#Ninjago #Нінджяґо #М #Б #Бізарро_Коул/Бізарро Зейн #Злінінджяз2сезону #що_мені_потрібно_писати_щоб_у_мене_було_хочаб_3_лайки_?
Коул смалить сигарету на балконі. Він розглядає будинок навпроти з освітленими вікнами-очима, темні силуети дерев і далеких будівель на фоні кобальтового неба. Дихає димом і нічним, свіжим від дощу, повітрям. Занурений у свої думки не чує кроків Зейна. Він заходить мовчки на балкон та спирається на поруччя. Коул уже готується до лекції на тему «куріння вбиває», але Зейн мовчить.
Коул затягується і видихає хмарку диму. Він дивиться на Зейна. На його витончені риси обличчя, бліду шкіру, тонкі губи і м'яке, напевно, волосся, що укладене назад. Він споглядає за лініями на ланітах і до шиї, де вони ховаються за гольфом. Ясно-синя темрява робить усю його постать синюватою, тільки червоні очі виразно виблискують на фоні блакитного.
Зейн обертається лицем до нього, а Коул з легким рум'янцем на щоках відвертається, ніби не витріщався на нього мить тому, і нервово затягується.
— Маєш сигарету? — безцеремонно каже він.
Коул ледь не давиться димом від здивування і несподіванки. Відколи це він курить? Але Коул нічого не питає і затискає свою сигарету в зубах, дістає іншу з пачки та простягає Зейну. Він уже хотів сягнути рукою по запальничку, як Зейн нахиляється до нього, теж тримаючи цигарку в зубах, запалює свою цигарку до його. Зейнові білі вії тремтять.
Коул завмирає і навіть забуває дихати.
Близько. Надто близько.
Зейн віддаляється і затягується ніби нічого не сталось. Хоча нічого й не сталось. Коул відвертається і надіється, що він не помітив його червоних ланіт. Коул сперся рукою на поруччя і сховав обличчя в лікті.
Із Зейном так добре і водночас так страшно знаходитись наодинці в тиші. Він ніколи не вимагає говорити, але кожен його погляд чи ненавмисний дотик вибиває з колії і змушує серце битися швидше.
— Погода сьогодні паскудна, — знічев'я каже Коул.
Він скрадливо поглядає на Зейна, той задумується. Він плавним рухом підносить сигарету до губ, затягується, видихає дим; з рота тягнеться бліда цівка диму.
Його вуста розтягуються у бешкетливій посмішці.
— А я думаю гарна, — він затягується.
Зейн стає ближче, Коул випрямляється і стикається з його грайливим поглядом. Зейн кладе руку йому на плече, нахиляється майже впритул і видихає дим в лице.
Коул мружиться, очі пече майже до сліз. Він кладе руку йому на груди.
Несподівано для них обох Коул підводиться навшпиньки й притуляється своїми, теплими, губами до Зейнових, холодних. Поцілунок гіркий, з присмаком тютюну і запахом мокрих стін після дощу. Внизу шелестять колеса авто і прохолодний вечірній легіт овіває постаті.
Коул одразу міцно заплющує очі, ховаючись від страху бути відштовхнутим. Зейн здригається й на мить завмирає, але потім ковзає холодною рукою по шиї й занурює пальці у м'яке волосся і притягує Коула ближче. Він відчуває, як його тіло пашіє жаром, прискорене серцебиття і власне, незвичне, відчуття у грудях та поколювання на кінчиках пальців.
Коул мліє від його дотиків. У голові лиш калейдоскоп почуттів і бажання, щоб ця мить ніколи не закінчувалась. Коли у грудях пече від нестачі кисню Коул оговтується і відсторонюється. Ковток свіжого повітря протвережує його. Він дивився на Зейна, і лише серце несамовито калатало. А той дивитися на нього просто, наче не вони цілувались мить тому.
— Вибач, я... — Коул хвилюється і затинається.
— Я не впевнений, що відчуваю до тебе те саме, що й ти до мене, але... Коул! — він затуляє рот рукою, тікає з балкона і за мить гримає вхідними дверима. — Нам треба поговорити, — запізно закінчує Зейн.
Він спирається на стіну й тяжко зітхає, глядить на небо з першими зорями.
___________
Я хз, можливо напишу продовження або не напишу. Я ще не визначилась чи це буде нерозділене кохання чи ні)