#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
Частина 12. Гриби і рок
“Це закнічиться за 2-3 тижні, казали вони. Вони брехали. Але це дійсно закінчиться. Обов’язково закінчиться”.
— Христина Левченко 2022, Київ
— Кожні день і ніч ломить спину, — співає Христина, — очі червоніють від розчарування. Боляче — запалені сильно органи місцевого самоврядування*.
Дівчина міцно тримала корзинку у руках та обережно зрізала гриби у Забороненому лісі. Відпрацювання у Снейпа полягало у заготовленні інгредієнтів. Тож “Одрі” і Драко неспішно гуляли між дерев, виглядаючи у зарослях папороті рослини зі списку.
— Якщо ти зараз не стулишся, підеш на корм грибам. Тут і так холодно, а тут ще й ти виєш. Цікаво, скільки тут градусів? Тягне на п’ять, а на відчуття мінус п’ять, — Драко пнув мухомор ногою. І роздратовано гиркнув на одногрупницю: — Та стулись вже!
— Настрій прекрасний, погоду не підкажу. За вікном щось мутно, — Христина оглянула ліс затягнути у килимі туману. — Що ви кажете? — Продовжила співати вона, — Повторіть-но, будь ласка. М-м-м, — дівчина зрізала гриб і оглянула його. Слізерінка кинула знахідку в корзину. — Вас все ще не чутно*.
Під втомленими ногами хрустіло тогорічне листя. Над їхніми головами сонячне проміння заплуталось над горизонтом у гілках дерев.
— Воно навіть не римується!
— Бо воно англійською!
— Так що, воно римуватись не може?!
— Як би воно було б…
Христина замовкла. Вона дивилась у очі Мелфою. З язика майже зірвалось слово. Однак вона проковтнула його.
— І от я біжу! — Заволала Христина. — Я біжу по дорозі! В якої, як завжди, немає кінця! — Її крик перейшов у вий. — А я все біжу. І збагнути не взмозі! Як вирватись маю із цього кільця!**
“Вже тисне у скронях, — співає у думках дівчина — триває погоня. Та раптом стаю, мов рубаю з плеча. Взяв би меч у долоні, — вона відчуває як майже починає плакати. — і став би до оборони. Але руки дрижать і не маю меча!** О, грибочок”.
Вона зрізає ніжку та обережно кладе у кошик. Дівчина повертається до очманілого Драко з гордо піднятою головою.
— Це останній, — вона урочисто показує пальцем на здобич. — Вйобуєм звідси.
Слізерінець дивиться на список, який ще дві години тому вручив їм Снейп.
— Нам ще треба, м-м-м-м, корінь мандрагори? — Він звів брови та здивовано подивився на дівчину.
— Ти що, йобу дав? — Питає дівчина, підпалюючи цигарку. — Мандрагора в теплицях у нас росте. Нахіба йому дика?
— Ти палиш третю цигарку за весь час що ми тут.
— Треба буде я і четверту підпалю. Разом з тобою, — дівчина бере список із рук Драко.
— Я не палю взаглі-то, — обурився хлопчик
— Я не казала, що дам тобі цигарку, — Христина робить затяжку. — Я казала тільки про “підпалити”. Короче, нам ще в теплиці треба зайти. Я мала на увазі шукати дику мандрагору у Забороненому лісі. Якщо скаже, що саме її треба принести, — дівчина озирається довкола. — Скажемо, що технічне завдання треба видавати нормальне. Бо як не чітке ТЗ, то і результат хз.
Мелфой завмер на хвилину. Він дивився на Христину з високо піднятими бровами. Подив викривив його лице, та воно швидко змінилось жахом. У лісі почувся вий.
— Ти чого?
— Ти це теж чуєш? — Тремтячим голосом запитав слізерінець.
— Ну так. Виє хтось, то й що з того?
— В цьому лісі нема чому вити, — очі Драко все ще прикуті до одногрупниці. — Все що тут водиться не виє.
— Тобто ти хочеш сказати..?
— Тікай! — Викрикнув Драко і побіг у перед, куди очі дивляться.
Другий вий пролунав у лісі. Христина схопила дві корзинки і побігла за Мелфоєм, тримаючи у зціплених зубах цигарку.
“А я біжу по кукурудзі, — грало в її голові, — а качани по яйцях б’ють. А зупинитися не можу, бо доженуть — пизди дадуть!*** — Дівчина переплигнула повалене дерево, стараючись не зронити жодного гриба. — Серйозно? — Думала вона, огинаючи низькі гілки дерев. — З усіх можливих пісень моє центральне радіо вирішило грати це?!”.
Вони бігли лісом, оминаючи старі дерева, поли їхніх мантій пролітали над випуклими коренями. Останні підступно ховались у листі і показувались за два кроки до зіткнення. Христина зробила затяжку і видихнула дим через ніздрі!
— Кинь корзини! — Крикнув Драко. — Нащо ти їх з собою взяла?!
— Щоб потім знову все збирати? — Кричала йому у спину Христина. Гіркий дим сигарети вдарив у очі і дівчина впала на землю. — Такіє варіанти їбав я в нос і в рота!****
Дівчина підвелась і озирнулась довкола. З надвечірніх сутінків на них бігли два жовті ліхтарі. Слізерінка витягла паличку з мантії.
— Хрін з ним. Йобне так йобне.
“Одрі” стала у захисну позицію, виставивши паличку вперед. З-за пагорба, у вихрі мідного листя, на неї вилетів великий чорний пес.
— Ти ж цуццик! — Заволала дівчиина.
— Одрі, відійди від нього! — Дрижачим голосом сказав Мелфой, ховаючись за деревом. — Ми не знаємо що воно таке!
— Це цуцик! — Відповіла йому дівчина.
Собака обережно підійшла до неї, обнюхуючи мантію. Особливо увагу тварини привернули кишені.
— Ти, мабуть, голодний. Бідолашний, — Христина сховала паличку і дістала бутерброди з кишені. — Який ти побитий. Мабуть, тяжке життя у лісі, так? — Дівчина почала згодовувати собаці їжу. Та жадібно ковтала хліб з м’ясом і сиром не прожовуючи. — Ходять тут всілякі кентаври та чаклуни, що пісяються у штани.
— І нічого я не пісявся, — важливо заявив Драко, підходячи ближче до одногрупниці. Та паличку він все ще міцно тримав у руках. — Треба бути обачним. Це ж Заборонений ліс все-таки.
— А що, президент заборонив пісятись? — Запитала Христина з невинним виразом обличчя. — Який ти ненажера. Я назву тебе Джесіка, бо я полюбила тебе за очі*****.
— Е-е-е, мені здається, ти його так не назвеш.
— Чого це? — Здивувалась дівчина, даючи псові другий бутерброд.
— Бо це кобель.
— Це ти кобель! А це собака!
Собака видала звук середній між чихом і хрюканням. Слізерінка активно почухувала його за вухом.
— Я назву тебе Джек. Блек Джек, манюня. Треба тебе якось підгодовувати, а то дивись який ти худий. Це ж страх якийсь.
— Так, давай, — саркастично висловив свою думку Драко. — Знайдімо невідому псину у Забороненому лісі і почнемо її підгодовувати, це ж така чудова ідея.
Хлопець розвів руками та сумно подивився на кошики з зібраними інгредієнтами. Він пнув його ногою та озирнувся. На невеликій лісовій галявині нікого не було окрім них.
— Давай, Драко, — не менш роздратовано відповіла Христина. — Нагадую, що ми ще місяць блукатимемо по цьому лісі, як Червоні Капелюшки, яких вигнали з казки. Зате в нас хоч наш персональний вовк є. Хоч щось є, окрім твоїх обпісяних штанів.
— Сельвін, стулися! — Мелфой подивився на одногрупницю. — Я нагадую через кого ми тут!
— О, я перепрошую, містере Я-все-розповім-батькові, я забула, що ваша дупа з блакитною кров’ю опиналася в лісі, бо ВОНА ЗАХОТІЛА ПРИГОД.
— НЕ КРИЧИ НА МЕНЕ!
— А то що? Батькові розповіси? — Христина продовжувала чухати вухо собаці. — Давай, розкажи йому як його синочок ледь не наклав у штани через собаку. Та цеглами що ти відклав зі страху можна другий Гоґвортс збудувати!
Собака знову хрюкнула. Драко закотив очі. Над студентами пролетіли птахи.
— Так, Блек Джеку, понабирають тут всіляких у школу, а потім мучайся з ними. Треба тобі від блох щось купити.
— Та немає у мене блох! — Крикнув Драко, підбираючи корзину.
— А я не тобі! До речі…
— Що, до тебе зійшла ще одна геніальна ідея? Сельвін, тут ще не всі собаки годовані, перевертні не чесані, кентаври не доєні!
Христина обійшла галявину. Собака сіла та уважно спостерігала за нею. Драко теж дивився на дівчину. Він потирав великим пальцем ручку корзинки, не відводячи очей від слізерінки.
— Влаштуємо тут пікнік, — сказала дівчина, оглядаючи місцевість.
— Ти з глузду з’їхала.
— Стулись. Ти ж просив розказати тобі що таке шашлик. Краще раз спробувати ніж сто разів описувати. І ти, Блек Джеку, теж приходь. Чого ти тут будеш один лісом тинятись.
Собака гавкнула і задоволено завиляла пухнастим чорним хвостом. Драко скривив обличчя та подивився на “Одрі” як на навіжену.
— У тебе точно не всі вдома.
— У мене, можливо, і ні, — розвела руками Христина і витягнула цигарку, — але я нікого і не запрошувала.
Собака підбігла до неї та сунула носом у коліно. Дівчина впустила цигарку. Блек Джек підхопив її та побіг у ліс. “Одрі” та Мелфой дивились як чорний хвіст зникав у тінях дерев.
— Який розумний пес, — здивовано сказала студентка.
— Сподіаюсь, він отруїться, — похитав головою Драко.
— Я тобі мухомор згодую, чесне слово.
*діти інженерів Х хейтспіч - Органи місцевого самоврядування **Був'є – Я Біжу
***О житомир це не місто не село
**** Лесь Подерев’янський “Гамлет. Феномен датського кацапізму”, п’єса.
Я і сама хрюкала від сміху, як цуцик Джек, від діалогів Христини і Драко про його обпісяні штани, цеглу та блох 😂 обожнюю Христину і вас 😄
І хочу відзначити ще два моменти, які справляють враження від розділу до розділа. Перший – щоденник Христини, в якому згадуються події війни в Україні. І другий – те, що в кожному розділі ви робите вставки з пісень і ще й завжди залишаєте посилання. У мене це викликає захоплення 👍❤️