Прокляте кохання

#ЛітописСірогоОрдену #Пилип #Северин #Пилип_Северин #Драма #Романтика #Вовкулаки #Смертьголовногогероя #Фентезі #S #В #Міні #Закінчений

Звісно, перше про що думає  Северин, коли вибирається з пастки Ґадри – маленька Оля. Яка вона вже? Скільки пройшло часу з того, як він опинився в нескінченному колі страждань. Та наступна думка, саме та, яка була спусковим гачком до початку нового кола – Пилип.

Його слабке тіло били дрижаки та не від слабкості, а від розуміння, що, можливо, він пробув в Потойбіччі не одне десятиліття і замість білявого таврійця із зосередженим виразом обличчя його зустріне дуб. І то в кращому випадку. Якщо його не…

Він засунув ці думки, як і голос Звіра якомога далі, в саму темряву своєї душі. Спочатку потрібно знайти сім’ю. Олю… Катрю… Він покинув їх. А якщо він запізнився?... До них всіх..

***

Варган спостерігав, як білосніжний вовк рвав на шмаття шию хорта. Намагався не дивитися в сторону Чорнововка, бо не міг повірити своїм очам, навіть вовчим, які бачили значно кращі за людські. Брат Павич незрозуміло говорив про Северина, коли Варган черговий раз запитував його, продовжуючи вірити в те, що той живий. Він би не помер… Тільки не тоді. Та через рік поневірянь, війни, втечі від хортів, боротьби зі Звіром, Пилип втрачав по дрібці вірі. Молитися не допомагало. Постійне гарчання в голові збивало, а кожна повня могла стати останньою. Його рятувала вперта думка: Северин живий і він його побачить. Не помре до того часу.

Павич загадково бурмотів собі під ніс:

– Звір сумує за чорним вовком… Виє… Серденько гуп-гуп… Ох, як сильно гуп-гуп-гуп.

– Замовкни… - Варган кожен раз злився на його слова. Вони були правдою.

А зараз він говорить до Северина щось буденне, наче вони й не розлучалися. Наче і не було цих довгих днів розлуки, лише… Щезник так сильно постарів. Навіть у світлі зірок було видно його посрібрелене волосся, зморшки стали глибші та погляд дорослішим здавалося на століття. Северин коротко переповів історію. Розказав про Максима і сів біля вогнища.

– Візьми його… – заричав Звір.

Варган мотнув головою. Він придушив голос, хоча він озвучував його бажання. Та хіба Северину потрібен такий, як Пилип? Йому залишилося недовго і можливо наступна повня стане останньою. Він би хотів, щоб це зробив Северин, а не Савка. Срібний ніж чи срібна куля від нього зробить смерть не такою паршивою. Пилип розпустив косу і почав медитативно її розчісувати, зосередившись на відблисках полум’я та диханні Северина. Савка з Максимом вже поснули.

Він так зосередився на діях, що здригнувся від доторку, що було для нього незвично. Та ці руки… Северин обняв його зі спини. Обережно, наче боявся, що Пилип розсиплеться.

– Ти реальний… – його хриплий голос лоскотнув вуха Пилипа. Він повільно накрив руки Северина.

– А яким мені бути?

Та Пилип знав, що він не тільки про свої видіння в Потойбіччі. Задовгі різці та нігті точно впали в очі Северину. Він знав, що Звір всередині Пилипа все ближче до цілі. Він от-от міг втратити контроль. А Чорнововк так пах… У роті зібралася слина, наче він унюхав саму солодку на світі кров.

Северин торкнувся губами його шиї. Спочатку обережно, наче питаючи дозволу, а потім тихо промовив:

– Я б знайшов тебе де завгодно, навіть якби ти втратив себе.

Пилип судомно втягнув повітря носом і це стало фатальною помилкою. Очі вмить потемніли від бажання. Він вже не зчувся, як опинився верхом на Северині та шматував поцілунком його губи. Світле волосся розсипалося навколо них немов шатро. Коса набагато зручніша в таких справах. І немов прочитавши його думки, Северин зібрав рукою його волосся і відтягнув його голову назад. Пилип дозволив. Він може робити з ним все, що завгодно, бо про це Варган мріяв довгими самотніми вечорами. Думки про Северина оберігали, гріли та заколисували…

Вони відкотилися трохи далі, щоб нікого не розбудити. Обидва вміли швидко роздягатися. Пилип опинився на спині й вже притискав Северина до себе ногами. Вчепився в його спину нігтями, залишаючи глибокі подряпини.

Степ і зорі стали єдиними свідками їх кохання.

– Буде трохи неприємно… – Северин закляк. Він вдивився в обличчя Пилипа.

– Чхати. Ти щез на цілий рік і повернувся після ув'язнення в Потойбіччі. Я скоро помру. Або через Звіра, або в бою за Україну. Твій прутень точно не річ для катування.

– То ти в брата Енея навчився?

Пилип рикнув і його зуби видовжилися. Він перекотився і знову опинився на Северинові. Розставив ноги та сів на його член, впершись руками в його груди. Северин вже більше не говорив і нічого не питав, лише кусав свою руку, щоб голосно не стогнати.

Він мав рацію: трохи неприємно, але через кілька поштовхів це забулося.

Вони кохалися наче останній раз. Тихо, але пристрасно, кусаючись і дряпаючись. На ранок не залишиться і натяку, все заживе.

Все, крім рани на серці через неминучість майбутнього і безпорадність перед минулим.

Северин шепотів:

– Я кохаю тебе... Кохаю… Мій…

Пилип відповідав черговим стогоном, новим укусом, глибокою подряпиною.  

Звір всередині мовчав, навіть коли вони втомлені лежали і в тиші дивилися на зорі. Пилип все ще думав про смерть, але вже не боявся. Пальці Северина перебирали його світле волосся, яке трохи сплуталося і знову доведеться просидіти з гребенем зранку. Заплете косу для нього по-новому…

***

Коли Северин загнав йому в серце срібний ніж і на коротку мить повернулася свідомість, Пилип відчув себе самим щасливим у цьому триклятому світі.

– Дякую…

Він вже не знав, як солона вода заливала його обличчя. Не чув, як голосно кричав і ревів Северин. Не відчував, як той сильно стискав в міцних обіймах Пилипа – прокляте кохання свого проклятого життя.