Огидна зима | Ukrfictionua

Огидна погода.

Терпіти не можу сніг. Тобто ні, я люблю сніг, але коли сиджу у свої квартирі і дивлюсь на нього з вікна. Я так сильно не причитала, якби мені не захотілося чогось такого, чого в себе вдома я не знайшла. Тому одягнувши пальто, я рішуче йшла у "Сільпо" через дві зупинки від дому. Всю дорогу від під'їзду і до ТРЦ, я обіцяла собі, що це перша і остання моя прогулянка зимою.

Найсмішніше, це те, що я поблукала вздовж стелажів, зігрілася і щоб не виходити з пустими руками взяла глазурований сирок. Я б прибила сама себе: стільки нити, щоб вийти з магазин із сирком "Своя Лінія"!

З'їла цей скарб, ще до того як вийшла із теплого і занадто новорічного ТРЦ і викинула обгортку в смітник. Додому так само йти, але мене зігріває думка про те, що в квартирі на мене чекає новеньке фентезі і теплі шкарпетки, які мені той рік зв'язала мама.

Обмотавшись шарфом і застібнувши всі кнопки пальто, я засунула ніс по глибше у комір. Коли я йшла сюди на вулиці сутеніло, а зараз вже було зовсім темно. Через ліхтарі і сніг, зовсім не відчувалася 7 вечора.

—Цей тренд масово захопив всі... — я обернула голову ліворуч: кореспондентка та оператор стояли навпроти невеликого натовпу молодиків і панянок, які гучно сміялися та схоже, танцювали. До мене одразу дійшло про, що говорить жінка з мікрофоном. Цей танець захопив буквально всіх і він починається, як тільки на землю випадає перший сніг.

Опустивши голову до низу і стараючись не слухати, ну вже дуже, гундосий голос кореспондентки, я вирішила їх оминути, при цьому тримаючи пристойну дистанцію. Ще не вистачало мене в телевізорі.

Я йду засунувши руки в кишені під ритмічне "шурх-шурх" пальта і думаю про те, щоб зараз не розпластатися прямісінько на замерзлій калюжі, бо коли я йшла в магазин, то пройшла стежкою, де зараз стоять ці двоє із своїм прямим включенням. Я дійшла до середини, коли зробила крок швидше ніж переставила ноги. Зараз моя дупа поцілує асфальт і я поїду у травмпункт із супроводом найпопулярнішого телевізійного каналу. Оце щастя на Різдво!

Дві руки обхопили мене, до того як в реальність мав втілитися мій сюжет.

—Йосип лисий... — видихнула я і зустрілася поглядом із парою горіхово-зелених очей, які випромінювали дитячий захват і задоволення. На губах незнайомця вигравала посмішка і, здається, я чула тихий сміх. Дуже дякую звичайно, що він допоміг мені не зганьбитися перед усіма, хто зараз милувався парочками закоханих, які танцюють під "Snowman" але ж мені й соромно стало, що хтось бачив, як я націлилися пообійматися із льодом. Так і знала, що дома варто було сидіти!

Мене повернули у вертикальне положення і я вже хотіла сказати швидке "дякую" та розчинитися в натовпі, поки він не запитав чи я у нормі. Проте не все так склалося як гадалося. Хлопець підняв мою праву руку над головою і ми вже разом танцювали, як давно знайомі друзі. Мої губи вигнулися в посмішці, поки очі були прикуті до незнайомця. Наші ноги сковзали по тій клятий калюжі, на якій ми досі тупцяли.

—Знімай, знімай! — скомандувала нетерпляче пані і схоже ляснула оператора по куртці. Трохи вліво від нас сяяв теплим світлом ліхтар; сніг, не мов маленькі комашки, летів на нього. Пісня закінчилися і це мене збентежило, тому що мені хотілося продовження! Це було щось нове, щось, що я ще не спробувала в цьому житті. Хлопець дзьобнув мене у капюшон, який я натягнула поверх шапки, коли вийшла з магазину. Ми вклонилися один одному, як це роблять у фільмах, де є бал і зникли один для одного: я додому, а незнайомець, напевно до друзі

Раптом, я відчула зиму так як в дитинстві: сніг не здавався недокучливим, гірлянди на кожному стовпі стали випромінювати казку, а повітря мало аромат цукерок і морозу.

Щось боляче вдарило мене у праве плече. Я зойкнула і швидко обернулася: у декількох метрах від мене діти грали у сніжки.

Забудьте мою хвилинну слабкість. Зима огидна, коли я не в квартирі.