Поможи мені роздягнутись і вмерти, Дай мені не боятися тої смерти, Поможи поздирати з себе всі ці слова Поки жива, поки я ще жива. Повиймай з мене сині терни жалю, Розкажи мені, кого я дійсно люблю, Передай мені сенси сонця й трави Які кажуть: "Живи, поки можна — живи". Хай в мені восени розітліє краса, Хай сміються багряні гнучкі небеса, Хай сьогодні до ранку із мого сміття Постане життя, стоголосе життя. Розкажи, чи ця пісня мені пасує, Розкажи, хто це горе тепер скасує, Я направду припала до твоєї поли І просила: "Живи, аби ми жили". І я падала в морі киплячої ртуті, Я сказала своїм, що вони не забуті, І мене надломити тепер, схоже, Ні хто на Землі й під землею не зможе, Боже.
top of page
bottom of page
Сильна поезія, яку кожен читач сприйматиме на свій лад, але в цьому і є родзинка ;)
Гарний вірш зі складними, певно не до кінця й по своєму зрозумілими настроями й сенсами. Принаймні відчувається щось непроминальне. Побудова, форма дуже подобаються ❤️