В приміщенні стоїть терпкий аромат плавленого воску та ладану. Цей насичений, трохи солодкуватий запах осідає невидимим серпанком глибоко в легенях. Всочується під шкіру, розчиняючись десь під шаром епідермісу. Досягає тих потаємних місць людської душі, про які ніхто не здогадується. Темрява, мов густий дим, тихо стелиться вздовж стін, забиваючись та концентруючись у віддалених кутках. Зараз тут тихо. Немає звичних пісень, що відлуннями голосів тримаються десь високо під куполом. Місячне молочне проміння, що пробивається крізь віконниці розташовані високо вгорі, торкаються зображень ікон, котрими увішані стіни. Це білесе світло відбивається в позолочених рамах, створюючи відчуття, ніби навіть зараз приміщення церкви не порожнє. Стіни, пропитані молитвами гомонять. В тихих шерехах вітру поза будівлею, здається чутно людьські голоси. Легкий порив вітру вібрує між стінок дзвона на дзвіниці, породжуючи майже не помітний звук.
Чоловік в довгій чорній рясі, тихо заходить всередину, окинувши поглядом церкву. На його одязі поки що немає святкових, прикрашених дорогоцінними нитками візерунків. Довга борода, що обрамляє обличчя торкається масивного ланцюжка. На грудях висить розп'яття. Він тихим поступом рухається церквою, аби не здійняти зайвого шуму, що підніметься вгору, тримаючись під розписаною стелею.
Вже за годину почнеться вранішня служба. Люди, що шукають благословення Божого, прийдуть сюди, аби помолитися, спокутати свої гріхи, сповідуватися, аби віднайти віру. Що так необхідна в такі темні часи. Вже за годину приміщення церкви наповнить голос цього чоловіка. Люди, сповнені надії будуть шукати між молитовних слів важливе. Вслухаючись у власні думки, шукати голос Всевишнього, що може направити на путь істинний. Віра – те, що веде вперед. Допомагає не заблукати на тернистому шляху.
Чоловік в рясі зупиняється біля вівтаря, оглядаючи предмети на маленькому столику. Рука сама торкається обкладинки маленької книжечки. На мить замість нігтів виникають, гострі пазурі, але примара швидко розсіюється. Цього ніхто ніколи не помітить. Пальці проходять по цупкому обрамленню, вишукуючи тиснені літері. Проте надпис "Біблія" відсутній. Так само, як і видозмінений текст всередині цієї книжечки. Вже за годину почнеться проповідь. Котра не несе в собі світлої віри, не несе Боже слово.
Ці сповнені надії, збиті зі шляху люди навіть не зрозуміють, яким сенсом сповнені всі сказані цим чоловіком слова, коли він буде розповідати про примирення. Вони не усвідомлять того, що всі його молитви, якщо можна так назвати той набір фраз, несуть зовсім інший посил. Благословляючи тих, хто не має Бога за душею.
Чоловік мимоволі торкається розп'яття, що навіть крізь темні одежі ряси, мов обпікає шкіру. В темряві приміщення очі чоловіка здаються чорними, пустими очицями скелету. Бо так, напевно і є насправді. Душа його така сама, без єдиного промінчика світла. Лукава посмішка торкається вуст чоловіка. Все йде за планом. За давно прописаним сценарієм. Забери у людини мову – він втратить свою ідентичність. Тому і текст цієї книжки буде транслюватися саме так. Забери у людини віру – вона втратить себе. Всередині, під ребрами, щось ніби тліє від перечуття чогось надважливого.
Добре, що в чоловіка є час підготуватися. Вдихнути ще раз цей ненависний аромат плавленого воску та ладану, що дере горло. Добре, що слух поступово зраджує. Тоді всі ці пісні вже не так ріжуть. Перевертень ще раз оглядає приміщення, на його вустах застигла емоція безкінечної влади. Влади над людською свідомість, де буде транслюватися лише потрібна думка, замість тексту священного писання.
Як же це гарно 🔥 Як же описане у вас це зло, що може ховатися будь-де, будь-то церква або ж людська душа І церква, що з перших рядків передала атмосферу світла і добра, для мене, під кінець стала теж зловісною Хоч твір і маленький, але це ціла історія, і дуже гарна історія 🖤