Книжка

Він гукнув її та підбіг швидко, схопивши за рукав, Змусивши зупинитись, відійти з дороги убік. Посміхнувся здивовано. «Я тебе ледь упізнав. Лише хода знайома, як глянуть звіддалік». І вона всміхнулась в тиші Богом забутого парку, Розкинутого біля берега міської темної річки. «Ти аж почервонів. Так летіти було не варто. Все одно спішу. Тільки вийшла з електрички». «Рідко тебе бачу. Ти знову не ходиш на пари. Що ж ти, студентко, пропадаєш так часто?», Жартує: «З’являєшся непомітно, мов примара, І коли не підійдеш — завжди невчасно!». Вона притиснула до грудей тонкий журнал, Пішла далі, лиш легко знизавши плечима. «Раніш було менше справ. Зараз — завал», Спішила, зникала, мов та невловима. «Чекай, проведу. Що це в тебе за зошит? Це ця книжка! Збірник англійських білих віршів? Я скрізь його шукав, відклав навіть гроші, Вхопити не встиг лиш, хоч так і хотів!». Вона знову спинилась. Подивилась раптом у очі. Так втомлено, що аж силует її похилився. «Можеш взяти. Я вже прочитала, не хочу, Щоб займав місце та на полицях пилився. Хоча й дивно. Було таке, що вірші не любив. Якщо не вподобаєш, то комусь можеш віддати. Та все ж вибач, спішу». Аж і вітер завив, Вона зникла миттєво. Він лишився стояти. І пізно, десь опівночі, як вернувся додому, Лишив взуття на порозі, пальто кинув на ліжко, Дістав з сумки збірник. Поглядом пробігся по ньому, Сів за стіл, де лежала така ж вже прочитана книжка. Мій тг-канал з віршами — https://t.me/elenaoksssworks