Серпанок над папороттю. Розділ 3

#G #Б #Максі #ВПроцесіНаписання

#УкраїнськаМіфологія #Пригоди #Романтика #СучаснеФентезі

Решта дня минула звично, якщо не враховувати скасованого уроку травознавства, який веде Соломія – мати Северина і невістка Якова. Вона вирушила на Вир після того, як отримала листа від свого чоловіка і батька Северина. Той працював у Чорній Раді. Він приїжджав до академії кожних один-два місяці. У нього була важлива посада і, тому він не мав можливості постійно бути із сім’єю. Але коли Сівер ( так його звали) таки приїжджав, то обов’язково привозив якісь подарунки, які завжди нагадували про рідний острів Вир.

Сонце поки ще ранувато поспішало до брам вечора, тому, вечеряючи, Лавінія вдивлялася у темінь за вікном. На склі чудернацько віддзеркалювалася свічка, яка відкидала тепле світло на обличчя друзів.

Не дивлячись на це, панувала якась напружена атмосфера. Перед початком вечері Яків нагадав про наближення Посвяти. Від цих слів раптом прийшло розуміння того, як близько виявляється ця довгоочікувана подія.

Посвята – це пробудження усіх схованих вмінь Тіньової крові. Тіньовики, які пройшли посвяту ставали швидшими і сильнішими. Ловили стріли на льоту і краще бачили у темряві. І найголовніше: ярчуки починали коритися їх наказам, відчуваючи кров господарів.

Пробудження тіньової крові давало неймовірні можливості : відкривали шлях до високих посад, закритих шкіл. Ну, загалом, це дуже важлива подія, яка вирішить майбутнє. Хоча ні. Подія не визначає нашу долю. Його визначаємо ми тим, як проявимо себе під час цієї події. Наші зусилля і вміння – от, що визначає нас і наше майбутнє.

-Ну, - Дем’ян прочистив горло, - хто, куди збирається після посвяти? Я от, хочу до Тіньової Цитаделі. Згадаєте мої слова, почуєте про мене, як про Головного Генерала.

Дарій присвиснув:

-Далеко пнешся.

-А я гадаю, що для мене це в саму пору. – Дем’ян поблажливо глянув на друга. – Сам то куди збираєшся?

Хлопець якось напружився чи то уява Лавінії грає з нею в лиху гру, але вона майже фізично відчула його збентеження. Але на її подив , Дарій відповів спокійним голосом:

-Час покаже, як воно буде. – він хотів додати ще щось, але з його уст не вирвалося більше ні звуку. Запанувала незручна тиша і, щоб заповнити її, Дем’ян очікувально глянув на Лавінію.

Дівчина теж дуже хотіла вступити до Тіньової Цитаделі. Багато хотіли там навчатися, багато для кого батьки-Тіньовики, які походили з давніх, заможних родів, планували навчання там, ще коли дитина мирно сопіла в колисці. Там готують найкращих воїнів. Відкривають найбільші секрети Тіньовиків всіх часів. Ще з малечку це була її найбільша мрія. Дивна мрія для дитини, але ще з тих років, вона вирішила, що ніхто ніколи не зможе більше принижувати ні її, ні її батька.

-Складу тобі компанію в Цитаделі. Ти ж не проти? Чи боїшся такої конкурентки? – останню фразу вона кинула глузливим тоном, який був притаманний для більшості їх діалогів. Хай там що, а він її друг, а їх дружба перевірена роками, тому вона раділа від думки , що там буде не одна. Дем’ян теж це прекрасно знає, тому зараз його уста розтяглися в тій самій лінивій посмішці:

-Ні, золотко. Я не проти, але, щоб мене переплюнути, тобі доведеться добряче постаратися.

Лавінія пирхнула.

-Скоріше Сварож власною персоною до нас із Праві прийде, ніж ти перестанеш бути такою скалкою в дупі.

-От кому-кому, але не тобі, золотко, звинувачувати мене в цьому, бо була б ти не такою ж , ми б з тобою не подружились.

І, не давши, їй відповісти щось уїдливе у відповідь, Дем’ян повернувся до Весси:

-А ти маєш якісь плани?

Лавінія відчула, що друг дуже чекає відповідь, хоч і не показує цього, і скоріше за все, вся ця розмова була розпочата саме для того , щоб запитати Вессу про це, але Лавінія не ображалась на Дем’яна, бо знала , що він хоч і чванько, але навіть у нього є серце.

Весса неспішно зробила ковток зі свого кухля, ніби намагаючись якось відстрочити свою відповідь, але все ж сказала:

-Моє призначення – лікувати.

Подруга , як ніхто інший розбирається у травах, настоянках і лікуванні, тож, безсумнівно , матиме успіх, але саме формулювання здалося Лавінії дещо дивним. Ніхто з Тіньовиків не вірив у призначення чи долю, бо сама ця фраза знімає будь-яку відповідальність із тебе самого. Зазвичай, така філософія поширена серед звичайних людей, бо вони дуже буквально сприймають богинь Долю і Недолю. Одною з усіх переваг Тіньовиків є те, що вони знають істинне призначення кожного божества. Наприклад, знання про те , що Доля або Недоля не обирають тебе під час народження. Ти сам обираєш котрусь із них.

Схоже, це теж збило Дем’яна з пантелику і він вже відкрив рота, щоб перепитати, але його перервав вибух захоплених вигуків молодших учнів на іншому кінці столу. Голови друзів миттю повернулися в ту сторону, бо вони добре знали, що це означає.

-Добре-добре. Буде вам казка. – вчитель Яків махнув рукою і в їдальні запанувала тиша. Всі в очікуванні і готові ловити будь-яке його слово. Вчитель чудовий оповідач. Його казки люблять не лише молодші, але й старші учні не проти послухати. Навіть найбільші непосиди принишкли, щоб слухати.

Яків погладив свою сиву бороду, відкинувся на спинку крісла і почав казку:

-Ну, що ж. Жив-був селянин і було в нього три сини. Помираючи, старшому заповів хату, середньому – коня , а молодшому – жолудь. Мовляв : « Якщо зовсім зле буде – розбий його». І от помирає батько. Стає старший син ґаздувати. Заскнарився. Не схотів ще два роти годувати, та й вигнав середнього і молодшого братів.

-Ну й свинюка цей старший брат!– почувся незадоволений вигук.

Хтось шикнув. Яків посміхнувся і продовжив:

-Їхали довго брати. І доїхали до невеличкого обійстя. Вирішили випробувати удачу і попроситись на роботу. Їм відкрила миловидна дівчинонька. Певно служниця. З першого погляду середній брат закохався в неї. Вона їх вислухала, та й каже, що їм як раз робочої сили бракує. Зраділи брати і з запалом за будь-яку роботу хапалися. А служниця тим часом на молодшого брата стала заглядатися, а той за роботою і не вбачав нічого. Зате середній вбачав. Розлютився і почав вовком дивитися. Почав мізкувати, як молодшого брата позбутися. І придумав. Вночі вкрав з ґаздинських покоїв прикраси і підкинув молодшому брату.

-Ну, і братики. – хмикнув Дем’ян. – Пощастило ж йому.

Вчитель продовжив оповідь своїм , мов шелест листя, голосом:

-Зранку піднявся ґвалт. Знайшовши прикраси у молодшого брата. Його, не слухаючи, відшмагали, відрубали руки і викинули за браму.

Лавінія помітила , як маленька білява дівчинка з смішним маленьким носиком, шмигнула і, здалося, вже готова розплакатися.

Яків теж це помітив.

-Ну-ну... Не треба так. – він поплескав дівчинку по плечу, втішаючи. – Слухай далі.

Дівчинка кивнула і обтерла щічки.

-Так , на чому я зупинився? А, згадав. Іде молодший брат . Зморився, пити, їсти хочеться. Ноги не несуть вже. Сів під кривобоким дубом і задумався. Що ж теє його далі робить.

-Кривобокий дуб? Це як у нас біля озера? – запитав хтось.

А й справді! Лавінія згадала. Розлогий міцний , але кривобокий дуб височіє над водяною гладдю Чортового Ока.

-Можливо. – Яків хитро зіщурився.

Ось! Саме це! Здається, Лавінія починала розуміти секрет казок вчителя. Раніше вона цього не помічала. Він зв’язує ледь помітними ниточками реальність і казку. Це так захоплююче , коли ти дитина.

-То що ж молодший брат робить далі? – запитав хтось в нетерплячці.

-Згадав він батькові останні слова. Схопився, почав трусити свитку і викотився із кишені жолудь. Той без рук, сяк-так, приловчився і роздушив його. Враз засяяло яскраве світло, що молодший брат аж очі заплющив, щоб ще й бодай не осліпнути. – Яків зробив кілька ковтків із свого кухля. Всі напружено чекали продовження, а вчитель, ніби спеціально затягував. Нарешті він відновив оповідь:

-Коли світло згасло, юнак розплющив очі і ось він вже не під кривобокий дубом, а серед лісу, біля якоїсь хатини. А перед ним стоїть дівчина. Запитав, хто вона. А дівчина й каже, що звати її Яга. Вона дуже сильна чаклунка, яка знає абсолютно все і є охоронцем між світом Яві і Наві. Яга у свій час була уклала угоду з його батьком, бо допоміг він їй дуже. То за сею угодою вона прийде на поклик і допоможе. Та й підганяє його, мовляв розповідай швидше. Не марнуй ні мого, ні свого часу. Розповів їй молодший брат про те, що з ним сталося. Яга його вислухала та й каже: «Знаю-знаю, чим тутечки можна зарадити». Повела його в хату. Посадила за стіл. І загадала загадку, мовляв, відгадає – допоможе, а як ні, то хай провалює під три чорти.

Мокрина , яка саме проходила повз осудливо похитала головою і буркнула щось про лихослів’я при дітях.

Це викликало багато посмішок. Мокрина – буркотлива, колись рудоволоса жіночка. Ніхто точно не знає, скільки їй років. Певно, не менше, ніж вчителю Якову, але уточнити ніхто не наважувався. Бо, коли вона поставить руки в боки, а стається це, коли вона сердиться, то має досить страхітливий вигляд триголова, який от-от і спопелить тебе полум’ям.

-А яка ж загадка?

-Які ворота не є воротами? – Яків зробив зупинку, щоб слухачі змогли і самі подумати над відповіддю. А коли не почув правильних припущень, продовжив.– Молодший брат думав-думав і відповів, що ворота не є воротами, коли вони відчинені.

По їдальні пробігла хвиля вигуків, мовляв: «я так і знав».

-А чим же все закінчилося?

Яків глянув на свічку, яка майже повністю вигоріла. Це означає , що вони вже засиділась.

-Оскільки, молодший брат відгадав загадку, Яга дала йому живильної води. Він дуже подякував їй і поїхав. Згодом одружився, побудував дім. І ось минуло багато часу, приїхали до нього старший брат, в якого згорів дім, і середній брат, якого покинула служниця. Вони дуже просили пробачити їм. Молодший брат пробачив і вони жили довго та дружно.

-Але як так? Брати зробили йому стільки зла. Чому він їм так швидко пробачив? – інші закривали, підтримуючи запитання когось з іншого боку.

Яків встав, розправляючи міцну спину.

-Бо вони його сім’я, його брати. Всі роблять помилки і , якщо людина щиро жалкує, то вона варта прощення.

Можливо, це просто вже пора виспатися, але Лавінії здалося, що Яків подивився саме на неї своїми, вицвілими через літа, зеленими очима і підморгнув. Що це означає?