#ГарріПоттер #sevenheartsstories #ЛегендапроНебожителів #ЕпохаФатума #ОстаннєБажанняЛиходійки #кроссовер #магія #магічнішколи #shs #БайЛун #Хісаші #БайЛунХісаші #гумор #романтика #Аарон #Рід #Асарі #Лівей #Лівсарі #ЛівейАсарі #АсаріЯнЛін #Мена #Тойон #Шан #Ґуан #ҐуанМена #G #S #Равен #містерНіхто
– Нарешті ти попався. Шматок ти жаб’ячого лайна, Лін.
Змія зашипіла і намагалася вчепитися зубами в руку Лівея, поки її товстий хвіст боляче лупцював Асарі по ногах, а він не міг ніяк захиститися.
– Заспокойся та обертайся! – крикнув слизеринець і відкинув агресивну тварину до стіни, об яку та гучно гупнулася. Але пітон лише махнув головою, знову зашипів і кинувся до дверей. Лівей побіг за змією, але вже було пізно – та вже встигла втекти.
– Гад повзучий… Скільки вже можна… Ще й вкусив! – Лівей розмахнувся ногою і вдарив тумбочку, так що з тієї висипалися якісь скляночки, стос пергаментів, пір’я та чорнило.
– Що це було? – Асарі ошелешено дивився на те як лютує слизеринець, тримаючись за руку. – Тобі треба протиотрута.
– Облиш, – Лівей потрусив пораненою рукою і взяв якусь пляшечку зі столу. Відкоркував і полив руку. – Антисептика досить.
– Ні, тебе ж вкусила… вкусив… хто б це не був. Чому ти назвав змію Ліном?
– Вкусив… Перший раз чи що? Просто… – Лівей обперся здоровою рукою об стіну і тяжко видихнув. – Просто дай мені поспати. Я так стомився, що вже ладен залити в себе Рідку смерть аби виспатися. Я б із задоволенням все пояснив, але не можу.
Асарі хотів було продовжити допит, але як відрив рота, так його і закрив, коли Лівей умостився поряд з ним на ліжку, але розвернувся до нього спиною. Наче нічого і не було. Настільки регулярно на нього нападають серед ночі змії? На нього, до слова, ні.
– Щоб не бігати… – приглушено пояснив він. – Ти весь трусився, а потім вчепився в мене мертвою хваткою. Шепотів «Лівей, не пускай» та інші різні дурниці. Про воду там якусь, я не розібрав.
Та якого тут відбувається? Що… Навіть в зеленуватому світлі напівтемряви було видно яким яскраво–червоним як помідор став Асарі.
– Мені снився кошмар.
Асарі теж повернувся до хлопця спиною і ледь не зомлів від болю, коли сильно різко потягнув рукою на себе ковдру. Коли вже та настоянка Джиу подіє, щоб він міг злиняти якомога далі від цього зарозумілого, навіженого, придурошного слизеринця, який тільки те і робить, що знущається з нього і затягує у своє ліжко, а потім притискається до нього посеред ночі, наче так і потрібно.
– Тіш себе цією думкою далі.
– Ідіот… – фиркнув Асарі.
– Яким вже вродився, оленятко.
Асарі промовчав і лише натягнув ковдру по самий ніс, бо його здається знову починало морозити. Може Джиу хотіла його вбити своєю настоянкою?.. Чого ж так кепсько, що аж вити хочеться?.. Парубок скрутився в якусь подібність ембріона, та тепліше, все одно, не стало. В голову закралася навіжена ідея, яка могла сформуватися тільки у хворій голові: притиснутися до теплого тіла Лівея. До цього ж спрацювало, хоча Асарі був в повному відрубі та навіть не розумів, що з ним роблять.
Він прислухався до ритмічного дихання Лівея, чекаючи коли той нарешті глибше засне, щоб провернути свою витівку. Вранці скаже, що нічого не пам’ятає.
«Який я гидкий…»
Коли вже терпіти холод, від якого аж стукали зуби та тіло вже скручувало судомами, неначе він якийсь інферній і тільки вибрався з крижаної води, Асарі притиснувся ближче до тіла Лівея і стукотіння припинилося. Ну він і гарячий… Немов опустився в теплу ванну в ванні старост (якось Бай Лун зміг домовитися з одним старостою і вони пробралися туди повідмокати. Все було б добре, якби до нього не вчепилася Плаксива Міртл…)
– Наступного разу кажи відразу…
Від тихого голосу Лівея, він аж здригнувся. Слизеринець перевернувся і згріб його обійми, вмощуючись так, щоб притискати до себе хлопця як можна зручніше. Асарі тепер впирався носом в яремну ямку під його підборіддям, слухаючи та відчуваючи як вібрує його низький заспаний голос.
– Я не збирався… І не дозволяв…
– М… – тепле дихання пройшлося по світловолосій маківці рейвенкловця. – А я дозволяв виходить?..
«Яка ганьба…»
– Н..ні… – він аж почав заїкатися від страху.
– Розслабся, бо ти зараз як той камінь – хоч замість горгульї став. Обнімай мене, я не проти.
– Ти казав, що хочеш спати.
– Хочу, але дехто проти та це виглядає як диверсія з твого боку перед завтрашнім тренуванням напередодні матчу з Ґрифіндором. Я б запропонував тобі зайнятися цікавішими справами, але на тебе без болю не глянеш, тому спи та набирайся сил, бо Джиу пустить мене на інгредієнти для своїх настоянок, якщо побачить тебе втомленим.
– Ти й правда такий… ідіот.
Асарі хотілося б відвернутися, але тіло вже зовсім перестало йому підкорюватися і нічого не залишалося, крім як закрити очі та намагатися заснути. Агресивно заснути. Виходило тільки агресивно дихати, а потім його волосся почало плутатися в довгих пальцях Лівея, який почав їх перебирати. Це заспокоювало і сон прийшов сам, даруючи йому відпочинок від божевільних сновидінь.
***
– Нормально ж тебе приклали, – Тойон аж присвиснув, коли побачив Асарі в Великій Залі, а той намагався ховати свій погляд, втупившись у вівсяну кашу. Зранку він прокинувся в пустому ліжку, а поряд на подушці лежав клаптик паперу з написом «Побіг на тренування. Візьми мій маґлівський одяг, який потрібен. Ти дуже мило бурмочеш уві сні про маму. Повторюю: одяг бери, бо я вже бачу, як ти зараз закипаєш, оленя».
– Не починай, Тойон, мені та без твого допиту хуйово.
– О, ніфіга, ти ще й лихословити почав. Приклали сильніше ніж я думав. Поверніть чемного Асарі, цей мене лякає.
– Привіт, хлопці! – Шан помахала рукою і впала на лавку поряд з Асарі. – Ого, це що таке?..
– Так, все, – Асарі вдарив кулаками по столу так, що задрижали столові прилади, а студенти поряд обернулися. – Не ваше собаче діло.
– Та що з тобою таке останнім часом? – Шан здивовано підняла брови. Двері в Велику Залу розчахнулися і до неї увійшла слизеринська команда по квідичу в повному складі. Поряд з Лівеєм йшов Ян Лін, якого капітан за щось відчитував, судячи з виразу обличчя першого. Той був дуже розлюченим, а потім оглянув зал, поки не зустрівся очима з Асарі та (НУ ТИ І ШМАТОК ДРАКОНЯЧОГО ЛАЙНА, ЛІВЕЙ!) помахав йому, криво усміхнувшись.
– Це. Що. Таке? – Шан виділила кожне слово і нахилилася до Асарі. – Я вимагаю відповідей.
– Нічого.
– Нічого? То це твоє «нічого» тільки що махало тобі рукою, посміхаючись так, наче виграв в лотерею 1000 ґалеонів. І що це за светр такий на тобі? Де мантія?
– Шан… – Мена накрила руку подруги рукою. – Перестань насідати на нього. Ти привертаєш зайву увагу.
– Давайте краще поговоримо про захист від темних мистецтв, на який нам задали стільки, що я ледь не пустив собі в лоб Авада Кедавру сьогодні вночі, – Ґуан направив собі палець до скроні. Шан з Меною засміялися, а Тойон підхопив тему про домашнє завдання. Пізніше до них приєдналися Бай з Хісаші, які щось жваво обговорювали, поки не підійшли.
– О, Асарі, як спалося в холоді? – Бай Лун підморгнув. Асарі стис зуби і над його головою почала формуватися невеличка грозова хмара, яка погрожувала от-от вилити на її творця не менше галону води.
До столу підійшов Лівей.
– Що це за закликання дощу з самого ранку, малюки? – хлопець став за спиною в Асарі та поклав руки на його плечі, притиснувши того до лави, не даючи можливості дати драпака прямо в цю секунду. Може він би та зміг скинути його руки, але тіло все ще було слабким, а цей придурок точно користувався його проблемою.
– А де Джиу поділи? – Бай Лун як ні в чому не бувало завів розмову зі слизеринцем, поки інші кидали на нього злегка обурені, перелякані та одночасно здивовані погляди. Хісаші просто мовчки всівся за стіл і потягнувся за грінкою з джемом та вівсянкою.
– В оранжереї сидить, як і завжди. Просила тобі передати, – Лівей витягнув з кишені лист і віддав Баю.
– Знову у неї немає часу на мене… Яка вона жорстока, – Бай поспішно відкрив листа і пробігся очима по написаному там.
– Оленятко, а ти так сильно спішив, що забувся в мене свою мантію? – Лівей нахилився до його вуха. – В тебе ж заняття через двадцять хвилин. Не пропускай.
– Закр… – Асарі не договорив, бо тепер їх слухали не тільки його друзі, а і ледь на вся Велика Зала. – Піду за мантією. А з тобою ми потім поговоримо, – він прошипів це крізь зуби, бо ледь стримувався, щоб не врізати по цьому самовдоволеному обличчю. Погляд Лівея в тандемі з ошелешеними поглядами друзів пропалювали йому потилицю до тих пір, поки тяжкі дубові двері не зачинилися за його спиною. Краєм ока він ще встиг побачити, як на нього дивився Ян Лін. Вони точно мають поговорити, але не зараз… Тіло все ще боліло, але він хоча б міг рухатися, хоч і не так швидко, як би того хотілося, особливо зараз, коли йому треба піднятися до своєї вежі, встигнути переодягнутися, взяти книжки та добігти до класної кімнати. Приємного мало.
***
Хвилини тягнулися і здавалося стали годинами, які нещадно повільно спливали. Професор Бінс, який досі працював в школі, йому навіть смерть не завадила, монотонно читав свою лекцію про повстання ґоблінів в якомусь там році по якійсь там причині з якимись там наслідками. Асарі, мабуть, чи не вперше взагалі не слухав, інформація не сприймалася і пам’ять немов якесь решето, відразу відсіювала лекційний матеріал, залишаючи на першому плані набридливі спогади про сьогоднішню ніч.
Асарі лежав головою на парті, підклавши під неї підручник по історії, і намагався не відрубитися з усіх можливих сил. Урок по захисту від темних мистецтв його доконав, особливо коли професор Равен напевне сотню разів змусив хлопця чаклувати довбаний Протеґо спочатку в голос, а потім подумки. Він наче спеціально знущався з нього. Не вистачало ще впасти в немилість до заступника директора школи та декана факультету Ґрифіндору.
Ґуан підсунув йому записку.
«Розкажеш, що відбувається?»
Асарі прочитав запитання і закотив очі.
«Ти про що?»
Пересунув відповідь Ґуану. Товариш теж закотив очі та надряпав пером чергове послання.
«Не прикидайся. У тебе щось з Лівеєм, а вся школа гудить, що тебе застали, як ти лизався з Ян Ліном. Ти мовчиш і ховаєшся від всіх. Що відбувається, Асарі?»
Після того, як прочитав, він довго думав над відповіддю, крутячи в руках перо і не наважуючись вмочити кінчик в чорнило. А що йому відповідати? Що він вже вкотре спав у Лівея? Що з задоволенням обійняв його, коли було так хреново, що хотілося просто лягти та померти? Про нескінченні знущання, які почалися з тієї проклятої вечірки? Чи може про те, що навіть добравшись до своїх речей в гуртожитку, не зняв светр Лівея і просто натягнув мантію поверх нього? Можна було б почати з того, що він просто сходить з розуму: повільно і безповоротно.
«Мене вдарив Сейн, Лівей мене врятував і відніс до себе, бо до моєї кімнати було далеко. Джиу підлатала. Кінець історії. І я не лизався з Ян Ліном. Технічно – ні».
Ґуан уважно прочитав кожне слово і зім’яв папірець. Взяв новий і знову щось почав шкрябати.
«Будь обережним, Асарі. Я не знаю, що відбувається, але ти встряв в щось лихе. Ян Ліна понад тиждень ніхто не бачив, а тепер він неочікувано повернувся. Дехто говорить, що його сім’я проклята, але цим людям швидко затикають рота. І затикає рота ніхто інший, як сім’я Лівея. На нас останнім часом почали коситися інші студенти та ми не подобаємося Равену… P.S. Технічно це як? Ти перечепився та впав на його рот?»
Дочитавши до кінця, Асарі відразу згадав слова Лівея про Равена. Невже це все правда? А прокляття Ян Ліна?..
Він вже хотів було почати гнівну відповідь, але різко вскочив і сонний параліч випарувався з аудиторії. Прокляття…
– Пане Асарі, ви хочете доповнити мою лекцію? – проскрипів старечий голос професора Бінса.
– Вибачте, професоре, просто трохи скрутило живіт, зараз вирве. Можна вийти?
– Йдіть. Так на чому я зупинився? Так… В 1578 році ґоблін Ґобрух Жахливий вступив в коаліцію…
Асарі вже не слухав і біг по коридору в напрямку туалету, бо йому і правда стало трохи недобре від того, як склався пазл і його голові. Як він не додумався до цього ще в той момент, як змія мітилася прокусити йому шию? Зовсім каша в голові. Але як… Як Ян Лін до цього спокійно жив? Якщо навіть Ґуан запідозрив щось неладне з його зникненням, значить до цього не відбувалося прецедентів, а Ян Лін випускник і живе в замку вже третій рік. Невже до цього не ставалося такого?
Зрозуміло одне – Лівей захищав не його, а захищав Ян Ліна, бо знає. І тому він обізвав ту змію. А він ще тупий подумав, що то слизеринцю від різкого пробудження та перевтоми мережиться повсюди Ян Лін. І ось де, як він виразився, лазив його сусід.
***
В той день і на наступний, і на наступний наступного (та скільки ж можна?!) він не зміг знайти ні Ян Ліна, ні Лівея. Хоча спроби їх пошуку почалися та закінчилася на приставанні до Джиу.
– Тренуються, готуються до НОЧІ. Десь носяться, як ті навіжені, я ж їм не матуся. А тобі навіщо? Вже скучив? – Джиу підморгнула і продовжила свої маніпуляції з летючою грушою, яка постійно намагалася втекти від неї. Оранжереї були вже порожні, тільки професорка Гертруда постійно пробігала повз них по своїх справах.
– Ну хоч ти не муч мене, – Асарі впав на стілець і закинув голову, потираючи перенісся.
– Розумію, що тобі тяжко, але зрозумій і ти Лівея. Він не робить щось просто так. У нього досить непросте життя, враховуючи обставини…
– При яких Ян Лін – проклята змія?
Джиу впустила оберемок з грушами та ті покотилися по підлозі.
– Вінґардіум Левіоса, – відразу змахнула паличкою дівчина. – Тихо… Звідки ти знаєш?
– Здогадався. Він на мене напав тієї ночі. Тяжко було ігнорувати цей факт, – Асарі скоса глянув на пані професорку, але та була повністю поглинена доглядом за мандраґорами.
– О, милий, мені дуже шкода. Я попереджала їх… Я не можу говорити про це, як і Лівей, ми пов’язані об… – Джиу закашлялася і її голос захрип, немов її почали душити. – Вибач, не можу.
– Обітниця? Але хіба неповнолітнім дозволено? Це законно?
– Ні, але наші сім’ї бережуть свої таємниці тільки таким чином. У Яна велике майбутнє, це не секрет ні для кого. Зараз в магічному світі досить неспокійно, наближається якийсь конфлікт, – погляд Джиу розфокусувався і вона дивилася кудись вдалечінь, а потім знову повернулася до Асарі, – тому не сильно насідай на Лівея – він старається і витискає максимум зі своїх можливостей.
– Ти його так захищаєш… Я в результаті ще й поганець. Просто прекрасно! – Асарі вдарив по плющу, який вже підповз до нього і намагався обплести руку. Рослина відсахнулася і повернулася до свого горщику.
Джиу захихотіла і грайливо підморгнула.
– Здається цей їх Сортувальний Капелюх трішки помилився з гуртожитком або просто познущався, бо як для рейвенкловця в тобі забагато інтриги та нахабності.
– Ха–ха, – Асарі аж скривився, уявляючи себе в смарагдово-срібних кольорах. – Дякую, Джиу.
***
Асарі закрив останній підручник, з якого писав доповідь про тестралів і потягнувся, широко позіхаючи.
– Це в тебе улюблене місце в бібліотеці?
– Я думав ти вже не з’явишся, – Асарі меланхолічно поглянув на Лівея.
– Вибач, завтра гра і ще й екзамени. Треба вициганити у міністерства часоворот… Але я тут не за цим. Прийдеш на гру?
– Прийду звісно, Бай Лун мене силоміць потягне, якщо я відмовлюсь. Хісаші ж грає.
– А якщо я кличу? – Лівей схилився до нього над столом.
– Яка різниця, я ж все одно йду, – Асарі стенув плечима. Він не зовсім розумів до чого той веде. Йому скоріше хотілося розпитати про Ян Ліна, хоча Джиу і просила не сильно на нього насідати, але ж він має знати про небезпеку.
– І то правда. А на вечірку на честь перемоги? – посмішка Лівея збивала Асарі з думки, він намагався не затримувати погляд на ній довше чим на секунду.
– Ви ще не виграли, а вже плануєте вечірку? – буркнув рейвенкловець.
– Виграю, якщо ти прийдеш. До мене, а не за компанію з Бай Луном.
– Ммм… Тільки при умові.
Лівей примружився і сів на стіл, схрестивши руки.
– Якій ще умові?
– Розкажеш мені про Ян Ліна і його перетворення на змію те, що можеш.
це. просто. вау
початок глави в саме сердечко😍