Зустрінемося на Різдво. Частина 1

#ГарріПоттер #sevenheartsstories #ЛегендапроНебожителів #ЕпохаФатума #кроссовер #магія #магічнішколи #конкурс #shs #БайЛун #Хісаші #БайЛунХісаші #гумор #романтика #Аарон #Рід #Асарі #Лівей #Лівсарі #Мена #Тойон #Шан #Ґуан #ҐуанМена #зимовийзабіг #G #S

Крижані пориви вітру тріпали синій, зі срібними переливами, шарф Асарі, поки він, прикривши обличчя шкіряним фоліантом з вибитою назву «В пошуках істинних рун: шепіт вічності», прямував до улюбленого пабу всіх студентів Гоґвортсу – «Три мітли». Різдвяні колядки лунали все гучніше, як тільки він наближався до Гоґсміду, де його чекали Мена, Ґуан та інші з їх невеличкої компанії студентів по обміну з Китаю.

- Гей, Асарі, лови! – долинуло звідкілясь. Біловолосий хлопець обернувся і йому чітко в ніс заліпило тяжкою, здоровецькою сніжкою, від чого той заточився і впав. Долинув гучний регіт та улюлюкання. Єдине, що він встиг роздивитися, яскраво-руду макітру, яка тут же і видала особу одного із хлопців. Його здогадки підтвердив крик.

- Аарон Олівер Андервуд-Візлі! – староста школи – Рід – промовляв кожне слово так чітко, що здавалося неначе зараз спрацює ненароком Авада Кедавра. – Якого мерлінового панталона ти виробляєш?! Іди сюди, негідник!

- Ой-йой! Зараз нас покарає майбутній професор. Тея, побігли!

Поки Асарі намагався піднятися і прочистити лице від снігу, над ним нависла тінь і хтось потягнув його за руку з такою силою, що студент тут же опинився на ногах. Йому грубо пихнули в руки книгу і поплескали по рукам, обтрушуючи від снігу.

- Тримай і більше не губи, малий, - прошелестів тихий голос.

- Дуже вам вдячний, - Асарі злегка нахилив голову і підняв очі, зустрівшись з глузливим поглядом чорних, неначе кавова гуща на уроці мадам Трелоні, очах свого рятівника.

- Пф…

Високий слизеринець відразу ж розвернувся, неначе його більше не цікавило більше нічого в цьому житті, і направився кудись вглиб поселення, розчинившись в натовпі колядників та дрібочущих кудись по справах старшокурсників та місцевих жителів. Асарі хотів обтрусити свою книгу по рунам, яку прихопив з собою, щоб почитати в куточку, поки Бай Лун дістає Хісаші своїми планами на різдвяні свята, які звісно його новоспечений хлопець із нетерпінням чекає, просто удає, що йому це нецікаво, а Тойон плачеться Ґуану про чергове невдале побачення, поки Мена ввічливо не попросить того закрити писок і не скиглити, але вона вже була чистенькою.

Студентів по обміну з далекої японської школи Гоґвортс побачив завдяки новим дипломатичним стосункам Міністерств магії, які уклали угоду про покращення освітньої системи з поглибленням навчанням для кращих студентів. Тому вони тут застрягли на цілих три роки. Їх навіть розподілили по факультетаї, щоб вони не вибивалися із загальної картини. Довелося, правда, сховати свої мантії школи Махоутокоро подалі, бо ті зараз могли знадобитися хіба лише на якусь костюмовану вечірку та сильно виділялися своєю різнобарвністю на фоні чорних одеж.

В «Трьох мітлах» стояв звичний гамір, звідусіль було чутно веселий сміх, а з приймача лунала якась попсова пісня від якоїсь відомої чаклунки про «Повний казан кохання та пацючих лапок».

Зварила зілля я для тебе,

Але прийшов ти не до мене,

Пішов другу ти цілювати,

Отрутку мушу чаклуваааати

- Асарі, де тебе носило? Тут вже ніде сісти, тому давайте, кучкуйтеся, браття-сестри. Мені зручно сюди, - хлопець з золотавим волоссям, зібраним у високий кінський хвіст, приземлився на руки здорованю поруч і той аж перестав дихати.

- Ти роздавиш Хісаші. Якщо він не виступить на наступній грі – ґрифіндорці тебе зжеруть замість гарбузового пирога, - Ґуан насупив брови, бо був тим самим ґрифіндорцем, який зараз же і зжере Бая за його витівки з відбивачем.

- Просто я, на відміну від тебе та Асарі, не планую помирати незайманцем. Мена, сонечко, я знайду тобі кращого хлопця ніж цей…

- Ах ти!

- Наприклад, Тао, він хоча б заможний, купиш собі скільки хочеш ко...

- Бай Лун!

- Коників. Гарцювати. А ви про що?

Шан так сильно засміялася, що вершкове пиво бризнуло з її рота на всіх і почало витікати носом, заляпавши тій весь одяг. Мена намагалася чарами якось порятувати подругу, бо та тепер більше нагадувала мокру скажену курку, особливо з піною навколо рота, поки Ґуан в цей час намагався дотягнутися до шиї Бай Луна, якого вже поспіхом рятував Хісаші, закриваючи собою.

Двері в таверну відчинилися і на порозі з’явилися темні постаті в смарагдово-чорному зі срібними емблемами гуртожитку Слизерин. Лівей – капітан команди по квідичу, Ян Лін та Джиу. Остання виглядала самою привітливою з четвірки і вже активно махала рукою своєму кращому другу – Бай Луну. Хлопці поряд з нею ігнорували абсолютно всіх. Асарі знав всіх, бо цікавився невеличкою діаспорою для свої запитань по екзаменам. Дівчина встала на пальчики і щось швидко затараторила на ухо друзям, лише потім після їх кивка підійшла до столика.

- Хісаші, тебе нарешті приручили? – ледве не проспівала дівчина. Хлопець підняв тяжкий погляд на слизеринку, але Бай Лун лише погладив того по руці, заспокоюючи.

- Не дражнися, дорогенька, бо його гнів тепер моя проблема. Навіщо ти притягла сюди цих?

- Тепер ти не дражнися. Я ледве їх помирила з останньої гри. Вони так шипіли один на одного, що мені вже здалося, що я знаю парселмову. Жах… Я вже пригрозила їм прокльонами і запхати пацюків до трусів кожному, хто хоч раз повторить «я з великої династії!».

- Привіт, Джиу, - Асарі посміхнувся дівчині, нарешті подавши хоч якийсь знак, що він присутній тут.

- Привіт, Асарі. Носиш навчання з собою, як і завжди? Ці руни… Професор Хіггінс просто жахливий, в мене вже так очі випадають від цих розшифровок, що скоро можна буде їх додавати до зілля немочі.

- Знову ваші нудні розмови. Давайте краще поділимося хто як зустріне Різдво. Бо я так і не договорив…

- …що ви разом з Хісаші плануєте зустрічати його наодинці і ти навіть домовився про кімнату у «Трьох мітлах» і знайшов таємний прохід, - хором відповіли Тойон, Мена, Шан та Ґуан.

- Закохані такі бридкі, - Тойон вдав, що блює.

- Ну ти й козляча срака, Тойон. Сам же тут нам нив, аж соплями стіл залив, що пару знайти не можеш…

Знову почалася перепалка, від якої аж дзвін стояв у вухах. Асарі викликався замовити ще по пиву для всіх і принести якихось закусок. Такий гамір неможливо витримати, а вже щось читати так взагалі… Хіггінс точно завтра на останньому уроку запитає щось складне, адже він знав, як тяжко здавати НОЧІ саме по рунам, бо схожий предмет потім доведеться здавати і в своїй школі.

- Про що задумався, Білосніжка? – вкрадливий голос над його вухом змусив волосся на потилиці встати дибки. Асарі повільно обернувся і на нього дивився усміхнений хлопець з яскраво-зеленими очима і маленьким татуюванням змії прямо під оком.

- Ні про що.

- Ти ж Асарі, вірно? Ми не часто перетиналися, моє ім’я Ян Лін.

- Знаю. В школі не так багато студентів по обміну, ще й з династії Лін.

- То можна вважати це честю, що мене впізнають… - пальці слизеринця торкнулися рукава Асарі.

Позаду Ян Ліна, як з під землі, виросла темна фігура, і на його плече опустилася рука з масивним перстнем на пальці, та стисла мантію.

- Це можна вважати, що тебе не знають, як послати, тому я можу люб’язно допомогти. Йди до чорта лисого не звертаючи.

- Фу, Лівей, як ти можеш так говорити? Я чув, що чорти волохаті, – Ян Лін миттєво відступив в сторону. Хоч він посміхався, але все одно, Асарі читав в його погляді гнів та зневагу.

- Лякати молодших твій фетиш?

- Ні, в мене інші фетиши. Люблю чужі іграшки, як і ти.

- Здається, тебе кликала Джиу.

- Хм, можливо… - Ян Лін перевів погляд знову на рейвенкловця, змусивши того почервоніти. - До зустрічі, Асарі, думаю побачимося.

- До зустрічі.

Лівей кинув на барну стільницю галеон.

- Замовляй, що хотів. Тільки швидше.

- В мене є гроші.

- Я хіба питав чи є в тебе гроші? Бери, менше вимахуйся і до Ян Ліна не наближайся.

Асарі випрямився і грізно зиркнув на старшокурсника, але тому видно було все по боку, хоч Люмосом йому пику засвіти – навіть не кліпне. І чому на Слизерин беруть таких прибаханих?

- З яких пір ми друзі, що ти мені вказуєш?

- З цих самих. Ти занадто багато говориш, може знову заліпити тобі миле личко сніжкою, щоб ти лише кліпати міг, немов те оленя? Якраз бачив куди Рід тягнув Аарона…

- Оленя?!

Він так голосно це крикнув, що люди поряд обернулися. На губах Лівея ледве заясніла усмішка.

- Вибачте, будь ласка… Прошу вибачити…

Лівей оперся рукою на стільницю, споглядаючи за тим, як Асарі весь аж червоніє від сорому. Світловолосому хлопцю хотілося провалитися на місці чи щоб його зжерли тестрали… Останнє більш вірогідно.

- Якщо я запропоную тобі тихіше місце, де ти спокійно почитаєш, дозволиш оплатити вашу невеличку вечірку? Ти ж не хочеш повертатися туди зараз. Тільки не починай брехати про свою любов до галасу, друзів та пустих балачок.

Лівей крутив в довгих тонких пальцях золотий галеон, терпляче очікуючи відповіді. Асарі переводив погляд то на свою компанію, то на слизеринця поряд, то на двері. Він правий, нехай би його гіпогриф покусав. Асарі хотілося тиші та щоб на нього не виливалося сливове пиво і не жартували про нього дурні жартики.

Його б воля, він би й Різдво провів сам на сам. Без голосної компанії друзів.

- Згода.

- Вважай це вигідною угодою.

За вікном повільно падав сніг, а навколо і правда була тиша, яку порушувало лише шелестіння сторінок. Асарі періодично поглядав на свого мовчазного компаньйона. Той обпер голову на руку і злегка прикрив очі, хоча рейвенкловець був більш ніж впевнений, що Лівей за ним спостерігав. Власник якогось невеличкого шинку натирав склянки й навіть не звертав уваги на парочку в кутку. Йому зробили хороший виторг, тому нехай би вони тут все рознесли, все одно ще й би на чай залишилося.

- Дочитав? – запитав хлопець.

- Ні. Просто хотів запитати: навіщо ти мене сюди привів?

- Втомився. Побачив, що не тільки я. Ти з книгами хоча б вночі розлучаєшся? Скільки бачу тебе в коридорах…

- Бачиш мене?

- Неважливо. Бери книгу і шуруй.

- Що? Але ж…

Лівей стукнув долонею по столу, від чого той аж небезпечно захилитався та заскрипів.

- Шуруй.

- Як скажеш, ненормальний.

Навіжений якийсь. Спочатку каже одне, потім інше. Притягнув його сюди, десь на край села і як тепер звідси вийти – незрозуміло. Ще б у Заборонений ліс пішли, пошукали б зразу вовкулак або гніздо здоровезних павуків, про які ходять побрехеньки та всілякі легенди на кшталт «кажуть, що в лісі разом з акромантулами, живе магічний автомобіль». Дичина.

- Зустрінемося тут на Різдво. О тій самій годині. Не люблю коли спізнюються та омели.

- Якийсь дивний спосіб заводити друзів.

- Я не заводжу друзів, Асарі. Не маю потреби. Чекаю Різдва.

Вперше за кілька років Асарі теж почав чекати Різдва, бо щось всередині його чітко підказувало – воно буде незабутнім.