Ох, та дівчина була неймовірна!
З її обличчям стягалася кожна картина.
Улюблені зброї - усмішка та розум,
Перевагу в погоді віддавала морозу.
Полюбляла вино та дивні вистави,
В людях шукала забави.
Ніколи вона не курила цигар,
Тільки в пальцях могла покрутити,
І ніколи її не торкався загар,
Воліла як місяць білити.
Часом вдягала улюблені сукні,
Світлі мов галантуси ніжні.
А часом неначе зазнала занепад,
Чорні сорочка, брюки, жакет…
Тільки краватка бордова
Та іноді хустка тернова.
Кудряве волосся збирала угору,
Чим на шиї являла всім мітку потвору.
Долоні ховала в пальчатках,
В мережнивих, що любили дівчатка.
На питання «чому?» – все жартувала,
Що їх кров‘ю після вбивств омивала.
Про неї постійно ходили чутки:
Навіщо по світу так часто мандрує
І як старі твори вільно цитує.
Але потім сезон припинявся,
І тільки в повітрі парфюм залишався.