***

Недокурена сигарета тліє в твоїх руках. Запеленані, мов немовлята, у темряві всі міста. Двори, вулиці і квартали — знеструмлене полотно. Дівчинко, докури сигарету і викинь в відчинене настіж вікно. Не впускай всередину останній осінній холод. Всередині ж давно зима. Не роби дисбалансу й не посилюй в собі дисонанс. Бо тяжкі душевні хвороби на зиму — важкий баласт. Легше вилікувати пневмонію. Сигарета гірчить. Дим — наждак, що по горлу клубами. Там, напевно, залишаться рани. Та у кого із нас в цьому світі немає ран? Останні дні листопада. Вона не спить у своєму ліжку. Її ліжко тепер — підвіконня, там вона курить, читає газету й тримає свічку. Там переживає кожну безсонну нічку, аварійне відключення світла й закінчення сигарет. Зорі на небі знають її секрет, але ліниво ховають очі у хмари. Дівчинка не пише листа Миколаю, не вірить у диво, не чекає чарівного трамваю. Зрештою в неї маленький список бажань: не захлинутись в своєму ж болоті. Не утопитись в власних сльозах. Їй би кохатись у книжках і бергамоті, але, будь ласка, не в чоловіках.