Невагомо кружляючи в танці Опускається перший сніг. Все потроху біліє, як в казці, Так раніше здавалось мені. Він летить, такий ніжний і вільний З вітром грає у ігри зими. Я дивлюся на нього й повільно, Поринаю в забуті сни. Сердце знову стискає від суму. Як же так, що знову зима? Чари казки розвіюють думи, Перекреслила все війна. Пам'ятаю як в білому танці, Точно так кружляв інший сніг. Як від страху стискала пальці, На підлозі стелила нічліг. А як зараз тим хлопцям в окопах, Там де з попелом змішують кров? Тим, хто йде по заплутаних тропах Серед поля, руїн, дібров? Не радіє тепер моє серце, Коли тихо падає сніг. Все потроху біліє, як в казці, Так раніше здавалось мені...
Мабуть, тепер не завжди сніг буде асоціюватися з чимось радісним...
💔😭
Чесно, це неймовірно. Стиль написання, я відчуваю легкість снігу та тяжкість сума. Я розумію цей вірш і це сумно
Я не люблю поезію, і, відверто кажучи, здебільшого не розумію її, але це чистий концентрований біль, який чіпляє навіть мене 🥲
Я дуже сподіваюся, що перемога близько і ми колись усі зможемо знову спокійно сприймати і сніг, і зиму, і все те, що тепер змінило свої сенси. Дякую за вашу творчість.
Я на початку: о, віршик про сніжок *чекає щось на кшталт "білі мухи налетіли..."* Я в кінці: *витягую ножа з серця*