Відпустка добігала кінця. Попереду Ханну
чекала робота, квартальні звіти і ціла низка питань, щодо організації корпоративу фірми. Все це лише нагоняло смутку, адже та робота, яка спочатку була "лише на кілька місяців потерпіти" врешті тривала вже третій рік поспіль. Гріло душу лише те, що командировки та відпустки фінансували справно. І звісно, вона не втрачала нагоди проміняти сірий офіс на будь-яку авантюру. Ось і зараз пресконференція стала її позаплановою маленькою відпусткою, а подорож в гори справжньою пригодою. Проте все рано чи пізно добігає кінця.
Ханна гірко посміхнулася, оглядаючи зібрану валізу. Завтра вранці виліт в буденне життя, яке так їй вже остогидло. Хтось постукав, і дівчина нахмурилася, явно не очікуючи гостей. Відкривши двері готельного номера, вона здивовано оглянула колегу. Лері була одягнена наче в карнавальний образ. Сукня здавалася надто яскравою, скоріше нагадуючи сценічний костюм якоїсь поп-зірки місцевого масштабу. Та і прикрас було стільки, ніби Лері пограбувала сувенірну крамничку.
– Ханно, ти чому досі не вдягнулася? Чи ти так збираєшся йти?
Дівчина геть розгубилася, нічого не розуміючи.
– Ти про що?
Та Лері, здається, зовсім не помітила здивованого погляду колеги.
– Тю, та ти що не бачила? – Манерно поправивши щедро вкриті лаком пасма волосся, жіночка задерла носа вище, ніби вона володіє інформацією здатною врятувати весь світ від апокаліпсису. – Взагалі-то, оголошення розвісили в холлі ще два дні тому. Місцеві сьогодні святкують Мабон. Кажуть, що це якесь прикольне дійство. Жива музика, традиційні костюми, фуд-корти. Навіть якісь конкурси обіцяли.
Ханна лише відмахнулася.
– Ой, та годі тобі. Я краще відпочину. Завтра вранці виліт, не хочу потім почуватися наче вичавлений лимон.
Лері тільки закотила очі, кілька разів кліпнувши своїми віями об'єму 12D.
– Ну як знаєш. Я краще завтра в літаку буду лимоном, ніж киснути в останній вечір в цьому номері. Я тебе старше всього на кілька років, – тут вже не витримала Ханна, підвівши погляд до стелі, адже добре знала що "кілька" занадто скромно для такої різниці., – але ти поводишся так, наче ти на пенсію зібралася. Я в твої роки...
Схаменувшись, що ледь не видала таємницю власного віку, жінка прикусила язика, натягнувши на обличчя кривеньку посмішку
І розвернувшись на височезних підборах, з грацією "багіні", Лері рушила коридором в сторону сходів.
Ханна повернулася в номер. Тепер в її голові оселилися сумніви. Звісно, прислухатися до думки "вічно-молодої-рокової-жінки" було не надто розумним рішенням, проте в її словах все ж була доля істини. Ханна інколи саме так і почувалася – втомленою життям жінкою похилого віку. Тож поки сумніви не взяли верх, вона швидко перевдяглася. Адже дійсно! Чи доведеться їй ще колись побачити щось подібне?
Шукати де саме буде відбуватися свято довго не довелося. Всі місцеві і справді поспішали до галявини неподалік містечка. Дорогою зустічалися сувенірні торговці, котрі були ладні влаштувати ціле побоїще, аби саме в нього купили якусь дрібничку, виконану на традиційний манер із дрібним тисненим шрифтом "made in China".
Галявина була прикрашена червоними, жовтими та золотавими прапорцями. Лунала весела музика, що вела за собою в танок. То тут, то там можна було побачити вози з різними овочами та фруктами з місцевих садів та ферм. Лері не збрехала, і окрім пісень та веселощів, на відвідувачів чекали і смаколики. Ханна задоволено посміхнулася, вже уявляючи, як буде куштувати традиційні частування. Хоча, вона і не знала мови, та принаймні те, що вона встигла побачити, на вигляд було їстівним. А аромат, що доносився від зони гриль, викликав неабиякий апетит.
Над галявиною розлилася пісня, слова якої залишалися для дівчини незрозумілими, та судячи з загального настрою, це було шось про вшанування, врожай, жнива та день осіннього рівнодення. Пісні змінювалися танцями, що скоріше нагадували хороводи, але все навколо будо таким незвичним, самобутнім, що Ханна поринула в цю атмосферу з головою.
Захекавшись від швидкого танцю, дівчина поспішила взяти щось з напоїв. В горлі пересохло ніби вона пробігла марафон. Ханна і не помітила, коли колега знову опинилася поруч.
– Оце так! Бачиш, лимончику, буде що згадати. А ти хотіла провести останній вечір в тому задрипаному готелі.
Лері оглядала чоловіків навколо професійно-спокусливим поглядом, що був точніше за сканер на митниці. Аж тут всі пісні стихли і хтось голосно гепнув в барабан, привертаючи увагу всіх присутніх. Сивочолий чоловік в досить дивному костюмі, який більше нагадував рясу, вийшов вперед, зупиняючись біля великого валуна. Він почав щось говорити, але для Ханни його слова звучали наче якийсь інопланетний сигнал.
– Цей чоловік виконує обов'язки місцевого конунга. Колись, це було дуже почесне звання. – Прийнялася перекладати Лері, спостерігаючи за дійством разом з Ханною. – Цей камінь – вівтар, або як тут його називають – Хьорг. Це все що залишилося від святого місця – Хофа, тобто храма.
Чоловік щось натхненно розповідав та пояснював, активно артикулючи. І все це виглядало наче вистава. Бо кожен його рух був як давно відрепетируваний танок.
– Ой, він каже, що сьогодні буде цікавий квест. Така традиція в цей день. Ходити в ліс, збирати листя, виноградну лозу та ожину. Потім все це можна принести як поклоніння до вівтаря. – Ханна не була в захваті від подібних язичницьких забобонів, проте Лері продовжила пояснювати. – О, а ще можна буде прийняти участь в старовинному обряді.
Дівчина знову відмахнулася.
– Ну ні, це вже занадто. Костюмована вистава тут непогана, проте обряди, це точно не моє.
Підтиснувши губи Ханна несла в руках оберемок осіннього листя, що починало жовтіти, досі так і не розуміючи, як взагалі погодилася на щось подібне. Чи то якась магічна суперсила Лері змусила її все ж таки піти в ліс, чи власна дурість та жага пригод? Дівчина заспокоювала себе лише тим, що всі ці звичаї не більше ніж звичайні забобони місцевих, і непогана розвага для туристів. Та зовсім не сприймала це всерйоз.
Лері сяяла наче різдвяна зірка, оглядаючи якусь тростину, що тримала в руках. Ханна зовсім не розділяла аж такого щастя від "знахідки" колеги, котру та описувала ледь не як посох друїдів.
– Ну, поглянь лише. Правда ж гарна? – Лері ще раз з виразом щастя, ніби тримає в руках не просто гілку дерева, а лотерейний виграшний квиток, дивилася на палицю. – Між іншим, це в'яз.
– Та хоч баобаб. Ти ж наче казала, що треба якісь дари осені принести до вівтаря, а не шукати хмиз.
Лері махнула рукою, і любовно окреслила довгими налакованими неоновими нігтями древесний візерунок.
– Кожен знаходить те, що шукає. Ти зібрала свої дари, а знайшла свій дар. Наче такого в заборонах немає.
Ніби в підтвердження їх слів повз пройшов місцевий, що тягнув цілий оберемок лози. Ханна тільки закотила очі. Все ще дивуючись, що приймає в цьому участь.
Люд потроху збирався на галявині, де відбувалися урочистості. Скрізь запалювали свічки, які додавали атмосфері таємничості. А тиха монотонна музика лише поглиблювала ефект. Сивочолий чоловік по черзі пояснював всім охочим правила обряду, і кожен бажаючий міг прийняти участь, піднести дари. Після цього учасники отримували і винагороду. Зібрані в найближчих садах фрукти та безкоштовне частування у вигляді місцевого елю.
Коли дійшла черга і до Ханни, чоловік по-доброму посміхнувся, та швидко почав пояснювати правила обряду. Якби не нав'язливий перекладач у особі Лері, то Ханна наврядчи взагалі б зрозуміла хоч слово. Бо для неї всі фрази звучали так, ніби той чолов'яга або встиг добре причаститися елем, або ж прямо зараз вирішив призвати потусторонні сили.
Скептицизм не дозволяв дівчині сповна сприймати атмосферу. Хоча Ханна мусила визнати, вівтар було гарно прикрашено. Живі квіти, такі як айстри, гарно поєднувалися з травами – шавлією та розмарином, що розносили приємний аромат. Також там були гілочки сосни та жимолості. А картину завершували меньші деталі – шишки та жолуді.
– Треба розрізати яблуко навпіл та покласти його по центру. – поспішила пояснити Лері. – Зліва поклади сушене листя,яке зібрала в лісі. А справа – келих з вином. Ось так.
Дослухаючись порад, Ханна робила так, як каже колега, аби не впасти в очах місцевих, та хоч якось вшанувати їх традиції.
– Що далі?
– А далі, ти повинна повторювати за конунгом. І звернутися до якогось божества, аби подякувати йому за благополуччя та достаток. Подейкують, що інколи можна навіть побачити того, до кого звертаєшься. Звичайно, якщо робити це правильно та від щирого серця.
Ханна тільки хмикнула. По-перше, за який достаток вона мала б дякувати, враховуючи, що дня зарплатні вона чекає щомісяця як манни небесної? Ну і по-друге, просто не знала до кого саме звертатися, адже не досить добре розумілася в місцевому пантеоні.
– Будь-яке Божество? Чи когось конкретно я маю назвати?
– Будь-яке.
Замислившись, Ханна намагалася пригадати хоч когось, та на думку нічого не спадало.
– Ну то хай буде Локі. – хмикнувши від власної думки, Ханна тихенько додала під ніс. – А ще краще Хіддлстон в його образі.
Обряд не надто вже вразив в дівчину. Вона намагалася слідувати правилам, старалася вимовити чудернацькі слова, повторюючи за конунгом. Але, як і очікувалося, дива не сталося. Ніякого божества вона не побачила. Може не надто вже щиросердно дякувала?
Церемонія продовжувалася аж до сутінок. Танці поволі ставали все більш хмільними, а музика з традиційних мелодій потроху перетворилася в звичайну попсу. В якийсь момент, Ханна відчула, що геть стомлена, та така вечірка почала набридати, тому поки Лері не потягла її ще на якесь чергове жертвоприношення, поспішила втекти назад до готелю.
Ноги нили від танців, та непідходящого для блукання в лісі, взуття. Дівчина мріяла якнайшвидше опинитися в ліжку, і спробувати провести останні години подорожі з максимальною користю – виспатися. Відімкнувши номер, Ханна зайшла в кімнату, і зняла лофери. Відчуваючи в ту мить ніби вся благодать світу зійшла на неї, дівчина полегшено видихнула і перекотилася з п'ятки на носок, насолоджуючись приємним болем в стомлених стопах. Аби не гаяти час, вона швидко потягла сукню, стягуючи її через голову, і залишившись лише в білизні, рушила до спального місця, мріючи як пірне в обійми ковдри.
Але ледь не зойкнула від переляку, зрозумівши що весь цей час не помічала, що була в номері не сама. На її ліжку спокійнісінько лежав чоловік. Вдягнений в чудернацький костюм, котрих вона встигла побачити сьогодні досить багато, він все одно відрізнявся від інших. Задравши руки за голову він спостерігав за дівчиною розтягнувши губи в хитрій посмішці. Мідне волосся, спадало на плечі хвилями.
Ханна злякалася не на жарт, адже цей невідомий, якимось чином пробрався в її номер, і судячи з того, що її речі явно не чіпали, то його наміри геть не крадіжка. Тоді що? Схаменувшись, вона схопила сукню, яку тільки зняла і прикрилася. Страх настільки скував її, що вона навіть слова не могла з себе витиснути. Та тишу порушив незваний гість:
– Могла б не прикриватися. Нічого особливо нового я не побачив. Хіба може ти одна з тих, хто змінює подобу за бажанням? Тоді це було б цікавіше.
Геть розгубившись від такого зауваження, дівчина тільки кліпнула очима.
– Хто ти такий в біса? І що робиш в моєму номері? – позадкувавши, Ханна озирнулася в пошуках чогось, що може стати їй в нагоді, якщо їй доведеться захищатися. – Ти злодій?
Незнайомець повільно став з ліжка, він був щонайменьше на дві голови вище її, і дівчина боязно відступила, з опасінням спостерігаючи за його рухами. Підсвідомість малювала страшні картинки, де вона може потрапити в пастку його рук. Очікувати від цього рудого можна було чого завгодно.
– Пффф, – криво посміхнувся чоловік і розвів руки в сторони, – Взагалі-то я сподівався на більш теплий прийом. Проте ви, смертні, такі кумедні. Що ж... я прощаю тебе, пташко. Ваша необізнаність інколи виглядає досить мило. – Підвищивши голос він з самолюбством промовив: – Перед тобою Велики, Могутній і надзвичайно вродливий, прошу помітити, Локі Лейфейсон, син Фарбауті і Лауфі.
Ханна не стрималася, нервово пирхнувши. Адже такого вона зовсім не очікувала. Можливо, це просто злий жарт, а можливо дія хмільного, котре вона встигла продегустувати на святі, але подібне знайомство здалося їй безглуздим.
– Ахаха, жарт такий собі. Не знаю що тобі треба, але вимітайся з мого номера, поки я не викликала поліцію!
Притиснувши до себе сукню, дівчина сміливо вскинула підбородок догори, намагаючись виглядати більш грізно. Проте її слова, здається, не справили враження на чоловіка. Він лише знизав плечима.
– Хто це? Охоронці цього хліву, в якому ти мешкаєш?
Ханна відчувала як тремтять її ноги. Та намагалася не показувати власного страху.
– Зустріч з цими "охоронцями" запам'ятається тобі на все життя.
Локі обвів приміщення поглядом, і ніби нічого взагалі його не тривожило, знову опустився на ліжко, закинувши ноги на чисті простирадла.
– Ну добре. Хоча б буде розвага. Цікаво що ти скажеш цим твоїм полліціям, коли вони прийдуть? Що ти оголена, а в твоєму ліжку чоловік? Чи у вас людей так прийнято? Звати свідків на приватні зустрічі? Сучасно!
Ханна від розгубленості аж рота відкрила. Така нахабність її просто ошелешила.
– Я кажу вимітайся звідси, по-хорошому. Інакше я.... я ...
Рудий знову розтягнув губи в посмішці.
– Інакше ти що? Будеш кричати? Занадто банально, ти ж не істерична дівуля? Я тебе і пальцем не чіпав. Поки що. Втечеш? Ну добре, мені і на самоті не погано. Дочекаюся спокійненько сходу сонця і повернуся в Асгард. Шкода звичайно, що такі рідкісну відвідину вашого світу буде змарновано. Як би я за власною волею спускався, то не марнував би свій час в цьому... – він знову озирнувся, оцінюючи убранство кімнати, – що це доречі? Ти оце в таких злиднях живеш?
Дівчина аж захлебнулася від такого.
– Досить вже молоти дурниці! Нормальний готель. Можна подумати ти, безхатько, звик до чогось кращого? Скажи ще що в палаці мешкаєш.
Рудий скривився, ніби перед ним не дівчина, а якась бридотна істота.
– Взагалі-то так. Але якщо для вас це нормально, то мені вас навіть шкода.
Ханна крикнула:
– Досить! Йди нафіг звідси, недоумку! Я викликаю поліцію.
Вона метнулася до тумби, де залишила свій телефон, і нервово спробувала розблокувати пристрій неслухняними пальцями.
– Знаєш, пташко, я б з радістю зараз пив мед, а не слухав твій бридкий голос. Але ти сама прикликала мене. І я мушу стирчати в цій дірі аж до світанку. Повір, мені таке також не по душі.
– Я тебе не кликала. – Кинувши злий погляд, прошипіла Ханна. – ти ж не Том Хіддлстон. Тож давай, допобачення! Ще й чеше нісенітницю.
В очах рудого полихнуло зле полум'я, і дівчина злякано відсахнулася. Ще мить тому райдужки були спокійного зеленуватого відтінку, зараз, ніби лінзи, здавалися надто яскравими, жовто-гарячими.
– Твій язик гостріше стилету. Пфе, смертні жінки всі такі дурні, чи то тільки мені не пощастило?
Ханна підтиснула губи, з такою силою тримаючи тканину сукні, що аж пальці звело.
– Та пішов ти! Довбойоб!
Локі з нерозумінням підняв брови.
– Довбо-хто? Це якісь ваші людські прокльони, чи що?
Топнувши ногою, дівчина зі злістю вирячилася на нього.
– Йоб! Та що тобі треба взагалі? Якого хріна ти тут робиш?
Рудий скривився. Розмова починала йому набридати.
– Знаєш, пташко, ти певно дійсно не надто вже наділена інтилектом. Я ж сказав, що через тебе я потрапив в цей ваш світ. І була б моя воля давно повернувся б назад. Але це ж ти мене викликала. То стули пельку, і насолоджуйся моєю компанією. Не кожного дня Бог являється. – І додав, буркнувши. – Люди вже геть знахабніли.
Ханна відчувала злість. Цей незваний гість був дивним і надто вже її дратував. А ще лякав, бо невідомо взагалі, що було в голові у цього божевільного з манію Бога. Натиснувши на виклик, дівчина затамувала подих. За мить на тому кінці почулося:
– Поліція. Чим можу допомогти?
– Будь-даска! Рятуйте! В моєму номері стороння людина, і він погрожує мені. – продиктувавши адресу готелю, Ханна швидко натягнула сукню, все ще притирмуючись безпечної відстані. – Ну все, тобі гаплик. А я попереджала!
Поліція не змусила себе довго чекати, проте незваного гостя це взагалі не бентежило. Він навіть пальцем не ворухнув. Так і продовжив спокійнісінько лежати.
– Ось! – Зустрічаючи полісмена, Ханна махнула рукою на ліжко. – Я була на Мабоні, а коли повернулася, то цей чоловік вже був в моєму номері. Я його геть не знаю і мені страшно за власну безпеку.
Поліціант, який увійшов з пістолетом напоготові, оглянув кімнату, і зараз дивився на дівчину як на божевільну. Цей осуджуючий погляд вмить позбавив Ханну впевненості.
– Вибачте, місіс, але це недоречний жарт. Тут окрім вас і мене нікого немає. За хибний виклик я мушу скласти штраф.
– Тобто? Ви що жартуєте? Он же він! – вона знову ткнула пальцем у бік Локі, – На ліжку.
Поліціянт з засудженням поглянув на неї, явно не розділяючи слів дівчини.
– Місіс, на вашому ліжку нікого не має. А я маю скласти протокол за хибний виклик!
Ханна широко розплющила очі, з шоком дивлячись на вартового порядку ніби з них трьох в кімнаті божевільний саме він. Поки чоловік в формі звітував по рації за інцидент, дівчина обернулася зустрічаюяись з хитрим поглядом рудого, який посміхався, як чеширський кіт.
– Тобто хибний? Але ж... Ви що не бачите? – Вона знову махнула рукою показуючи на ліжко. – Он він!
– Місіс... – почав було поліціянт скептично підтиснувши губи і діставши штрафні бланки.
Ханна знову істерично засміялася від абсурду.
– Аааа... я зрозуміла! Це якесь шоу? Десь є приховані камери, так? – вона почала озиратися навколо, ніби десь і справді зараз сховався оператор, який би знімав цю дурнувату виставу. – Хеей?
Чоловік хитнув головою, виписуюючи бланк.
– Ви казали, що були на Мабоні? То моя вам порада на наступний раз, якщо вже вживаєте алкоголь, то думайте про наслідки. Цього разу тільки попередження про хибний виклик, а наступного, доведеться забрати вас у відділок. Тому проспіться, може стане краще. Якщо ж ви і надалі будете бачити сторонніх духів, то в такому випадку краще звернутися до спеціалістів. Поліція не займається пошуком привидів. Всього найкращого! – Всунувши папірець їй в руки, поліціян відсалютував і направився до виходу, поки дівчина геть розгублена потроху впадала в істерику.
Коли двері за служником закону зачинилися, Ханна не витримала. Широким кроком перетнувши кімнату, вона з усієї сили пихнула Локі в плече. Мало було їй проблем, так ще й штраф. Ось цього в її планах точно не було.
– Штраф! Ото ще проблем з законом мені не вистачало! Це все через тебе! – На очах забриніли сльози, дівчина була геть спустошена всім, що відбувається. – Що це за жарти такі? Як ти це зробив? Ви змовилися? Хто ти такий, відповідай? Якого біса ти тут забув?
Коли хвиля гніву вщухла, вона опустилася на край ліжка, поряд з рудим, і сховала обличчя в долонях, вже не стримуючи сліз. Локі схилив голову на бік, розглядаючи дивакувату дівчину поруч.
– Я ж сказав, я – Локі. І ти сама мене викликала, тому я тут.
Вся ця розмова настільки дратувала, що Ханна всхлипнула, відчуваючи нову хвилю злості.
–Ні, я точно збожеволіла! Величний Боже... всплеснувши руками, вона підвела погляд до стелі, ніби могла там знайти відповіді на всі питання.
– Ну можно і так, але називай мене просто Локі.
Це було останньою краплею. Кинувшись на незваного гостя з кулаками, Ханна почала щодуху бити його. Очі затягнуло пеленою сліз, а образа та злість заполонили думки.
– Придурок! Аферист! Та пішов ти!
Кожна фраза супроводжувалася ударами. Емоції вийшли із-під контролю. Коли істерика сягнула піку, Локі різко притягнув Ханну до себе, стиснувши її в обіймах, аби заспокоїти. Вона кричала, виривалася, навіть намагалася вкусити його, та його руки були міцними, утримуючи. В наступну мить, долоні рудого засвітилися теплим світлом, і в ту ж саму секунду все скінчилося. Злість, ненависть, образа і суміш ще якихось чудернацьких емоцій ніби випарувалися, залишаючи по собі лише спокій. Ханна обмякла, заспокоюючись. Притискаючись щокою до сорочки Локі вона потроху розслаблялася, забуваючи про нещодавню істерику. Прикривши очі, вона вдихнула повітря на повні груди. Свіжість хвої, легкий запах диму та ледь помітний солодкуватий аромат кориці. Так пах одяг Локі. Чимось таким домашнім, знайомим. Так пахло колись і їх старому будиночку в лісі, куди Ханна часто приїздила в дитинстві на канікули.
Але скоро запаморочливий заспокійливий дурман розсіювався, і дівчина відчула що ніяковіє, зрозумівши що все ще знаходиться загадто близько, тому поспішила збільшити дистанцію і відсунутися подалі від цього дивного нового знайомого. Локі одразу ж відпустив її. Примруживши очі він розглядав дівчину перед собою з цікавістю.
– І все ж таки ви, люди, дивні створіння. Недовірливі та трохи пришелепкуваті. Але по-своєму цікаві.
Ханна більше не відчувала злості або страху. Якась дивна магія, котру використав рудий, ніби впустила в її душу спокій.
– То ти справді Локі? Отой самий трикстер з міфів?
Признавати, що таке справді може бути можливим було дивно. Адже вона ніколи не вірила в існування чогось надприроднього, міфічного. Він знову посміхнувся, театрально схиливши голову.
– Ну нарешті! Я вже думав у вас, смертних, з інтелектом реально проблеми. – Задравши носа від власної самовпевненності, хитрун навіть піднявся, всідаючись зручніше і схрестив ноги. – Ну добре, пташко. Зробимо вигляд що цього всього не було. Отже, тепер, коли ти нарешті усвідомила хто перед тобою, можеш кланятися мені в ноги та співати пісень в мою честь.
Він прикрив очі, сподіваючись почути слова захоплення та лестиві фрази на свою адресу, проте дівчина мовчала. Локі нахмурився, розплюшивши очі і трохи здивовано поглянув на неї.
– Ну? Можеш починати.
Ханна тільки вскинула брови, ніби почула найдурнішу пропозицію в житті.
– Ну по-перше, я не знаю ніяких пісень. По-друге, судячи з міфів ти, – вона спробувала підібрати вірні слова, – протиречивий персонаж, м'яко кажучи.
Локі ображено надув губи.
– Тобто протиречивий?
Вона опустила погляд, пригадуючи моменти з фільмів про цього персонажа.
– Тобто важко сказати, що тк, що ти робив було корисним.
– Фе... і що ті нездари могли нафантазувати про Великого і Могутнього? Мої подвиги славетні, а сила безмежна. Хіба у вас не так вважають?
Дівчина скептично підняла брови, пригадуючи те, що встигла колись давно дізнатися про "славетні подвиги" трикстера.
– Нууууу... в нас тебе не всі вважають прямо таким видатним Богом. Скоріше обманщиком та жартівником.
Локі скривився.
– Ви просто нічого не знаєте! Не можна знецінювати мої вчинки, не знаючи всіх подробиць. Але з жартівником я згоден. В Асгарді було б набагато нудніше без цього. О, у мене ідея! – ніби осяяний думкою, трикстер аж підскочив на місці. – Якщо вже з твоєї провини я тут застряг аж до самого ранку, то я розповім тобі про одну з моїх пригод. Розповім правду. А не якусь дурнувату вигадку. – І поки дівчина не відмовилася, швидко додав. – Вважай, це буде дар.
Ханна хотіла було відмовитися від такого дару, проте трикстера її думка мало цікавила він вже поринув у спогади власних досягнень і пригод.
– Влаштовуйся зручніше, пташко. Хм... про що б розповісти? – Він потер підборіддя. – О! Знаю! Знаю як ви, дівчата падкі на прикраси, а я саме пригадав одну з історій пов'язану з цим побрикушками. Отже, слухай! Якось прогулюючись в околицях славного міста, я зустрів Фрею. Вона саме гуляла лісом. Певно втекла від Одіна, бо він буває тим ще занудою. Власне я також через це в той день вирішив насолодитися краєвидами. Так ось! Запримітив я її якраз неподалік золотої печери. Що там відбувалося, опустимо з історії, бо боюся, однієї ночі нам не вистачить. Та суть в тому, що в тій печері жили майстри гноми. І ось Фрея, побувавши в їх майстерні, поклала око на одну з прикрас – Брісінґамен. Але плата за те намисто була дещо... – Він зробив паузу, – спецефічною. Гноми забажали, аби вона сплатила за прикрасу собою. І розділила з ними ліжко, з усіма по черзі. Думаю не варто казати, що врешті вона таки отримала те намисто. Одіну, звісно, це не сподобалося. І він попросив мене викрасти його. Звичайно, кого ж ще просити? Не того мужлана Тора? – По тому, як Локі це розповідав, він цим явно пишався. – Звісно, я не міг не прийняти цей виклик. Тим паче, що давно думав, що б такого утнути, бо божеволів від скуки. Ось так я і опинився у ліжку Фреї.
Він навмисно зробив паузу, вдивляючись в емоції дівчини. Ханна дійсно уважно слухала розповідь. І коли вона закінчилася на такому цікавому моменті, жадала почути продовження. В голові почали потроху випливати знання про взаємозв'язок тих чи інших богів.
– У ліжку? Невже Одін сам попросив тебе переспати зі своєю дружиною?
Локі дзвінко розсміявся.
– Ні, ну я звісно мав достатньо експериментів в своєму житті, та і Фрея вродлива жінка. Але Одін швидше собі друге око виріже, ніж дозволив би її звабити. Хоча... – тут він загадково посміхнувся, – Всім відомо, що вона не св'ята. Та це було б надто передбачувано. Звабити жінку для мене не проблема. Проте я волію робити це з власної волі, а не за примусом. Тоді є якийсь азарт. Я ж вибрав шлях значно цікавіший. Тому перетворився на блоху. – Він знову розсміявся, і цей оксамитовий сміх вмить заполонив кімнату готелю. – Я кусав її доти, поки вона не перевернулася на інший бік. Тоді я просто зняв намисто і пішов собі.
Ця історія здалася Ханні такою смішною, що вона і сама не помітила як почала посміхатися, з нетерпінням очікуючи нових і нових подробиць. Локі був гарним співрозмовником, який міг причаруваим своєю харизмою кого завгодно.
– Ти справді перетворився на блоху? – не стримуючи сміху, запитала дівчина, намагаючись собі це уявити.
– Так. Руду таку.
Від цього Ханна зовсім залилася сміхом.
– А в кого ще ти можеш перетворюватися?
Трикстер задумливо підвів очі, пригадуючи.
– Ну, наприклад, в коня чи орла. А ще можу перетворитися в лосося.
Він смішно почав відкривати рота, ніби рибина, котру викинуло на берег. Напруга та опасіння між ними давно зійшли нанівець. І тонка грань емоцій потроху стиралася, породжуючи дружню розмову
– А в кота, наприклад? Можеш перетворитися?
Локі тільки фиркнув.
– Можу, тільки знаєш, потім шерстю ще кілька днів плюватися. Така собі ідея.
Вони розмовляли про такі нісенітниці, жартували, щось обговорювали. Ханна, напевне, вперше відчувала себе вільною. Не боялася ставити безглузді питання та щиро сміятися з відповідей. Час пролетів так швидко і не помітно, що навіть втома відійшла на другий план. Від бажання сну та відпочинку не було ні сліду. Та ось за вікном небо почало світлішати. Потроху непроглядна темрява розсіювалася, що знаменувало прихід нового дня.
– Що ж, пташко. Мені вже час. Скоро Геймдалль відкриє портал і я повернуся назад, аби творити нові подвиги.
Ханна не хотіла зізнаватися собі в тому, що така неочікуванна зустріч, котра напочатку здавалася їй повним безглуздям, виявилася приємною. Їй навіть стало сумно від того, що їх час добігає кінця.
– Ми ще побачимося? – раптом запитала вона і прикусила язика.
Трикстер замислився.
– Не знаю. Можливо. Все в житті відбувається непередбачувано.
Він встав з ліжка, потягуючись. А потім знову кинув на дівчину хитрий погляд.
– А знаєш...як вже казав, ви дівчата любите всілякі прикраси. А в мене саме завалялася одна.
Він поліз у внутрішню кишеню свого жилету. І дістав щось , утримуючи на долоні. Мить він дивився на цю річ, і його очі знову стали схожими на вогняні жаринки. Простягнувши руку він віддав прикрасу. Ханна була трохи розгубленою таким жестом. І коли на її долоні опинився браслет з бурштину почала хвилюватися.
– О, ні! Я не можу це прийняти!
Та трикстер лише відмахнувся.
– Це звичайно не Брісінґамен, а звичайний... – він потер підборіддя пригадуючи слово. – Сунвереір? Так це у вас називають? То ж бери!
І поки дівчина не почала знову відмовлятися, хитро посміхнувся.
– Прощавай, пташко.
Ханна хотіла щось ще сказати, щось запитати, та тільки перший промінь сонця торкнувся кімнати, просочившись крізь скло вікна, як рудий клацнув пальцями і просто зник. Так, ніби його ніколи і не було. Ніби все це було лише сном, або жартами уяви. Про його присутність дівчині нагадував лише бурштиновий браслет, який вона стискала в долоні.
О-о-о, це так мило. Як ніжно це звучить "Пташко". Красива історія✨️