит спалахнув теплим світлом, Марія сильно стисла свої очі. В ту ж секунду біль почав згасати, як і сам камінь. Піднімаючи важкі повіки, дівчина почала поступово приходити до тями. Навколо неї все повернулося на свої звичні місця, але хорсівка відчувала гнів. 

— Якого чорта! Раніше все вдавалося!, — крикнула на емоціях Марія, вдаривши підлогу кулаком. Така імпульсивність швидко вилізла їй боком і тепер дівчина терла свою долоню від болю. 

Поступово піднімаючись на ноги, студентка нервово поправила пасмо волосся та сперлася об робочу поверхню, дивлячись на те саме місце, де нерухомо лежав документ. Був чутний тяжкий видих, а також тихий стукіт нігтів об скло. Її погляд проходив крізь шифр. Дівчина з рудим волоссям старалась знайти логічне пояснення такого шифрування невинного закляття. 

— Скоріше за все, на документі просто стоїть захист. Що ж .. прийдеться робити все вручну. Якщо мене чують боги, то нехай удача буде на моїй стороні, — сказала Марія.

Підійшовши до своєї сумки, студентка обережно дістала великий зошит у клітинку з пар зіллєваріння та автоматичну ручку. Повертаючись назад до скляної поверхні, хорсівка почала неквапливо підбирати один з можливих варіантів шифру для цього документу.

Пройшло більше 40-ка хвилин до тих пір, поки всередині архіву не було чути радісного: "Вийшло!". Марія обережно поклала ручку поряд з собою, з радістю дивлячись на свою роботу. Весь цей час пішов на те, щоб всього на всього зрозуміти, що це за шифр, але результат кропіткої праці дав свої плоди. Цей документ був поясненням того, чому іншу магію забороняють викладати в академії. Марія поквапилася сховати документи до своєї сумки, обережно розставляючи все на свої місця за допомогою магії. Гармидер був невеликий, але міг викликати безліч питань у тих, хто сюди зайде. Коли все було на своїх місцях, рудоволоса студентка Хорсу з усмішкою поклала останню книгу на одну з полиць. На її величезну вдачу, ніхто так і не зайшов до неї в архів. 

— Удача дійсно на моїй стороні,— промовила Марія і, взявши до рук ремінець від своєї сумки, почала йти до виходу з архіву. 

Вона б ні на що не звертала уваги й мовчки вийшла б з приміщення, якщо б не флюорит. Камінець знову почав пульсувати, змушуючи дівчину на мить зупинитися. Опускаючи погляд донизу, вона обережно взяла флюорит у свою долонь. Повертаючи голову назад, прямо перед нею на іншому кінці кімнати стояли величезні старі залізні двері минулих століть. Дівчина одразу зрозуміла, на що натякав камінь на її шиї. Опускаючи руку вниз, Марія, сама не розуміючи навіщо, підійшла до залізних дверей. У неї зовсім не було часу подумати і згадати про цей дивний прохід, але зараз у неї була можливість заглянути туди. Її пальці знову почали тремтіти, а у роті пересохло, немов Сахара. Хвилювання дало про себе знати. Обережно натискаючи на холодну ручку дверей, як вона і очікувала, вони не відчинилися. Це стало полегшенням для дівчини, але ця таємниця до сих пір цікавила її.

Маючи на меті вийти з приміщення, Марія дістала зі своєї кишені ключ від архіву, але відчула на собі чийсь погляд. Це злякало її не на жарт, інакше у викладачів могло б бути багато питань, що вона тут робить. Швидко діставши ключ від архіву, Марія повернулась до старовинних залізних дверей спиною, відчуваючи страх і здивування, які пронизали її, немов струм.

— Не варто робити все і одразу, Маріє, — промовив знайомий таємничий голос, що вже притиснув налякану першокурсницю до дверей у таємниче приміщення. 

Марія лиш сильніше притисла свою спину до холодних кованих дверей, чиї окремі декоративні деталі боляче врізалися у кістки. Навіть м'який светр у горизонтальну лінію не допомагав їй позбутися болючих відчуттів. Очі дівчини були спочатку як дві великі тарілки, але швидко її здивована гримаса змінилася на відразу. 

— Що? Що ти тут робиш, Алане?.. Але в будь-якому випадку, це не твоя справа. Не лізь сюди, якщо тебе не просять. Я ж тобі не заважаю у твоїх мега секретних та підозрілих справах, — різко промовила Марія, але її голос почав тремтіти. Це лише потішило юнака, чиє лице, здавалося б, могло демонструвати лише дві емоції. 

Студент Мари відвів погляд вбік, піднявши куточки губ. Ця дія була майже непомітна, але одразу кинулася в очі Марії. Їй пощастило побачити таку картину вперше в своєму житті.

— Секретні та підозрілі справи, звісно. Повір, це моє діло. Це ж я тебе навчаю. Отже, маю право вчасно тебе зупинити перед тим, як ти зробиш помилку, — промовив Алан, дивлячись на серйозний вираз обличчя Марії.

Її тремтіння, але при цьому старання виглядати моторошною, могли викликати лише усмішку на блідому обличчі юнака. Руде пасмо впало на очі дівчині, яке вона різко вирішила забрати рукою. Здавалося б, ще трохи і від переляканої Марії не залишиться й сліду. 

— Ти мене навчаєш?! Минулого разу ти залишив мене з тим незрозумілим чудом-юдом сам на сам! Що сталося б, якщо я не впоралася? Ти не думав про це?! Який викладач дозволить собі, щоб його студентка серйозно постраждала?, — зі справедливою претензією та червоними щоками від гніву сказала Марія в обличчя Алану.

Така наглість висловлювань молодого чоловіка викликала у неї безліч негативних емоцій. Помічаючи, що юнак не поспішав їй відповідати, дівчина вирішила продовжити. 

— Зі мною ти вперше заговорив вживу за два місяці. Чому? Духу не вистачило? Чи прибирав свої сліди після того, як помер Кай? Відповідай, чорт забирай! А ні, знаєш, не варто. Я не маю бажання боротися з якимось незрозумілим чудом-юдом, що тут рознесе все вщент, аби тільки задати тобі питання. Зійди з моєї дороги, а то я тебе зараз з неї сама зіб'ю, — грізно й з гнівом у голосі промовила студентка Хорсу. Було видно неозброєним оком, що ці питання давно турбували Марію.

При спробі зробити крок вперед, тим самим штовхнувши Алана, її погляд на мить зупинився на його руці. Його пальці з чорними нігтями вже хотіли було клацнути, але у ту ж мить вона схопила його за долоні. Вона вже непогано запам'ятала характерні дії, які відповідали за те чи інше замовляння. В цей раз спокійна та холодна аура Алана тріснула немов скло. Його зіниці стали менші, а у погляді кольору весняного листя було помітне здивування. 

— Навіть не думай про це! Я тебе сама ще зв'яжу і кину в клітку Гоші, якщо зробиш подібне зі мною ще раз. Ти мене почув?, — крикнула Марія, дивлячись на Алана з-під лоба.

Він лише важко зітхнув, відводячи раніше шокований погляд в сторону, немов збираючись з думками декілька секунд. Тяжкий видих і знову зелені очі поглянули на руду хорсівку. 

— Почув. Я не глухий, щоб мені повторювати два рази. З останнього разу ти дійсно стала сильніша і більш смілива. Що ж.. можеш задати мені питання, але лише одне. В минулий раз ти ж здолала те "чудо-юдо". Поки ти думаєш, я задам тобі декілька питань для роздумів. Думаю, ти не проти, Маріє,— сказав з особливим холодом Алан. Було видно, що запальний настрій хорсівки ламати все навкруги перейшов і на нього, але в трохи інакшому вигляді. 

Він з легкістю вирвався з хватки Марії і схопив її за зап'ястя, притискаючи до стінки. Два кроки і між ним та ще юною студенткою першого курсу було менше метра відстані один від одного. Його проникливий погляд старався пройти крізь шкіру Марії, лиш тільки б дізнатися її хід думок. Нехай її злегка наляканий, але такий ж грізний, погляд міг багато чого йому пояснити та розказати, ось тільки цього йому не було достатньо.

Дівчина не розуміла, що коїться, чому хлопець вирішив зробити подібні дії у її бік. Це викликало багато питань, але це не було в новинку. Марія звикла, що кожне його слово та кожна дія приносили лише більше запитань, ніж відповідей. Цей раз не був виключенням. Його голова опустилася вниз, а вуста були близько до холодного та блідого вуха рудоволосої хорсівки. Подих Алана був теплий і на мить, здавалося, міг обпалити вухо, як подих дракона. Він мовчки спостерігав за реакцією Марії. Її вуха почали червоніти від ніяковості, але йому було мало цього. 

— Хто, на твою думку, давав тобі книги та інформацію? Можливо, то був Даниїл? Чи Соломія? А, можливо, це був хтось з викладачів? Ні, ти сама прекрасно бачила та розуміла, хто це був. Якщо б не моя допомога, ти б не змогла знайти нічого корисного, крім проблем в архіві. Шифри - лише випробування перед основною роботою, яка лежить у тебе в сумці. Інакше кажучи, до нового року ти б дзуськи справилася. Правда ж, Маріє?, — пошепки промовив м'яким голосом Алан, пересікаючись поглядом з Марією. 

Студентка першого курсу лише мовчала, заливаючись рум’янцем. Така фізична близькість з таким таємничим юнаком була їй в новинку. Вона мовчала, дивлячись в його очі. В голові було безліч думок та варіантів задати одне питання, знаючи, що наступного разу може не бути. Логіка та холоднокровність мала б бути вище за все, але емоції взяли верх. Питання, що тривожило її весь цей час, а ще більше після тих дивних шифрувань.

— Дякую, що допоміг мені ставати сильнішою. Принаймні таким способом. А питання… Чому ти шифрував саме таку інформацію? Ти ж міг давати мені різні терміни та поняття, або ж увімкнути з себе філософа, але ж ні. Алане, чому ти питав у мене про моє самопочуття? Про те, чи поїла я та відпочила? Та навіть в дні після пар Романа Ісааковича писав у шифрах чи все добре? Що керує тобою та твоїми такими діями? Ти ж холодний наглядач, але це явно йде врозріз тому, що ти робиш зазвичай, — промовила питання Марія, розслабляючи своє тіло, поступово відпускаючи гнів та злість.

Алан точно не міг очікувати подібного питання. Його темні чорні брови піднялися вверх, а очі знову були як яблука. Така реакція юнака викликала у Марії ніяковість, змусивши її відвести погляд в бік. Пальці з нафарбованими нігтями ніжно прибрали руде пасмо з обличчя за вухо, а ось дівчина у теплому светрі відчувала лише те, як її щоки починали сильніше палати.

— Хто мене тягнув за язика? Він мені в житті не відповість на це питання. Прогавила такий шанс дізнатися справді важливе питання на таку маячню, — подумала Марія, розуміючи в повній мірі те, який момент вона загубила.

Алан обережно підняв свої пальці до долоней дівчини, ніжно проводячи по внутрішній стороні. Він одразу помітив, як Марія стала напруженою, немов струна на скрипці. Подібна картина тішила його, хоча зі сторони молодий чоловік мав такий самий холодний та спокійний вигляд. 

— Що ж, я чув різні питання, але подібні, здається, задають мені вперше.. відповісти на нього відразу буде доволі важко. Тим паче, всього тобі не потрібно знати одразу, — тихо промовив Алан, подовжуючи шепотіти поряд з червоним від сорому вухом Марії. 

Дівчина вже змирилися з тим фактом, що її обличчя схоже по кольору на її волосся, але швидко помітила трохи кораловий відтінок і на лиці студента старшого за неї на декілька років. Рум'янець на блідій шкірі марівця надав можливість збагнути, що це жива людина, і Алан, як і хорсівка, може ніяковіти. Подібний вигляд молодика викликав у Марії питання й здивування. Вона хотіла промовити хоч щось, аби тільки розрядити обстановку навкруги й запропонувати перейти у більш безпечне місце, але з вуст хлопця почулося лише коротке питання на її власне.

— А як ти думаєш? Які у тебе є варіанти? Розкривати всі секрети може бути доволі небезпечно. Я скажу тобі, якщо ти з усіх варіантів скажеш один правильний, — виказав Алан.

Він обережно підняв голову вверх, стаючи знову у весь зріст. Зелений погляд почав стежити за дівчиною, яка стояла навпроти хлопця. Тонкі брови Марії швидко звелися ближче до перенісся, а ось щоки ставали дедалі червоніші. Все через дії Алана, що так ненав'язливо й ніжно гладив її долоні. Вона мимоволі поглянула на його руки, обережно поклавши свої пальці між його. Студентка була налаштована знайти правильну відповідь. 

— Ти сприймаєш мене, як експеримент для власних цілей?,— сказала з серйозним тоном Марія, відчуваючи на диво тепло від рук свого опонента, а не очікуваний холод. 

Алан лише знизав плечима, продовжуючи мовчки спостерігати за дівчиною. Його погляд був чимось середнім між хижаком, що вивчав свою жертву, але й була помітна проста дитяча цікавість змішана з азартом. 

— Що ж, мені не хочеться, щоб це було правдою. Ти зацікавлений в мені?, — спитала, на диво, прямо хорсівка. 

Її зелені очі злегка збільшилися від здивування, немов вона сама від себе не очікувала такої заяви. Подібна реакція лише потішила Алана, що залишався таким же незмінним, як і раніше. Холодна брила, чиї справжні емоції могли демонструвати його очі. Вони почали дивно блистіти від вогнів свічок чи від питання Марії, але його погляд точно змінився. 

— Конкретизуй своє питання, — коротко сказав Алан, відтягуючи момент. Хлопець помітив, як м'які риси обличчя Марії змінюються і стають більш гострими через роздратованість. Вона явно відчувала ніяковість і сором за цю ситуацію, але ховатися та бігти не було варіантом. 

Дівчина опустила своє підборіддя, ховаючи його в горловині светру. Вона тільки сильніше притиснулася до залізних дверей. У цей час її руде пасмо впало на її червоне від незручності обличчя. Долоні першокурсниці ставали холодними, але великі, в порівнянні з її, пальці молодого чоловіка зігрівали їх. Вони були протилежності один одного, але при цьому мали спільний стержень, що ставало все більш помітним після кожної їх зустрічі та розмови. 

Марія не з першого разу набула сміливості сказати в голос думку, що засіла в її голові. Вона набрала в свої легені повітря, через що грудна клітка помітно піднялася вгору. Видихаючи усі погані думки та ніяковість з себе, дівчина з невеликою кількістю страху підняла погляд на брюнета.

— Ти зацікавлений у мені, можливо, у романтичному плані? Відповідай чесно, Алане,— спитала Марія, у ту ж мить відводячи свій зелений погляд, сповнений сорому, в бік. 

— А я колись брехав? Стосовно твого питання…я б сказав скоріше, що ти мене зацікавила як особистість ,— промовив молодий чоловік, а серце дівчини мимоволі стислося у грудях. 

Марія й сама не розуміла чому й з яких пір її думки поступово, немов туман, захоплював цей таємничий брюнет. Вона й сама не визнавала свої почуття до нього після всього того неоднозначного, що він зробив в її бік, але продовжувала, того не розуміючи, слідувати за цим студентом Мари. Дівчина зблідла, все навколо неї зупинилося в часі. Персоні з рудим волоссям потрібно було діяти швидко до тих пір, поки прихильник іншої магії не використав її у своїх власних цілях. 

— Можеш не продовжувати, — пошепки відповіла дівчина, відчуваючи, як до її горла підходив ком. 

Вона стисла його долоні, але замість того, щоб відштовхнути від себе Алана, сталося щось зовсім дивне й непередбачуване. Брюнет без зайвих слів сильно притис Марію до дверей, нахиляючись до неї. Вона відчувала, як його гострий кінчик носа торкався її, а його погляд старався не виказувати раніше часу свої справжні емоції. Дівчина розгубилася, але не встигла задати нове питання до хлопця, як її випередили.

— Тобі продемонструвати мою цікавість? Видно, ти не зовсім зрозуміла, що я мав на увазі, — знову пошепки промовив він своїм м'яким й одночасно холодним голосом. 

Алан старався тримати такий ж самий беземоційний вигляд, але він не міг.

Марія підняла свою голову вверх, відчуваючи тепле дихання хлопця на своїх румяних щоках. Студент мари явно не старався її дражнити, а це був лише початок.

— Так, будь ласка. Поясни мені, що це означає, Алане,— промовила Марія, відчуваючи дисонанс між раніше сказаними словами старшокурсника та його діями. 

Невдовзі її пухкі губи відчули такі жадані вуста молодика, чий образ випромінював холод та беземоційність. Вмить всі ті чутки та образ хлопця зник в очах дівчини. Він цілував так ніжно, наскільки тільки міг. Не дивлячись на зелений погляд хижака, що збирався напасти на свою здобич, молодий чоловік не хотів налякати руду хорсівку, руки якої затремтіли у його долонях. Мить ставала секундами й мимоволі переходила у хвилини. Якби Марія не стисла його руки, то можливо б Алан й не зупинився. Відірвавши свої вуста від таких бажаних губ, хлопець лише злегка посміхнувся. Вони не промовили жодного слова близько хвилини, але першою порушити тишу наважилася першокурсниця.

— Це вже не цікавість, а ціла симпатія. Дозволиш запитати у тебе дещо?, — сказала Марія, відчуваючи, як всередині її голови з'являються лише більше питань. Кивок голови брюнета дозволили задати їй одне найголовніше питання. 

— Дозволиш мені поцілувати тебе? , — спокійно промовила Марія, мімікруючи під юнака, який у свою чергу покривався рум'янцем від легкого сорому. Сама ж вона відчувала себе так само, як і хлопець, а в її вухах почувся стукіт власного серця. 

— Не дозволяю. Я вимагаю ще один, — впевнено заявив Алан, нахиляючи свою голову до сором'язливої на перший погляд хорсівки. 

Марія здивувалася його відповіді, але у ту ж мить потягнулася назустріч цьому хлопцю, що так любив загадки. Вона цілувалася всього вдруге в житті, але її завзятістю та бажання вчитися дивували її партнера по цьому дійству. Дівчина з рудими пасмами волосся на її обличчі відчувала все те тепло та насолоду від цього моменту, у той момент як молодий чоловік старався ненав'язливо перейти у щось більш пристрасне. Він жадав чогось більшого, ніж прості невинні поцілунки. Пройшла одна хвилина, але Марія відсторонилася від вуст хлопця, стискаючи його великі вже гарячі долоні. Нігті Алана почали злегка царапити тендітну шкіру такої ще юної дівчини. В архіві чулося лише важке дихання цих двох. Як тільки ця тиша почала створювати більш не комфортну атмосферу навколо, то порушила тишу в цей раз знову студентка Хорсу. 

— І ще один,— промовила Марія, а Алан лише продовжував важко дихати, відпускаючи її долоні. Один кивок голови з чорним волоссям і ось дівчина вже обвила його шию, знову цілуючи його, але на цей раз більш пристрасно. 

Він відчував м'який светр навколо своєї шиї, легкий запах її п'янких парфумів і ще більше бажання пізнавати цю прекрасну й неповторну людину. Алан міцно обійняв її за талію, але невдовзі швидко та вміло посадив на свої руки. Він притулив її до стіни, взявши на себе сміливість керувати цим процесом. 

Як тільки першокурсниця мала бажання зробити перерву, щоб відчути у своїх легенях прохолодне сире повітря в архіві, він у ту ж мить, немов голодний звір, накинувся на свою здобич. Юнацька цікавість переходила межі і ставала вже більш сміливою та пристрасною, дозволяючи пізнати їм одне одного під новим кутом та близькістю. Тонкі пальці провели по холодній шиї, викликаючи у Алана тихий стогін. Марія збиралася продовжувати, але лише  силою змогла відсторонитися від губ хлопця. Вона тримала його за волосся, дивлячись в цей трохи злий зеленкавий погляд марівця. Важкий подих, який вона могла відчути на своїй шиї, викликав у неї мурахи, а ноги самі по собі притулилися одна до одної. 

— Я хочу ще..,— тремтячим голосом промовив молодий чоловік. Марія лише хитро усміхнулася, помічаючи, як його долоні почали ковзати по її темних брюках. 

Алан повільно опускав руку все нижче і нижче, залишаючи сліди своїх нігтів на брюках студентки. Дівчина, приймавши всі за та проти, опустила свою руку вниз, змушуючи Алана проти волі підняти голову вверх. 

— Якщо знімеш з себе кофту та сорочку, тоді й дозволю продовжити. Правда неприємно, коли тобою керують? Відчуй це на власній шкурі, — промовила Марія, насолоджуючись моментом слабкості хлопця. Він був зачарований нею, але головна магія була у тому, що її й краплі тут не було. 

Алан подумав, прикриваючи свої очі, нервово ковтаючи свою слину. Він розумів, чому Марія так говорить й звинувачувати або ж ображатися не міг. Вона мала на це право після усіх його дій, що загрожували її життю. Стараючись не дивитися на свою пристрасть, він зручніше обійняв Марію за бедра, міцно тримаючи дівчину в своїх руках. Його впевнений широкий крок попрямував до скляної вітрини, що були позаду нього. Всередині нього були карти й інші подібні експонати минулого. Ніжно посадивши на скляну поверхню Марію, він поправив її пасмо волосся. Першокурсниця мимоволі нахилила голову в сторону, відчуваючи всю цю турботу, хоча вираз обличчя юнака не змінився. 

— Що ж, я не проти такої угоди, — коротко промовив Алан, різко піднявши вверх свої руки, що тримали кінець його кофти. 

Він залишився лише в одній сорочці темного кольору, яка демонструвала у всій красі його виразні ключиці та шию. Лише на мить дівчина кинула свій погляд через плече на вхід до архіву, але Алан різко зробив крок їй на зустріч. Поклавши свої пальці на її підборіддя, він знову повернув її п'янкий погляд на себе. Подивитися було на що, але він не хотів зупинятися. Думки про неї, її душу, що побачить лиш він й більше ніхто, заполонили його голову. Великий палець чоловічих рук ніжно перемістився на пухкі губи, що були в тріщинах, немов лід навесні. Його бажання перекривали ясний розум, як місяць сонце, змушуючи його діяти, не зваживши всі за та проти. Алан потягнув підборіддя Марії вниз, як сама дівчина була зачарована цими діями. Зовнішній вигляд хлопця змінився за секунди, але це вже не було чимось новим і дивним для дівчини. 

Оголений торс хлопця був доступний для споглядання хорсівки, змусивши її забути про питання, яке вона хотіла запропонувати молодому чоловікові. Його ключиці горіли рум'янцем, а його тіло було в міру підтягнутим. Немовби марівець не спеціально старався підтягнути своє тіло, а так вийшло через незліченну кількість тренувань магії та боротьби з "чудами-юдами", як називала їх дівчина. Вона злегка відкрила свої вуста, але Алан змусив відкрити його більше, потягнувши вниз нижню щелепу. Він й далі тиснув великим пальцем на її нижню губу, що починала трохи пульсувати. 

— Незвично, коли ти мовчиш й не стараєшся мене засипати питаннями, — промовив хлопець, опускаючи свою голову нижче, різко й трохи незграбно цілуючи її. 

Він не думав про ніжність й обережність, а Марія сама демонструвала своїми активними діями, як їй це подобалося. Відчувати людину, використовуючи при цьому французький поцілунок, було новим та хвилюючим для першокурсниці. Простогнавши від насолоди, вона з тремтячими руками стискала низ свого светру, а Алан у відповідь вкусив її за нижню губу. 

Хорсівка м'яко відсторонилася від брюнета, нервово ковтаючи слину, не маючи сили навіть сказати слова. Немовби він забрав у неї це вміння. Дівчина лише опустила свої брови ближче до перенісся після такої дії, відчуваючи, як її вуха досі горять полум'ям від пристрасті та сорому.

— Можливо, нам варто зупинитися та перейти кудись у більш віддалене місце?, — запитала Марія, згадавши де вона знаходиться і з ким. 

На подібне питання Алан лише поклав свої руки на її бедра, стискаючи їх у своїх долонях, і наблизив своє обличчя ближче до Марії. Дівчина поглянула на його тонкі пальці, що ставали червоними від легкого холоду в приміщенні. Студентка бачила його сп’яніння таким інтимним моментом. Алан виглядав дуже серйозним, але нервове кусання губи демонструвало його справжні почуття. 

— Кому потрібен архів у будній день незадовго до нового року? Лише тобі. Я тут засинав одного разу і моєї відсутності ніхто не помітив,— сказав знавець іншої магії. 

Хлопець поглянув на тендітну шию дівчини. Така довга, бліда й пуста. Він почав спеціально дихати на відкриту ділянку шиї, помічаючи, як Марія починає тремтіти від несподіванки та покриватися рум'янцем. Алан жадав доторкнутися вустами до цієї ніжної шиї, вкусити та залишити сліди на ній, що були б їй нагадуванням про цю мить. Його зупинила долоня рудоволосої дівчини, що ніжно перекрила йому вуста. У ту ж мить погляд молодого чоловіка став більш холодним та серйозним. Він не розумів, чому вона забирає у нього цю можливість.

— Алане, а хто це мені говорив, що не варто жадати пізнати все і одразу тому, що це буває небезпечно? Не підкажеш мені?, — промовила Марія с хитрим поглядом, спостерігаючи за Аланом. 

Вона сказала це спеціально, спостерігаючи за тим, як він драматично закотив свої очі. Її долоня зникла з губ брюнета, але натомість перемістилася до її светру. Знявши його з себе, вона відкинулася на довгу скляну поверхню, у ту мить її сплетене волосся почало розпускатися. Резинка для волосся заплуталася серед купи рудого волосся, а ось нога у чорних брюках нахабно була переміщена на плече молодого чоловіка. Вона демонструвала йому свою оголену душу, яку ніхто до цього ніколи не бачив до нього. Алан нервово ковтнув, опускаючи своє обличчя до животу дівчини. Від поглянув на неї з-під лоба, але припідняв куточки губ, стискаючи однією долонею схрещені руки Марії, а іншою верх її брюк, слухаючи тихе, але швидке серцебиття своєї супутниці. 

— Я не буду поспішати дізнатися все. Це лише початок, — шепітом промовив Алан, слухаючи стогін Марії. Він опускався все нижче і нижче, не збираючись зупинятися. Вони бажали, жадали цього й отримали в місті, де зберігалася історія.