Коса за душу

#G #A #Міні #Закінчений #УкраїнськаМіфологія #Полудниця

-Пішли вже до хати обідати. Потім знову вийдем. Треба сьогодні це поле закінчити.

Голос цьоці Орисі звучав майже ніжно, майже по-материнськи, але Лесь дуже чітко відчув те "майже".

Цьоця зиркнула на сусідів, що згорбились серед кучугур колосся неподалік, й подалась до хати, витираючи піт з чола.

Лесь якусь мить дивився їй услід, стискаючи граблі так, що кісточки біліли. Сусіди, Мельники, також покинули своє поле й пішли на обід, кидаючи на нього співчутливі погляди. Лише остання у тій сімейній вервечці, наймолодша, кинула зневажливе "гарної роботи". Трішки потерпіти, трішки. І він вирветься з цього пекла.

Бо все скидалось саме на пекло. Хлопець скинув пітну сорочку й викрутив. Води. За воду він би зараз і душу продав.

А чорт би її побрав ту цьоцю, її поле і її ненажерство!

Лесь з ентузіазмом взявся за граблі. Злість вимагала виходу, то хай хоч не намарне.

Піт блискучими потьками лився по спині. Граблі вислизали із, червоних від мозолів, долонь. І хлопець від того ще більше гнівався й швидше орудував граблями.

Хтось вдарив його по потилиці і весь світ поплив у сонячних бліках, які тягли за собою колісниці темряви.

У спину врізались залишки жниви. Розпалений сонцем ґрунт пік шкіру. Лесь облизав потріскані губи і спромігся розплющити очі.

Але дарма. Йому відразу відчайдушно захотілось заплющити їх назад і не бачити того, що він побачив, але ні. Скелет, заледве обтягнутий шкірою у білому лахмітті, що колись було сорочкою, що схилився над ним, тепер стояв і перед заплющеними очима.

Лесь все ж глянув на те жахіття і закричав, але зі спраглого горла вирвався лише незрозумілий хрип. Полудниця власною персоною.

-В полудень не працюють. - щелепи рухались, повільно випльовуючи слова.

Блиснув серп у кістлявих пальцях.

-Агов, ти! - сильний й одночасно дзвінкий голос змусив чудовисько в лахмітті озирнутися. - Давай за правилами грай, бо хто ж з вашого роду без загадок голови січе?

Молодша Мельниківна, Мар'яна, грізно звеличувалась серед недокосів, обпікаючи поглядом Полудницю, незгірше полудневого сонця.

Щелепи скелета знову заворушились, видаючи звук, схожий на розчароване пирхання.

-Ач, загадку хочеш? Не моя то робота - загадками маятись. Розкажи краще як прядиво готувати.

Мельниківна закинула свою грубу косу назад і почала докладно розповідати як готується прядиво.

Полудниця схилила голову, слухаючи уважно.

Лесь ковтув густу слину. Шкіра пекла, все пекло, ніби сонце хотіло підсмажити його. Млосна напівтемрява затягнула зір.

Ніс залило водою. Хлопець підірвався з переляку. Сів. З мокрого чуба текла вода, заливаючи очі. Перед ним сиділа Мар'яна, тримаючи відро. Її коса, що сягала нижче пояса, зараз обрубком ледь діставала грудей.

-Ну і слава Богу. Сонячний удар - річ жахлива. - вона сунула йому відро і Лесь жадібно припався до залишків води. Та текла підборіддям, щоками, а хлопець пив і пив, без можливості напитись.

-Шкода. - сказав він, витираючи рукою рот після того, як випив всю воду, що була у відрі.

-Що шкода? - дівчина звела темні брови.

-Косу шкода.