У долі завжди є свій план. І вибраний вами шлях не випадковий. Будь-яке рішення, яке ви приймаєте має свої наслідки. Без різниці буде це вибір лате чи капучино в кафе; піти центральною дорогою, чи провулком; відповісти на дзвінок чи скинути виклик; купити якусь річ, або ж пройти повз... Ви думаєте, що робите вибір, хоча це не так. Ви всього лише дієте за давно прописаним сценарієм долі.
1. Третій ряд, з правої сторони
Помаранчеве листя встигло вкрити асфальтну доріжку поблизу будівлі. Воно виглядало досить контрастно на темному тлі. А дощ, що пройшов вночі, залишив по собі калюжі, в яких відзеркалювалося сіре небо. На вулиці було сиро, неприємно. Це саме той час, коли хочеться закутатися в ковдру і навіть носа не висовувати з квартири. Як би ж то на період осінньої хандри давали відпустки. За склом, по той бік, все здавалося тьмяним. Навіть яскраві осінні барви не додавали настрою. Постійні дощі, туман та холодний вітер, що торкався тіла, не давали змоги насолодитися красою природи.
Олена скривилася, поглядаючи на важкі сірі хмари що виднілися крізь вікно. Вочевидь, скоро знову почнеться злива. Саме в той час, коли заняття закінчаться. Вона вже уявила, як виходить з університету, пірнаючи в обійми осені. Холодний вітер торкається її волосся, плутаючись у темних пасмах, які зовсім скоро стануть мокрими від вологи. Ще і автобуси змінили графік руху, і тепер доведеться чекати на зупинці зайві двадцять хвилин. Або ж витратити останні гроші зі стипендії, та зайти в кав'ярню за рогом де готують невиправдано дорогу каву. Перспективи не найкращі.
– Гей, ти знову вирішила позайматися самоаналізом, вишукуючи прихованні причини поганого настрою?
Оля сіла на підвіконня поруч. Факультет психології звів їх ще на першому курсі. Дівчата здавалися геть протилежними, проте це не стало на заваді їхньої дружби. Олена була більш скептичною, довіряла лише фактам і термінам, в той час як Оля – була більш наївною і покладалася на свою інтуїцію та відчуття. В певному сенсі вони суперничали в своїх поглядах. І саме це, як нп дивно, їх об'єднало.
– Мій поганий настрій пов'язаний лише зі зміною погодніх умов, та наближенням сессії. – Олена посміхнулася, розглядаючи яскравий образ подруги.
Оля завжди здавалася промінчиком серед сірих стін університету. Ось і зараз її жовта кофтинка стала єдиною яскравою плямою в цьому похмурому просторі.
– Це все вплив ретроградного Юпітера. А ще коридор затемнень.
Почала перераховувати дівчина, пригадуючи всі ті правильні назви. Олена тільки закотила очі.
– Облиш! Невже ти віриш у всю ту дурню? Знову купу грошей витратила на шарлатанів?
Таке зауваження обурило подругу.
– Ну по-перше, пані Стефанія не шарлатанка. Вона парапсихолог та астролог. І по-друге, хочеш вір, хочеш ні, але від положення планет залежить досить багато. Наприклад настрій людей, негативні ситуації, які виникають.
Олена важко зітхнула. Це не перша подібна розмова, яка заведе їх у глухий кут власних переконань.
– Олю, ти вчишся на психолога. І треба вже якось відрізняти реальність від казочок про відьм та фей.
Дівчина тільки відвернулася, споглядаючи як за вікном вже падають перші краплі дощу, залишаючи кола на поверхні калюж.
– Відьми існують, Олено. Бо як ти ще поясниш згадки про них в різних культурах? Або надприродні можливості, передбачення майбутнього? Таких випадків багато.
Та сама Олена не розділяла подібної думки.
Розмова знову перетікала в дискусію.
– Всі ці "надприродні можливості", – вона показала пальцями лапки, явно виказуючи своє відношення, – ні що інше як психологія впливу на свідомість людини. А якщо б ти частіше відвудувала лекції, то і сама дійшла тієї думки. Всі ці ворожки, відьми, тарологи і інші знавці, просто вміло підбирають слова, та кажуть людині те, що вона бажає почути. Ніяких вищих сил, або знання магії для цього геть не потрібно.
Оля склала руки руки на грудях, ображено підтиснувши губи.
– Тобто, судячи з твоєї логіки, будь-хто хто хоч трохи розуміється на психології може відкривати практики?
Для Олени це прозвучало як виклик. І шалена ідея виникла в її голові.
– Саме так! І я тобі це доведу. Думаю, в подальшому моє дослідження ляже в дипломний проект про вербальний та невербальний вплив на людину. – очі Олени запалали, – Точно! Це супер ідея.
Подумки, дівчина вже все розпланувала. Ольга нахмурилася.
– І як ти плануєш це довести? – не розділяючи запалу, промовила вона.
– Я створю сторінку, де буду надавати онлайн послуги ворожки.
Оля аж очі витріщила від подиву.
– Що?
– Так! Залишилося тільки підібрати якийсь псевдонім. Бо ворожка Олена, якось не солідно. Може Магда? – Олена вже перебувала у власних роздумах, уявляючи, як має виглядати сторінка в інтернеті, аби привабити потенційних клієнтів.
– А ось це вже справжнє шарлатанство! – Невдоволено буркнула Оля, скептично поглядаючи на подругу. – Взагалі-то, ти ніяка не ворожка. І все це обман.
Олена відмахнулася.
– Не шарлатанство. Я ж не буду брати за це кошти. Тим паче, це заради дослідження.
Ольга аж ніяк не розділяла рішення подруги. Її бентежило, що таким чином та може потрапити в неприємності. Та і переходити дорогу тим, хто розуміється на потойбічному було дуже поганою ідеєю.
Від подальшої дискусії їх відволік Максим. Він саме біг в бік потрібної аудиторії.
– Гей, дівчата, ви що десь сміливості мішок знайшли? Цербер з вас потім три шкури зніме за запізнення. Початок пари за дві хвилини.
– От чорт! – в один голос крикнули подружки, хапаючи свої речі.
Схаменувшись, вони всі втрьох поспішали на заняття до "найулюбленішого" замкафедри. Чоловік славилася тим, що аби здати йому залік, то треба пройти всі кола пекла. Жожен студент ще не отримав оцінку з першого разу. А про славетні перездачі ходили легенди. Студенти навіть ставили парі, хто з них збере найбільшу кількість перездач. Рекорд поки належав одному з випускників, котрий встиг відмітитися на додаткових спробах, і закрити предмет з одинадцятого разу.
Як і очікувалося, покарання у вигляді додаткового питання на екзамені, все ж таки не оминуло. Це була катастрофа! Особливо для Олени. Адже вона встигла заробити ще одне. Тепер шанси скласти залік хоча б з другої спроби були рівні нулю.
– Макс... – пошепки зашипіла Оля, привертаючи увагу друга. – Ти знаєш, що тепер в нашій трійці є ворожка?
Хлопець з нерозумінням нахмурився.
– Це ви вечірку до Геловіну обговорюєте? Чи в тебе, Олю, Ванга вселилася?
– Скоріше Магда, і не в мене, а в Олену.
Та як би не кортіло обговорити новини, суворий погляд замкафедри, обіцяв їм всі муки пекла, якщо ще хоч звук долине з їх ряду. Тому всі ці подробиці вирішено було залишити на вільний від заняття час.
Щойно вони переступили поріг, обличчя торкнувся прохолодний вологий вітер. Дощ тільки посилювався, і судячи з прогнозу, чекати завершення непогоди було дарма. Оля закуталася в тепле пальто яскраво-червоного кольору і розкрила різнокольорову парасольку. Максим тільки скривився, шукаючи тепла в тонкій шкіряній куртці, яка явно була розрахована на більш теплі дні. Ситуацію рятувала чорна парасолька, під якою сховалася і Олена. Хлопець, користуючись нагодою, обійняв її. Оля, що йшла поруч тільки закотила очі. Макс наївно сподівався, що колись знайде шлях до серця Олени і вийде з "френдзони". Але... Його сподівання були марними, про що дівчина неодноразово нагадувала, тримаючи дистанцію. За виключенням подібних форс-мажорів як злива.
– Таке відчуття, що треба шукати ковчег. – переступаючи глибоку калюжу промовив хлопець.
– Туди тільки парами беруть. – Їдко відповіла Оля, кидаючи багатозначний погляд на друзів.
Олена вирішила проігнорувати зауваження і сподівалася тільки якнайшвидше дістатися до кав'ярні.
Аромат кави зігрівав, особливо після такої прогулянки. Якщо б можна було укутатися в цей кокон з аромоксамиту свіжозварених зерен, то Олена неодміно б це зробила. Максим кидав погляди у її бік, від яких вже починало нудити. Скільки б вона не давала відсіч його залицянням, він все не втрачав надії.
– То що ти там казала про ворожок? – Зробивши щедрий ковток, він поморщився, бо обпік язика горячим напоєм.
Оля кинула погляд на подругу, сповнений засудження.
– Ось, – Вона махнула рукою вказуючи на Олену, – знайомся, Макс, це Магда.
Той кілька разів кліпнув, намагаючись зрозуміти про що йде мова. І поки Ольга не зіпсувала весь задум своїми скептичними коментарями, Олена поспішила пояснити.
– Я хочу довести, що ворожіння та всі ті онлайн консультації парапсихологів та астрологів, – вона навмисно зробила наголос на останніх словах, – це всього лише психологічний трюк. І що всі так звані відьми та ворожки просто добре розуміються на психології людини. Це буде свого роду дослідження, яке в подальшому я планую додати в якості практичної складової свого дипломного проекту. Тому вирішила створити сторінку, де я, звісно під псевдонімом, буду надавати людям певного роду консультації. Безкоштовно!
Оля з поглядом переможниці, поглянула на хлопця, очікуючи підтримки. Адже їй ця ідея геть не подобалася.
– Звучить ...
– Абсурдно! – перебила вона.
– Вельми цікаво, я хотів сказати.
Олена видихнула з полегшенням. Її ж подруга навпаки здавалася ображеною.
– Це неправильно! – Спробувала знову переконати Олену.
– Чому? Так само проводять різні експерименти, аби визначити типи поведінки людей в певних ситуаціях. Хто знає, можливо робота Олени дозволить багатьом не попастися на справжніх шахраїв та убезпечити себе та близьких від спражнього обману?
Олена посміхнулася, з таким виглядом, ніби щойно виграла в лотерею.
– Тільки знаєш, – з захопленням почав Максим, – тобі ж треба зробити таємничий образ. Атрибути різні. Якщо ти хочеш аби люди повірили, що ти ворожка, то треба якнайбільше всіляких відьомських штук. Свічки, карти, якісь може трави сушені. О! І книгу. Якусь таку старовинну.
Олена задумалася, адже про такі дрібниці вона не думала, маривши лише про результат. Та хлопець мав рацію. Аби той результат отримати, треба спочатку знайти клієнтів. Люди звикли пов'язувати ворожок зі всілякими черепами, свічками та іншими атрибутами.
– Тільки де я їз візьму? Навряд чи в супермаркеті поблизу на полицях лежать таємничі книжки та відьомські штучки.
Оля вирішила підключитися до розмови. Хоча їй все ще не подобалася ця ідея, проте знаючи подругу, яка нізащо не відступиться від свого рішення, вирішила все ж хоч якось допомогти.
– Гей! Ось якраз в магазинах і можна знайти. Скоро Геловін. Думаю, серед того пластикового дріб'язку може бути щось справді цікаве, що підійде.
Сповнена ентузіазмом, Олена поспішила на автобус, прощаючись з друзями. Грошей на картці залишилося не багато, проте вона все ж сподівалася знайти хоч щось серед святкових прикрас, що підійде для створення правильної атмосфери. Та її і тут чекало розчарування. Все що лежало на полицях виглядало штучно, абсолютно не таємничо. Всі ці пластикові павуки, парики з синтетичного волосся та маски тільки бісили. Вона обійшла кілька магазинів, перш ніж впасти у відчай. Нічого підходящого, окрім хіба свічок, вона не знайшла. Це значно зіпсувало настрій. Та і час було витрачено дарма.
Дівчина йшла вулицею, з абсолютно кепським настроем. Переступаючи калюжі, вона не розглядала вітрини магазинів. Її не цікавили новинки зимових колекцій, або вихід чергового смартфону. Всі думки крутилися навколо організації декорацій до її задуму. Повз пролетіло авто і брудні краплі води розлетілися у всі боки. Абсолютно не очікуючи того, Олена не встигла зреагувати. Крижаний потік води хлинув на неї, залишаючи брудні сліди на сірому пальто.
– Та щоб тобі повилазило! – крикнула вона горе водієві ледь стримуючи сльози від злості.
День був просто жахливий. Спочатку отримати догану від замкафедри, потрапити під зливу, а тепер ще і це... Нерви були натягнуті мов струни, що ладні в будь-яку мить тріснути. Добряче вилаявшись подумки на всесвіт, дівчина почала витирати верхній одяг, та здається, зробила ще гірше. Обернувнувшись, аби зрозуміти, чи є поблизу кафе, де можна хоча б помити руки, і за можливості змити бруд з пальто, погляд Олени зачепився за вивіску антикварної крамниці. Просто з вітрини на неї дивилися старовинні предмети, котрих, судячи з кількості, було дуже багато. Увага була прикута до срібного підсвічника, який виглядав досить цікаво і ідеально б вписався в атрибути. Не довго думаючи, Олена зайшла в магазин, забувши вже і дощ, і про плями на одязі.
Дзвіночок на дверях дзеленькнув, але його звук майже моментально потонув між всіляких дрібничок, якими було заставлено та завішено все навколо. Починаючи від картин, розписних тарілок та старих плакатів, і закінчуючи посудом та керамічними скульптурами. Тут було стільки всього, що очі розбігалися.
Олена пройшла в приміщення, озираючись навколо. Кілька речей привернули увагу, серед них старовинний підсвічник та ніж, схожий більше на стилет. Аж тут, ніби він виник чарівним чином між атикваріату, з'явився господар крамничкий. Це був, здається, такий само старий чоловік, як і все навколо. Зморшкувате обличчя, сиве рідке волосся. Олена навіть трохи злякалася від такої появи. В голові навіть повстав образ домового, чи може якогось іншого не меньш загадкового персонажа. Проте погляд чоловіка був добрим, таким, наче вони буди давно знайомі.
– Доброго дня, – голос його здавався трохи скрипучим.
– Доброго. Вибачте, надворі злива, а я саме шукала щось... – було б дивно казати правду, тому Олена тільки посміхнулася. – Щось гарне для оформлення.
Чоловік кивнув.
– Тут багато гарних речей. І кожна має історію. Це не якась маячня, котрої повно в інших магазинах. Але може щось конкретне вас цікавить, пані?
В пам'яті дівчини всплили слова друга.
– Ммм... Так. Я хотіла б придбати цей підсвічник, та ніж.
Чоловік задоволено кивнув, щиро посміхаючись.
– Гарний вибір. Подібні ножі раніше використовували для того, аби відкривати листи, а ще вони були досить непоганим інструментом для самооборони. Щось може ще підказати вам?
– Чи є у вас якісь книжки? – Олена почувалася ніяково, наче вона щось вкрала.
– О, так! Звісно! У сусідній кімнаті повно книжок. Там є видання, котрим понад сто років. Аде це не якісь надто цінні екземпляри. Більшість з представлених книг – романи маловідомих нині письменників. Але і класика також є.
– Дякую.
Аби не відчувати себе ще більш розгублено, дівчина кивнула, і рушила в бік сусідньої кімнати. Було якось не по собі поруч з власником крамниці. Він виглядав досить таємничо. На щастя, чоловік не пішов за нею.
– Третій ряд з правої сторони.
Олена зупинилася, і розгублено обернулася.
– Що, вибачте?
– Те що ви шукаєте. Третій ряд з правої сторони.
Старий знову по-доброму посміхнувся і одразу ж відвернувся, перекладаючи предмети на вітрині.
Опинившись поруч з полицями Олена відчула себе мов знайшла скарб. Яких тільки книжок тут не було. Якісь виглядали досить старовинними, інші більш сучасними. Вона кинулася переглядати всі книжки, які мали старі обкладинки, і могли б виглядати наче справжня магічна книга. Та всі вони були не тим, що вона шукала. Випадково зачепивши одне з видань, ціла стопка впала на підлогу, і дівчина нахилилася, аби швидше прибрати. Їй стало соромно перед господарем крамнички за таку незграбність. Аж ось погляд зачепився за куточок книги, що виглядав з-під шафи. Олена озирнулася, і відчувши себе ледь не злочинцем, потягла видання. І коли побачила обкладинку, ледь не вскрикнула. Це було саме те, що вона шукала. Потерта шкіряна обкладинка була прикрашена тисненням та якимись дивними символами. В центрі було зображено коло, що перепліталося з лініями, які формували взо, а зелений камінець, трохи припавший пилом від давнини заворожував.
– Боже, я наче книгу сестер Галлівел знайшла. – з захватом промовила вона, обережно відкривши знахідку.
На першій сторінці на латині було виведено кілька слів.
Occultas vires tuas detege ut invenias qui sis sis.
Олена прочитала фразу вголос і майже одразу ж пошкодувала про це рішення. Голова запаморочилася, а перед очима все розмилося. Предмети стали нечіткими, ніби вони не мали жодних граней. Навколо розповзлася таємнича темрява. Вона сочилася з усіх кутків, з усіх шпарин. Здавалася густою як смола. Олена хотіла кинути книжку, покликати на допомогу, але тіло не слухалося. Вона ніби заціпеніла, заворожено спостерігаючи, як під надписом проявилося зображення. Таке саме, яке було на обкладинці. Темрява підповзала все ближче, і страх повільно стискав горло, перекриваючи дихання. Дівчина тільки безпомічно спостерігала, як ця чорна, в'язка субстанція повільно торкається її рук, піднімається вище. Вже в наступну мить, сили остаточно покинули її, і Олена розслабилася, віддаючись волі темряви, що поглинає її.
Вау, початок історії інтригує. Дуже цікаво спостерігати за скептичною Оленою, розуміючи що відьми в цьому світі таки реальні, швидш за все👀
А ще, окремо захоплююсь вашими атмосферними описами. Виникає враження наче я сама занурююсь в історію, кутаюсь від холоду в пальто та відкриваю двері антикварної крамниці, і це відчуття справді неймовірне❤
По-перше, дуже незвично і круто читати у ваших творах такі рідні серцю імена, це просто особливий кайф 🖤 По-друге, як би це дивно не звучало, але в Олені впізнаю себе, хоч і в певною мірою вірю в нашу міфологію, сили природи, та людей, що мають особливий дар та пов'язані з нею, але для мене це ті люди, що можуть створювати ліки з твар та лікувати ними людей По-третє, я вчергове у захваті, бо ця задумка просто неймовірна, і цікаво, як будуть розгортатися подальші події Не втомлюся казати, що кожен ваш твір - це справжній витвір мистецтва, бо це насправді дуже гарно ❤️
Вельми цікавий початок. Наука vs магія, і в принципі магія vs шарлатани це взагалі тема цікава. Про ковчег сподобалось )