#G #Б #Максі #ВПроцесіНаписання #УкраїнськаМіфологія #Пригоди #Романтика #СучаснеФентезі
Наступного ранку вона прокинулась пізніше, ніж зазвичай і ніхто її не розбудив. Їй снився дивний сон, але втримати його у пам’яті не вдалося, бо виявила, що Весса і Зоряна мирно сопуть у своїх ліжках після Посвяти. Це принесло стільки полегшення, що сон геть вилетів з голови. З Домівки Вивірок Лавінія вийшла тихо, пильнуючи, щоб не скрипіли петлі. Тривоги поменшало, але вона залишилась, оскільки, дівчина ще нічого не чула про Дарія і збиралась запитати про це Дем’яна за сніданком.
Їх академія – це комплекс хатинок серед лісу в горах. Конюшня, зброярні, їдальня, бібліотека, Лазарет, зо два десятки маленьких хатинок для учнів і вчителів. Все це об’єднувалися за допомогою звивистих стежинок, які сходились на тренувальній галявині. «Всі дороги ведуть до тренувань» - жартував вчитель Яків. Але у Лавінії всі дороги вели до їдальні. От і зараз вона направляється саме туди.
Схоже, дівчина прийшла вчасно. Саме сніданок. За найвіддаленішою частиною довгого столу, що вони часто сиділи там з друзями, помітила Дем’яна і попрямувала туди, взявши свою порцію. Але, наблизившись, зрозуміла, що він за столом не сам. Компанію йому складає Северин. Лавінія ледь не впустила тарілку з їжею від несподіванки. Коли це вони встигли стати таким друзяками? І чому саме він?! Ціла їдальня людей, а Дем’ян запросив саме його! Ну, і деньок вимальовується! Гарний початок, нічого не скажеш!
Вона змусила ноги рухатися у напрямку Дем’яна і його співбесідника.
-Доброго ранку! – Лавінія сіла поруч з Дем’яном.
Присутність іншого вона вирішила просто ігнорувати.
-Ну, для тебе, то справді ранок, золотко. – Северин якось дивно сіпнувся на останньому слові друга. – А ми, до речі, щойно про це говорили. Уявляєш, той напій, який дають після Посвяти – це насправді зілля, що відновлює сили. Щоправда, є один побічна дія – надмірна сонливість. Саме через це після Посвяти всі так міцно засинають.
-Це багато, що пояснює. – відповіла дівчина. – Ти знаєш, що Весса повернулась? – Дем’ян кивнув у відповідь. Обличчя його посвітлішало. Дивно. Коли він встиг дізнатись? – А чи щось чути про Дарія?
При згадці про нього, Дем’янова радість вмить випарувалася, поступившись місцем серйозності і тривозі – рідкісні гості серед його емоцій. Лавінія опустила кухля, з якого щойно хотіла випити, на стіл, щоб не було помітно, особливо Северину, як затрусилась її рука.
-Що сталося?
-Він прийшов. Нещодавно. Одним з останніх. Після водоспаду все загоїлося. – поспішив заспокоїти Дем’ян, - але перед тим натрапив на невсипущого. Добре перепало. Дивно це все. Я не думав, що він може прийти одним із останніх.
Вона відчула миттєве полегшення від того, що з другом все добре, але в той же час насторожилась. Дарій мав добрі показники у навчанні і не міг прийти у кінці. Може через невсипущого? Та й останнім часом він взагалі якийсь занадто нервовий. Лавінія, як ніхто, це помічала. Вони якимось дивним чином, ніби дивились один на одного і бачили те, що не помічали інші, безпомилково розрізняючи емоції. Це важко пояснити й іноді дівчині здавалося, що все це вона собі придумує, але як тоді пояснити те, що один точно знав, коли інший брехав. Але все, що пов’язане з Дарієм, було дивним. Він зовсім нічого не говорив про свою родину, але перед кожними канікулами, коли їм дозволялося поїхати додому, дівчина майже фізично відчувала, як хлопця накривало хвилею страху і тривоги. У нього була дивна звичка загинути пальці, коли починав нервувати, або крутити кільце на лівій руці. Дівчина ніколи не придивлялась до цього. Страх і тривога. Ці відчуття відбивались у грудях, ніби її власне, але це було не так. Тоді Лавінія почала розпитувати друга, запропонувала погостювати у них з батьком, але Дарій відмовився і на запитання не відповідав. Весса і Дем’ян дивувались настирливості подруги, бо не відчували тих хвиль паніки. З вигляду друг був хіба що трішечки знервованим, але це нормально для нього.
Але як-не-як саме цей зв’язок і породив їх дружбу. Дівчина згадала їх першу зустріч. Вони з Дем’яном зовсім недавно приїхали до академії і їх розселили по будиночках. Лавінія зазирнула в гості до друга, щоб поглянути, як він облаштувався, а натомість застала бійку Дем’яна з якимось хлопчаком з волоссям кольору сіна. Вони катались по підлозі, штурхаючись і дряпаючись. І їй довелося їх розбороняти. Дарій, побачивши її спершу закляк, мов потерча побачивши, а потім обізлився і обізвав її дурепою, за що Лавінія вже й сама була готова його як слід віддухопелити, але раптом відчула збентеження, страх, нерозуміння, шок, біль... тепло. Але найбільше було тривоги, яка стала вже , мов друга тінь для Дарія. Ця емоції забила їй дихання і дівчинка зрозуміла, що це йде не від неї а від цього хлопчиська, який тільки-но її обізвав. Їй стало його шкода. Як це – постійно жити з тривогою і страхом? Це жахливо. Лавінія передумала його бити і зупинила Дем’яна, який, почувши образу у сторону подруги, знову хотів кинутись на хлопчака. Тоді їй ніби відкрили очі. Вона вже не помічала Дарія, який всіх намагався розізлити і дістати, а бачила маленьку душу, якій доводиться нести тягар невимірної ваги, ховаючись за колючою маскою забіяки.
-До речі, - сказав Дем’ян, вириваючи її із спогадів , і кинув швидкий погляд на Северина. – знаєш, хто першим пройшов посвяту?
Лавінія очікувала відповіді, а друг спеціально тримав інтригуючу паузу доти, доки вона не штрикнула його локтем, підганяючи.
-Ліпше скажи їй ти. – звернувся Дем’ян до Северина, за що отримав ще один удар по нозі. Друг реготнув.
По обличчю Северина важко було щось зрозуміти , коли він не голосно сказав :
-Ільяр.
Брови дівчини поповзли до верху від здивування.
-Звідки такі знання? – з підозрою запитала дівчина, пропалюючи хлопця поглядом.
-Я не можу сказати. – відповів Северин, але погляд не опустив і зустрівся з медовими очима Лавінії, які дивились зовсім не солодко, а пропікали не гірше перцю.
-Золотко, - сказав Дем’ян, але дівчина продовжувала свердлити поглядом Северина, як і він її. – Якби це був не Ільяр, то він би нізащо не прийшов першим. Йому потрібна була фора. І він її дістав. От сама переконаєшся завтра на гулянні, коли Яків оголошуватиме. – Друг виглядав абсолютно впевненим у своїх словах. Що ж, у цьому був сенс. Але дівчина воднаково не могла повірити у це. Невже хтось здатен на таке? Їй потрібно з ним поговорити.
-Я розберусь з цим. – вона відірвала очі від Северина і виловила з тарілки супу шматочок м’яса.