Боюсь води
Прекрасну гладь ту океану,
Що простягається у далечінь.
Й не зрозуміло
Чи то небо потопає,
Чи хвилі линуть в височінь.
І море,
Що так хвилями цілує
Стираючи з піску усі сліди.
І водоспади,
Звук яких мене чарує,
Так пестить вухо й зупиняє мить.
Немов вколисує, чи поновляє душу,
Кидаючися тонами води.
Боюсь води,
Коли із берега долини
Повільно входжу у озерну глиб
І дозволяю огортати усе тіло
Потоками живої рідини.
Та чи води боюсь?
Вдивляюсь у глиб
Й відштовхує мене те невідоме.
А що як ми не стане сил?
А що як не дістану я до дна?
Не винирну…
І потече вода,
І витисне вона
Останній вдих життя.
А поряд то
Нікого і нема…