Як троє сестер долі шукали

Юстина

Вогні в зіницях

* * *

Все навколо стихало, з настанням сутінок.В селах люди влаштовувалися на теплих грубах і поспішно засинали, ніхто не вештався темними вуличками в цю пору.Ніхто, окрім Юстини.

Дівчина вмостилась на пагорбі, що край селища, і спостерігала як в хатах по черзі гасне світло.Це здавалось їй земним небом.Вона довго замріяно спостерігала за останнім віконцем, що злегка мерехтів.Та невдовзі й він стих.Юстина насупила брівки ніби міркувала над чимось всесвітньо складним, аж поки її думки не перервав крижаний дощ.Дівчинка враз підскочила, мов зайчик, і майнула вглиб лісу.

Через свій невеличкий зріст вона майже пролітала крізь хащі з усіма їх лабіринтами і пастками, недосвічені юнаки давно б розгубились і заблукали.Та Юстина відчувала ліс, кожну його шпаринку, тож просто зараз вона бігла в недосяжну темряву, навіть не озираючись.

Небо затяглося важкими свинцевими хмарами, а краплі дощу пролітали навіть крізь густу верхівку лісу.Юстина злісно сварилась на саму себе, що раніше не відчула підступного вітру, який завжди з'являється перед дощем.Але зараз вже даремно лаятися, потрібно скоріше дістатися оселі, тому дівчина пришвидшила крок.

Серед мороку, на галявині стояла невеличка хатина.ЇЇ оточував барвінок та інше різнотрав'я, а стежина до низеньких сходів була викладена добротним камінням.Хтось дбайливо приніс його сюди чи то з берега річки, чи то з куцої гори, що стояла прямісінько за оселею.Слабке світло з її вікон осяювало чималу частину подвір'я, але загалом вона була майже непомітна серед чагарників.Поросла мохом стріха, мала гостру верхівку, що височіла в небо.А стіни мали величний вигляд, через старовинне обтесане дерево, яке навіть від вологи не постраждало.Проте найвидовищніша частина будинку це беззаперечно віконця.Маленькі мутні скельця виглядали ніби дикі озера, що через них лилося приємне тепле світло з середини кімнат.

Саме в одній з шибок було видно кухню, де якраз кипіло приготування до запізньої вечері.Там стояла струнка, висока дівчина з рудим майже червоним волоссям.На плиті щось закипало, і Анимаїса мерщій зняла посудину вилаявшись.Вона вочевидь не встигала, отож поквапно нарізала трохи підгнивші овочі на дощечці.Перед тим як закинути в глечик приправи вона помітно завагалася.Але коли помітила Меланію, полегшено зітхнула.

- О люба, ти прийшла саме вчасно.Тепер я маю надію, що врятувати цей суп ще можливо.- Анимаїса з вдячністю поглянула на сестру, що якраз одягала фартушка.

- Суп? - розпачливо запитала дівчина, і поглянула на кашоподібну суміш, що мала неїстівний вигляд.- Думаю краще зробити якийсь салат,- лагідно всміхнулась та, і обережно вилила "суп" в смітник.

- Ти так думаєш?Гадаю ми ще встигнемо до приходу Юстини.- відповіла яритниця, і почала слідувати інструкціям сестри.

В кімнаті витав запах пряних спецій та випічки, яку спеціально заготовили ще в обід.Кожна працьовито виконувала свою частину роботи. Анимаїса сервірувала стіл, щоразу переставляючи тарілочки та серветки, а Меланія власне нарізала томати з капустою.

- Ти така молодець, ніхто б не зміг прикрасити стіл так.Дай мені трохи часу, я вже дороблю салат, і ми зможемо сісти вечеряти.- сказала вона, поглянувши на зелені посудини на столі.

- Еге ж, я саме встигну нарвати трохи квітів для декору.- повідомила Анимаїса накидуючи на себе важкий плащ.

Знадвору почулось глухе тупотіння, яке швидким темпом наближалось до входу.Сестри зустрілись поглядом і втомлено посміхнулися, причина такої їхньої поведінки безпардонно увірвалась в коридор щільно закриваючи за собою двері.Юстина стояла по середині кімнати переводячи подих від довгого забігу, а з її чобітків на підлогу стікала каламутна вода.Меланія голосно зітхнула і підбігла до бідолаги знімаючи з неї наскрізь промоклий плащ і прилаштовуючи на її плечах перший ліпший рушник.

- Вже вкотре ти потрапляєш під таку зливу, любо, так і захворіти не далеко.- заклопотано пробурмотіла Анимаїса, дивлячись на посиніли вуста сестри.

- Не турбуйся ти так, твої навари вмить мене до життя повернуть.- гигикнула та, вказуючи на полиці, що ну просто ломилися від різного розміру баночок та глечиків.

- Все жартуєш... А я ж серйозно.От захворієш і не зможеш навіть піднятися з ліжка завтра. - ображено буркнула яритниця

- Е ні, завтра я ну ніяк не можу захворіти.Я цього дня цілий рік чекала, а ти таке верзеш. - Юстина по хитрому всміхнулась, та обійняла сестру

- Завтра якийсь особливий день?Чому ти його так чекала?Ніби звичайна середа...хіба ні? - Меланія з цікавістю поглянула на дівчину.Відразу після цієї фрази очі в сестри засяяли, ніби вогники, а вуста приготувались до надемоційної розповіді.

- Мелашко, ну ти й туманна.Завтра найшаленіше світо року, Івана Купала.Ну звісно ти могла б про це не знати, бо у тебе просто нема часу на всілякі розваги, але ж це ІВАНА КУПАЛА!!!!Усі мавки та лісовиці сплять та тільки бачать як вони будуть гуляти в цей день.Там така атмосфера, Меланія, така атмосфера!

- Гей, Юстино ну то й розкажи молодшій сестрі як вона не знає, тільки, будь ласка, не так гучно, а то зараз голова розійдеться від такого галасу.- сказала Анимаїса, і подалась на двір по квіти.

Але маленька яритниця не пустила ту. Дівчина хутко взяла під руки сестер, і вони разом понеслися до маленького дивана, що в вітальні.З усієї сили стрибнувши на нього, вона взяла їх за руки і почала розповідати все що тільки сама знає.

- Дівчата в цей день одягають свої найдорожчі вишиті сорочки, а по обіді на березі річки плетуть вінки з квітів, лози, та інших прикрас.Та саме цікаве починається ввечері, коли вся молодь збирається навколо купи хмизу.З настанням темноти гілля підпалюють і починають стрибати через нього.Ну ви уявляєте?Вони без остраху беруться за руки, як осьо ми, і перестрибують через полум'я.Це все просто шалено цікаво.А ще...Ах танці!Маїсо як вони танцюють! - дівчина взяла за талію Мелашку і вони почали танцювати навколо тісної вітальні, спостерігаюча за цим сестра відразу вибухнула гучним сміхом.

- Дівчатка ви просто уявіть, всі танцюють навколо того величезного багаття, і від цього їх тіні, ніби живуть власним життя, вони і видовжуються і скорочуються і по дивному звиваються, я ще ніколи не змогла від цього сміху стримати.- тут засміялась і сама Юстина, демонструючи рухи тіней про який вона тільки но говорила.

- А хлопці там які!Всі як на підбір.Весь вечір вони очей від тебе не можуть відвести.І квіти дарують, і усілякі жартики розповідають.А які ж вони кумедні коли роблять компліменти, Маїсо, які ж вони кумедні! - сказала через сміх вона обіймаючи сестру, і втомлено падаючи назад на диван.

- Юстино, а чи то правда?Як вони такі всі закоханні в тебе то чому тоді ні один про тебе більше ніж п'ять днів не марив? - підступно запитала Маїса, чого сестра зовсім не очікувала.Та аж вся скривилась після цього, і ображено повернулась від неї.

- Про що це ви?- невинно запитала Меланія розуміючи що все йде до сварки.

- О зіронько, є така розвага серед мавок та лісовиць.В ніч свята ці бісовиці підстерігають юнаків, що шукають квіту папороті і зваблюють їх.Всяко підморгують та посміхаються.А після цього чекають як дев'ять ночей пройде, якщо снитимешся їм весь цей час, то тоді ці бісовиці назавжди причепляються до них.Дурять, зводять з розуму, або просто переслідують скрізь.Така в них розвага, у кого найбільше буде таких залицяльників, то й виграв. - розповіла Маїса, все поглядаючи чи слухає її ображена сестра.

- Ой, а чи не занадто жорстоко?Вони все-таки закоханні в них...- запитала спохмурніло дівчина.

- Нічого ти не розумієш, то не просто розвага, це ціла традиція!Ту хто виграє всі поважають, дослухаються до неї.І взагалі я ніколи б не нашкодила людині!Це ж через них я маю таке свято, то я що дурна, щоб їх вбивати?Хоча дивні вони все ж створіння, якщо вміють так веселитися, то чому постійно так не живуть?Як не завітаю до них у звичайний день то вони все працюють, працюють, і знову працюють. - задумливо пробуркотіла Юстина

- Ну не всім же дуріти, як ти.Але в чому власне проблема?Ти ж запросто можеш влаштувати таке зі своїми подругами лісовицями. - запитала старша сестра, ніби відповіді вона й не чекала.

- Ні ні ні, я ж розповідала вам про тіні!У нечисті її просто нема, тоді вже не буде так весело.А точно, вони ще ті бісовиці, ууу, такі бісовиці що й мене до смерті затанцюють, то чи потрібно мені таке...- все-таки відповіла Юстина після певної паузи.

- От і добренько!Любі, давайте вже сідати за стіл. - запропонувала Мелашка, вже тягнучи сестер до кухні.

В маленькому будиночку сестер завжди було тепло, навіть в такі дощові дні, можливо це через постійну товариську атмосферу між дівчатами.Коли вони іноді сварилися, то все одно піклувались про одне одного хоч би що там було.З самого рання і до пізнього вечора кожна займалась своїми справами, та в вечері завжди вечеряли за одним столом, і ділились новинами.

Так було і сьогодні, проте варто зазначити що зараз переважно говорила Юстина, вона все ніяк не могла заспокоїтися перед завтрашнім святом.Сестри з легким клопотом споглядали за нею, від чогось в них було не спокійно на серці.Та ніхто з них про це так і не сказав, мабуть, списували це почуття на погану погоду, чи ще що.