різдвяне диво?
— ні, не чула
моє правило — лиш би не фальшиво,
лиш би від думок зрадливих не втонула
а було їх! навіть не порахувати,
єдине, що тримало, — тьохкання в області серця
перше Різдво, коли вирішила зіронізувати,
і от я тут, де хатина моя біля хуторця
де було все, у чому потребу має людина,
і плакала, й сміялася, й тому, що пригодиться, навчалася
та зараз — пустка, не родить навіть ожина,
а що вже говорити про тих, заради кого я поверталася?
«на Різдво чекаю вдома» — о, надіслано!
попри затхлий й неприємний запах будинку — відчуваю життя
а можна кудись натиснути, аби минуле було в статусі «скасовано»?
а можна викинути те часосміття?
і чути те, як заревів двигун із сусідньої вулиці,
це вони? люди, від яких втікала?
невдалі рішення — абсурдні дрібниці,
я знову вернулася до тих, без яких би у багно з головою упала
щаслива та, що все ще вірить,
у дитячу казку, новорічне бажання чи різдвяне диво!
лунають голоси у хатині, рай для душі, коли є з ким поговорить,
Різдво з близькими — це те, що справді важливо