Метелики сміються і плачуть водночас
Їхні крила тріпочуть, та зів'януть до ночі
Їхня радість вмирає ще при народженні
Вони богом зраджені і нагороджені
Метеликам сумно від власної долі
Чарувати чужі очі днями у полі
А тоді відлітати на смерть наодинці
Чи пійманим бути в незнайомій хатинці
І під скло потрапити, ніби прикраса
Якби ж вони мали хоча б трохи часу
Вони би сміялись й не плакали більше
Дізнались, що пишуть і про них вірші
Дні і ночі крутилися б у стрімкім танці
Серед них коханці, поганці, вигнанці
Були б різні метелики, не тільки ззовні
Ми б могли запитати чим вони повні
І вони б показали своє бачення світу
Де вони теж важливі, без тиску і гніту
Метелики б владу могли взяти легко
І поширити її наскільки можна далеко
Щоб в кожному куточку цієї галактики
Здобували освіту метело-контрактники
І оглядали б людину під мікроскопом
Чи, врятуй боже, називали холопом
Та метелики плачуть, на жаль чи на щастя
І з ніжністю сідають на дитячі зап'ястя