Вибір від якого залежить доля. 10 Розділ

10.Анна

The wisp sings – Winter Aid:

«Я змучився від своєї журби

І я хотів б, щоб ви любили мене»

Елін стояла у кімнаті світло-фіалкового кольору і зазирала у віконце перед собою. За ним віднівся квітучий сад, у якому бутони квітів настільки були яскравими, що на мить здавались не справжніми.

Сонце освітлювало практично усю кімнату, заставляючи дівчину час від часу примружувати очі. Вдивляючись інколи на свої пальці Елін бачила на кінчиках пальців примарний чорний відтінок, до того моменту поки знову не кліпне.

Відтінок плавно переходив від кисті рук ліктя в звичний блідий колір шкіри.

Те що вона бачила уві сні не давало їй спокою, точніше появлялась думка про те, чому вона бачила Локі і чому її руки були коліру темряви?

М’який дотик до шкіри привів її до тями. Повернувши голову дівчина побачила заспокійливе лице Фрігги яке як дівчині здавалось на секунду навіть показало її схвильованість накшталт сапочуття дівчини.

Сьогодні королева попросила Елін прийти та допомогти їй із вибором суконь для вечері з новими гостями. Тому що допомогти з підбиранням одягу була потрібна королеві не тільки для себе, а й для інших фрейлін. Ця справа займає дуже багато часу і сил, тому Елін і не була сильно проти.

Так вона не сиділа б просто в кімнаті і думала про усе підряд. Однак при спілкуванні з правителькою було не менш стресовим. Правильно підбирати слова, емоції не було легко.

Фрігга так само дивилася в обличчя дівчини, але в цей момент вона ніби читала її думки, намагалася зрозуміти, підтримати.

— У тебе все добре, дитино?

— Так. — Елін лише ліниво кивнула, показуючи, що вона в повному порядку, не хочучи продовжувати діалог. Її насторожував такий настійливий погляд у вічі, що ледве не дьогнулась.

Фрігга відвівши погляд, пішла в далеку частину кімнати, сховавшись у гардеробі. Повернувшись до Елін, у неї в руках було дві сукні в підлогу, одна з них була темно-сірого кольору, друга ж помаранчева.

Подивившись трохи здивованим поглядом на Фрігг і сукні в її руках, які вона явно не просто так принесла їй.

— Тобі треба буде віднести їх Альві, щоб вона змінила трохи поділ суконь.

Фрігг м’яким рухом руки поклала сукню на коліна Елін і сіла навпроти.

— Ці плаття для тебе і твоєї подруги. — Елін обернула голову у бік Фріггі і запитала.– Навіщо? Ви ж казали, що вам потрібна тільки допомога для себе та фрейлін.

— Ти і є фрейліна. –Всміхнулась вона. –Це мій маленький подарунок тобі та Анні. За добру службу. — Фрігга легко усміхнулася і продовжила. — Тоді ти мені допомогла, це трохи з того, що я можу тобі віддячити.

– Дякую. — Елін помовчала з секунду і наважилася розглянути сукню. Темно-сіра сукня була дуже гарна, але в той же час мінімалістична. Його верх у зоні ключиць був напівпрозорий, довгі рукави були вкриті легким шаром блискіток, талія прикрашена великим ременем чорного кольору химерної форми.

Дивлячись на другу сукню, Елін відразу ж у уявила у ній Анну. Яскраво-оранжевого кольору, поділ красиво виглядав би на тілі дівчини не високого кольору. Низ сукні був як пелюстки квітів жовтого та оранжевого кольору. Вся сукня була посипана маленькими алмазами, на світі сонця вони відблискували всіма кольорами веселки.

Жінка звернула погляд на Елін чекаючи її реакції, але погляд дівчини був ніби порожній. Вона не була в кімнаті з нею, а десь далеко в безодні думок.

— Вони ж були ваші?

— Так, але я їх не носила так що за це можеш не перейматися. — Жінка м’яко говорила з Елін.

— Мені потрібно на жаль піти і готуватися далі до наступних свят,– продовжила королева бачучи не зацікавленість Елін.

— Бувайте. — Елін зробила реверанс, як було покладено всім. Фрігга кивнула, обернувшись спиною до королеви, дівчина поспішила піти і заспокоїти нерви, що спалахнули, пішовши в кімнату подруги, яку давно хотіла провідати. Але не могла.

У першу чергу через те, що було важко дивитись на неї. А другу, через те, що вона відчувала, що Аніта не хоче сама на неї дивитись.

Але вона виглядала набагато краще, ніж минулого разу.

Зникли синці під очима, довгий шрам в районі брови і носа трохи зажив, але залишався все також добре помітний.

Але найголовніше, що змінилося це очі дівчини, коли Елін останній раз її бачила, погляд Анни був дуже втомлений і не зосереджений.

Вдивляючись у її, звичні карі очі. Елін вже побачила більше у них розуміння того, що саме відбувається. Очі сповнені щастя і умиротворення як тільки вона побачила подругу.

Анна до цього два тижні лежала в лікарні і здебільшого відсипалася, але за цей час лікарі змогли зробити вердикт щодо її шраму. Так як ув’язнений завдав їй удару магічним вістрям, то шрам не є простий.

Магія накладена на кинджал яким її поранили, був настільки сильним, що забій практично неможливо вивести з тіла , навіть з магічними можливостями Асгардців.

У цілителів було безліч варіантів звести шрам, однак ні один не допомагав, лишалось чекати тільки тоді коли він заживе остаточно.

Анну це засмутило сильно, вона навіть не намагалася приховати цього від подруги. Постраждала протягом усього вільного часу розпитувала у всіх знайомих який тільки зустрічала про людину, істоту, магію чи будь-яке, що могло допомогти.

Але все що вона знаходила було марним, або той хто міг спробувати вилікувати був в іншому світі, або ця послуга коштувала дуже багато.

Ця безвихідь ще більше підкошувла. Кілька днів Елін просто не бачилася з нею і не приходила до дівчини, оскільки вона найчастіше була не в настрої. Подруга все одно з нею б заговорила, думала Елін.

Чарівниця не бажала тиснути, тільки, щоб хтось терпів її суспільство, лише тому, що вона приходить.

Переконавшись, що сьогодні Анна в насторої, і що вона готова, Елін відразу ж прийшла.

Як тільки погляд Аніти зустрівся з очима подруги, дівчина одразу підійшла та обійняла Елін.

Трохи не чекаючи такої реакції, чарівниця на секунду здивувалася і тільки потім також міцно на скільки могла обійняла Анну у відповідь.

Стоячи так хвилину, Елін повільно відсторонилася від дівчини. З виною в голосі промовила:

— Пробач що не…

Але не встигнувши скласти губи у продовження речення, її перебили:

— Я знаю, чому ти мене не відвідувала. Зізнатися чесно це було розумно з твого боку, але певною мірою навіть трохи прикро. Я не тримаю на тебе образи чи зла, це було правильно. — Анна трохи посміхнулася. Як тільки вона почала говорити в її очах з’явився знову той самий біль, що Елін бачила раніше.

Вона взяла її за руку, вдивлялися у її очі.

Елін щиро не розуміла як за майже за місяць вона змогла так добре потоваришувати з іншою людиною. Хоч і частково ця дружба дівчині була для видобування інформації. Проте їй було приємно проводити час з Анітою.

Елін довгий час не наважувалася спробувати усунути трохи її біль своїм даром. Це було ризиково, тому що вона може забрати занадто багато емоцій або навпаки їх погіршити вдвічі чи навіть у п’ять разів.

Також це було ризикової оскільки, їй треба дуже акуратно, майже ювелірно використати потрібну кількість своєї магії. Щоб коли настав час їй її хватило, щоб утекти звідси.

Поки вони не бачилися Елін один раз спробувала на птасі виконати закляття і їй вдалось. Шкоди вона їй не завдала, але магії розтратила достатньо щоб зараз хвилюватися чи це вийде взагалі.

Проклинаючи себе через не обачність усіма словами вона поглянула на дівчину. Їх погляд був розгублений. Тож поки вона відчувала біль Елін повільно пробралась до її думок та спогадів.

Перед очима чарівниці спалахувало безліч частин життя Анни. Кожен з них був простим, як для простих жителів не залежно від раси. Буцімто ти асґгардець чи мідґардець.

Думала так Елін, до того моменту поки не зайшла до самого початку спогадів.

Розглядаючи усі з них, вона розуміла що десь саме тут має бути спогад який завдає біль. Прогортаючи їх як книгу, вона жахнулася від того, що побачила.

Один із спогадів був настільки яскравим, що Елін зупинилася на ньому розуміючи, що це те, що вона шукала. Миттю вона побачила видіння. Прослихаючи прямо у цей спогад.

***

За вікном була ніч. Аніта сиділа головою упершись в коліна у маленькій зашарпаній кімнаті.

Лишень маленька свічка освітлювала темряву кімнати, та давала хоч якесь тепло, але її руки тремтіли. Однак не від холоду, а від страху.

Повернувши свою голову, Елін побачила багато битого скла і крові, також на столі лежав закривавлений ніж.

Побачивши це вона тільки зараз згадала, що бачила у Анни бинти на животі та руці, але не надала цьому значення на початку. Обернувшись, Елін побачила як по щоці Анни тече сльоза і її погляд спрямований у нікуди. Вона виглядала набагато молодшою, ніж та ту яку вона знала.

Дивлячись так на неї ще з секунду, Елін почула гучний хлопок дверима.

У кімнату, де сиділа Анна, прямував незнайомий чарівниці чоловік, невисокого зросту з великими синцями під очима і лютим поглядом. Як тільки подруга почула його, вона схопилася і хотіла втекти, але чоловік схопив її за руку.

– Якого біса? Я тобі казав не брати моїх грошей! — Чоловік не просто кричав, а кричав на неї стискаючи з кожним словом її кисть дедалі сильніше. Анна пискнула від болю.

— Нам з Каєм нема чого їсти. — Анна осиплим голосом намагалася йому відповісти, але від кожного промовленого слова їй ніби ставало лише гірше.

– Це не моя справа! —Чоловік відмахнувся від неї, як від сміття.

— Ти дав обіцянку! — З вереском Анна промовила ці слова, просочуючи їх злістю.

— Насрати мені на цю обіцянку! Ваша мати була ще тією шалавою, не факт мої ви взагалі діти. А втім, мені все одно, ви лише важкий тягар для мене, особливо Кай.

Чоловік тільки-но згадав його ім’я в очах Анни загорівся вогник.

— Він жахливий, що не дивно, адже це ти його виховувала.

— Ти не маєш навіть права згадувати його ім’я! — Виплюнувши ці слова, Анна не відразу усвідомила, що сказала.

—Я? Не маю? - Чоловік різко підійшов до Анни і взяв її за шию.

— Я кажу абсолютно все, що хочу, і ти навіть собі уявити не можеш, на що я справді здатний. Те, що я тобі поставив кілька цих дрібних подряпин, ще нічого не означає. — Вихаркнувши ці слова, він з секунду мовчав і викинув наступні:

— Ти така ж сучка як і вона, як там кажуть яблуко від яблуні?

Вона мовчала, просто тиша. Не хоча говорити в його бік і слова, Анна просто дивилася в його жахливі очі сповнені люті.

– Так от, запам’ятай, я ніколи не буду з вами панькатися. Те, що вам не має, що їсти НЕ моя проблема. –Чоловік яскраво підкреслив заперечення та вже шипівши продовжив,– Ти нікчемна як вона, я здивуюсь якщо ти проживеш хоч до свого двадцятиріччя.

Їхню увагу привернув звук дверей, скрипучий і не приємний, від якого пробирав мороз по шкірі.

Побачене змусило Анну схлипнути від жаху, що її накотив горою. Вона бачила свого молодшого брата так само блондинистий як і вона.

— Не називай її так. — Твердий голос і гіркота в його очах змушували серце Анни битися настільки сильно, здавалося, що воно вистрибне.

— Відпусти її. —Чоловік його ігнорував, на що Кай не стрималася і скрикнув.

– Зараз же!

Чоловік усунувся від Аніти і ближче підійшов до сина.

— І усі в зборі, я думав, ти не прийдеш, кинеш свою сестру, як завжди ти це робив.

Анна махала головою, показуючи братові, що це не так.

— Панькатися з вами я не хочу, тож прошу тебе повернути мені гроші, які ти взяв у мене. Точніше твоя сестра.

— Ні, не віддам вони нам потрібніші, ніж тобі.

– Кажеш мені, не потрібні гроші які я сам заробив?. –Він оглянувся на своїх дітей, спозираючи на їхні погляди не бачучи в них пошани.– Гаразд, не хочете по доброму буде по поганому.

Чоловік узяв ножа зі столу і попрямував до дочки. Анна одразу ж подалась бігти, однак зіслаблі ноги не втримали її і вона впала. Чоловік підняв її за поранену руку.

Анна крикнула від болю, рука так і не загоїлась. Пов’язку різко здерли з руки та кинули на підлогу.

Вгадавши що він робитиме, Кай хотів навалитись на чоловіка, щоб дати удар у відповідь, але він його випередив і боляче збив з ніг. Хлопчина гепнувся на уламки скла.

Вирішивши продовжити свою розпочату справу чоловік знову направив ніж на дочку. Вона ж усіляко намагалася від нього ухилитися, але нічого не виходило. Через мить вона відчула великий біль у руці, чоловік який називав себе її батьком вбивав її. Ніж пройшов наскрізь.

Спрямуючи погляд на реакцію дочик він бачив як вона волає та те як з їх очей течуть сльози.І він штрикнув ще раз. А потім прокрутив ножем три рази.

Не витримавши цей біль, Анна впала на підлогу.

Хлопець не міг слухати ці крики. Підбігли до батька, він вдарив йому в голову з усієї можливої сили. Поки той хотів продовжувати звірства над дочкою.

Батька це вразило на мить, але цього не вистачило, щоб його вирубати.

Кай різким рухом вдарив його в пах, він скрутився від болю і цієї секунди хлопцеві вистачило, щоб взяти голову батька і вдарити в ті ж уламки, в яких він лежав раніше.

Чоловік почав кричати від болю, який вразив його очі, Кай усвідомлював, що він буде після цього сліпим.

«Він цього заслужив» заспокоював себе він. «Анна не повинна була це все терпіти, всі його знущання, биття. У цьому винен я»

Чоловік так само шипів від болю і Кай чув прокляття у свою адресу від батька.

— Ти здохнеш у пеклі, тварюку! Так само як і твоя матуся, не дарма ж вона здохла, коли тебе народжувала, потвора!

— Потвора тут ти. — Не хотівши ці чути слова, сповнені ненависті, яку має транслювати саме він, а не батько. Отямившись Кай підбіг до сестри. Вона лежала на підлозі, з ледве привіткритими очима. Це було дивом, що вона не виключилась за це час.

— Анно, тримайся ми зараз підемо звідси. Я тебе вилікую.

– Все нормально, я не так жахливо себе почуваю як ти думаєш. — Хриплим голосом Анна намагалася видавити із себе слова.

— Ні не нормально, тобі потрібна допомога. Не вдавай з себе героїню, я приведу до тебе допомогу, тільки не впадай у сон, Гаразд? – Він легко трухнув її, коли бачив як та заплющує очі.

— Гаразд. –Прошепотіла Анна. Квй хотів вже піднятись як дівчина побачила ззаду брата рух, Анна все щосили крикнула йому:

— Ззаду!

Не встигнувши зробити і рух, крізь Кая пройшов гострий предмет, упізнати який вона не змогла.

Холодний жах занурив Анну з голови до п’ят, вона не могла зробити й руху. Не усвідомлюючи, що сталося, дівчина перевела погляд на батька. Він стояв навколішки з кілька секунд і потім сам упав на спину, в якій виднівся великий уламок.

Вона обіймала брата кричала, схлипуючи, просила подати їй якийсь знак, що він живий, у свідомості. Але він не відповідав, лише мовчав. Взявши його долоні, вона відсахнулася від них, вони були холодніше ніж зазвичай. Вона не хотіла розуміти те, що відбувається, не хотіла приймати. Повільно вмираючи, вона дивилася на вже мертвого брата, якого вона любила більше за життя.

Бачення було настільки швидке, що Елін не одразу зрозуміла, що сталося.

Швидко застосувавши магію, вона відчула як бачення пропадає, біль яку відчуває Анна слабшає і вона почала повільно йти звідси. Досі не віривши, що побачила.

Елін

Розплющивши очі я спершу не зрозуміла де знаходжуся. Я різко відсахнулася від руки, яка тримала мене за плече, але коли я остаточно відійшла від видіння, перед собою побачила вже звичні карі очі.

– Все добре? Ти зомліла, я вже хвилюватися почалася.

— Скільки я так пролежала?

– Хвилину, не більше.

Мене не здивувало те, що я знепритомніла, тому що я затрималася в її голові, але зараз я відчувала велике почуття провини. Від того, що я брешу їй, людині який такий самий як і я. І друге це те, що я без запиту чи хоче вона, повноцінно прочитала їх спогад. Найважчий спогад з її життя.

Мені стало важко дихати від того, наскільки мені бридко від самої себе, що я так чиню з доброю людиною. Анна поплескала мене по плечу відволікаючи від думок.

— Ей, ти встаєш?

Після цього питання я тільки тепер усвідомила те, що досі лежу на підлозі.

— Так, вибач, що я так…

— Нічого. — Анна посміхнулася і в її очах була зацікавленість у чомусь позаду мене. Обернувшись, я побачила сукні, про які сама забула.

— Скажи, будь ласка, що вони...

— Так вони наші.

Анна настільки сильно запищала, що мені здалося, я стану глухою. Вона мене купу разів обійняла і також тисячу разів сказала дякую.

— Але моє сіре.

Анна посміхнулася і не наважилася відмовити мені. Не встигнувши схаменутися як вона мене потягла до дверей.

– Куди ми йдемо?

— Я хочу їсти, і швидше за все ти теж. На самоті нудно обідати. —Закотивши очі, я посміхнулася їй і попленталася слідом.