"Халепа у Парижі" Частина Перша

#S #Б #Міді #ВПроцесіНаписання #ДругаСвітова #Війна #XXстоліття

Головного героя нашого романа звати Демян, він народився 1920 року 29 липня. Його мати Барбара Семенівна є донькою звичайного вчителя географій, якій вмер за декилька років до народження Демяна. Тато Демяна, Борис Васильович є поважною людиною, професором Київського ветеринарно-зоотехнічного інститута якій у 1930 закрився через чього батькі Дамяна виришують переїхати жити надали до Францій де Борис заполучив роботу у одному з престижних інститутив Парижу. Не багато про зовнішнисть Демяна, він має русе волосся десь до плечей, зелені очі мов изумруд та витончені риси обличчя. Також Демяну дуже подобається грати на сопілці, це кохання передалося від діда який за словами матері Демяна дуже любив грати. Також він рідко танцював,рідко але гарно. Особливо він любив танцювати українськи народні танці.

Це кохання йому передалося вже від матери яка в юності танцювала у хорі. Коли родина тільки переїхали до Парижу пані Барбара дуже стресувала та не могла знайти собі місця и тоді вона почала иноді танцювати по вечорам сгадуючи свою юність. Тоді Дамян спостерігав за своею матір'ю а потім намагався повторювати рухи що побачив у неї. Мати ж допомагала йому поправляючи його помилки.Барбара пропонувала йому піти в школу танців але він відмовився.

Доречі про школу коли Демян приїхав у свій новій дім він також пишов до новой школи. Там він зустрів свого найліпшого друга Вільяма. Демян мабуть більше за всіх зацікавил саме Вільяма тому тот моментально почав засипувати його питаннями на фрацузький а русоволоссий тількі иноді кивав бо не дуже розумів що його питали. В один день Вільям попросив його щоб той почав його вчити українську мову на що Дамян не міг відмовити. С того дня Демян став не тількі найліпшим другом а ще и вчителем української мови для Вільяма.

Зараз Демяну 19 років він іде додому по неймовірно красивим вулицям Парижу. Він декилька хвилин тому війшов з бару свого приятеля в якому він полюбляв засиджуватися до вечора. На вулиці третій день осені, десятки людей у метушні біжуть по своїм справам. Демян ж на відміну від них спокійно прогулюється та тихо наспівує собі пісню. Повернувши до потрібний йому вулиці він помитив як багато людей дивляться на щось у витрину з телевизорами. Підийшовши до витрини він побачив багато телевизорів де показують один и теж канал. Телеведуча того каналу повидумила що сьогодні 3 вересня 1939 Великобританія та Франція оголосили війну Німеччини.

-Та ми тих німців за декилька тижднів візьмем, першу світову війграли значить і цю війграємо.- Крикнув якийсь чоловік с натовпу.

-Довбню не буде ні якой війни це правительство так щоб запугати Німеччину, щоб та не вторгалася у Польщу.- Відповів чоловік у відповидь першому. Простояв ще декилька хвилин так Демян пішов далі додому. Ця новина його дуже насторожила та в глубині душі він надиявся що і всправді правителство обьявила цю війну щоб зупинити німців. Так він и дійшов додому провалившись у свої думки. Повечеряв з родиною він піднявся до своей кімнати та ляг спати з надіями на найкраще.

1942 рік 29 липня (2 рік після капітуляций Францій)

Сьогодні Демяну виповнилося 22 роки, він знов іде по вулицям Парижу до бару. Там він збирається відсвяткувати свій день народження. Зайшовши в примищенне він побачив повній бар чоловиків,половина з них були німци. Підійшовши до бармена він замовив собі одну склянку віскі. Коли він отримав свое замовлення він сів до ближчього столика та став спостерігати за людьми. За одним столиком сидилі четверо військовослужбовців, всі вони щось бурхливо обговорювали окрім одного з них. То був чоловік десь приблизно 35-40 років с чорним волоссям сирими очами та різкими рисами обличчя, він тихо сидів у сторонці поки інши сперечались. Демян б і дали розглядував відвідувачів бару якщоб до нього не підійшов той самий знайомій та не заговорив.

-Демян знову привіт, ти б не міг підминити офіцианта, він відійшов зараз додому бо відчуває себе не добре а замінювати його ніким- проговорив знайомій- я б звісно міг сам його замінити але мені потрібно терміново до своей молодшой сестри яка теж прихворіла, ну як ти згодній, я можу заплатити щоб ти дарма час не відтрачив?

-Та ні не потрібни мені гроші я и так можу, ми ж друзі як ніяк.- сказав Демян посміхнувся під кінець.

-Дякую велике, потім я тобі обовязково віддячу коли сестра одужує- швидко проговорив чоловік- а ще майже забув, піди до того чоловіка за баром та скажи йому що ти замінуєшь Альфреда.-чоловік показав на хлопця за баром якій протирав стакан якій тількі що помив.

Попрощявшись з ним Демян підійшов до того самого хлопця якій представився Олівером, він дав йому форму та показав де знаходиться кладова щоб передягтись. Вже одягнаний в форму хлопчина пійшов прийняти своє перше замовлення. Замовлення як раз він приймав у тих четирьох солдатів.

-Добрий день, що бажаєте замовити?- запитав Демян німецкою.

-О так ти наш?- запитав чоловік якій сидів ближч за всіх до Дамяна.

-Не зовсім, так то я українець а переїхав у Париж ще в 1930 а тут я почав вивчати французьку та німецьку.- пояснив русоволоссий.- Ну так ви будете щось замовляти?

-Так звісно, мені будь ласка одну склянку лікеру.

-А мені віскі.

-Мені теж одну склянку лікеру.

-А ви що будете?- запитав Демян останнього чоловіка якого незадовго до цього він розглядував.

-Глінтвейн будь ласка- відповів сиро окий.

Вже зібравшись піти Демян повернувся спиною к гостям коли його зупинили питтанем.

-А як тебе звати?- запитав чоловік якій ранні запитав про його націоналність.

-Демян- хлопчина повернувся назад до них обличчем.

-Приемно познайомитись Демян, я Фрідрих- представився чоловік с світлим волоссям та зеленаими очами.

-А я Йозеф- сказав чоловік приблизно 30 років з білим волосям та голубими очами.

-Жан.- посміхнувся йому тепер вже темноволосий чоловік с карими очами. По його очам було зрозуміло що він багато чього пережив за весь час свого життя.

-А тебе як- запитав Демян останнього чоловіка.

-Генріх.- відповив сиро окий та посміхнувся Демяну.

-Мені було дуже приймно познайомитись з вами але зараз мені потрібно видійти щоб прийняти інши замовлення та и ваши потрібно передати бармену.-далі Демян пійшов до бару де благополучно передав замовлення барісти. Віддав напої своїм новим знайомим він пишов далі приймати та віддавати замовлення.