Незнаю коли то було,
Та було то давно...
Зібрались в одному місці,
Всі почуття людські.
І тут Божевілля пропонує у хованки грати:
Лінь сховалась за ґлибами старими,
Віра сховалась за хмарами білими,
Брехня- на морському дні.
А ні!
Брехня сховалась в райдузі!
От тільки кохання,
Не знала куди їй сховатися.
І притаїлась вона в трояндах.
Як Божевілля знайшла всіх,
Не знайшла вона Кохання.
Як пролізло Божевілля,
В трояндах шукати Кохання,
Тій бідолашній виколола оченята.
З тих пір кохання блукає сліпа,
А божевілля- про світ їй розповіда...