#Б #G #Сага #Флаф #Романтика #AU #ER #спогади #ФіксІт #FixIt #відхиленнявідканону #драббл #МарянаСосновська #ОлександрКозак #СагаТелесеріал #українськісеріали
— Твоя? — питає сусід, указуючи на світлину, з якої ти грайливо споглядаєш на нас.
— Так. Моя Мар’яна, — ці слова гріють душу, і я посміхаюся.
— Така яскрава зірка. Красуня…
Хитаю головою. Мене пробирає на гордість, бо ти в мене й правда яскрава. Найяскравіша з усіх зірок.
Згадалося… Коли ми приїхали до Києва і ти вперше вийшла на ґанок подивитися на нових сусідів, от тоді я мабуть і влюбився. Ти, як та зірочка, з’явилася і спалахнула. А коли сказала про оперу й горжетку, тоді я й відчув, що ти не просто зірочка, а недосяжна зірка з далекого космосу. Справді, навряд чи спортсмен та простий хлопчина Козак міг зрозуміти оту городську манірну дівчинку Сосновську…
Ти не могла без сцени, без музики, без уваги й любові, що наповнювала тебе світлом. Ти жила нею настільки, що одного літнього ранку влаштувала нам з Сергієм виставу на розбитих сходинках нашого ґанку. У красивому платті у квіточку та з парасолею в руках ти кружляла, ніби дзиґа, наспівуючи своїм дивовижним голосом, так легко, хутко і невимушено, що ми з Сергієм задивилися і забули тобі поплескати в долоні. Ти тоді так смішно надула губи і дещо ображено сказала, щоб ми зааплодували, і ми тут же виконали твоє прохання. Ти ніколи довго не тримала образи, тож одразу після того ти знов засяяла, моя зірко, щиро усміхаючись і присідаючи в поклонах.
Згадалося, як ти намагалася привчати нас з Сергієм до музики. Ми сиділи у вас у квартирі, пили чай з вівсяним печивом, а ти ставила нам платівки – з Шубертом, Моцартом, ще якісь… А іноді ти й сама нам співала, і це було прекрасно: твій спів сіяв у моїй душі тепло і затишок. Здавалося, ніби мій дім там, поруч з тобою, у твоїй вітальні.
А якось перед змаганням у Харкові, ти запросила послухати якусь відому оперну співачку. І співала вона і справді непогано. Проте вся моя увага була прикута до тебе. До того, як легко твої тонкі пальчики лоскочуть чорно-білі клавіші фортепіано, майже літають над ними. Як контури твоєї тендітної фігурки сяють у м’якому денному світлі. Як ледве помітна посмішка прикрашає твої губи. А коли ти скінчила грати і поглянула на мене, коли я побачив, як горять твої очі, тоді весь світ — і ота співачка, і люди довкола, і кімната — враз стьмянів.
Лиш ти була тим світилом, що своїм світлом захоплює дух.
Тим світлом, що сяяло мені під час змагань в Києві та в Харкові, що ніби за руку вело мене по рингу до перемоги.
Тим світлом, що гріло моє серце і заставляло боротися на війні. Навіть з фотокартки, з якою я не розлучався ні на мить, ти світила мені, заставляла рухатися далі. До перемоги добра над злом, світла над темрявою, життя над смертю, любові над ненавистю. До нашої скорої зустрічі.
За вікном поїзда пролітають степи і гори. Залізні колеса гуркотять, як гармати. А ще сильніше гуркоче моє серце, коли я знов дивлюся на твою світлину, згадую твій лункий голос, теплі руки й ніжні вуста. Нашу клятву одружитися після війни.
Вже скоро. Я лечу, моя зірко.
Як красиво 😍
Ви так гарно написали цю , що навіть трошки шкода, що тільки один розділ
Окреме дякую, що написали саме по українському фандому, мені аж захотілося подивитися цей серіал 😉