Прекрасна і жахлива

Любов настільки прекрасна, наскільки й жахлива,

Нею наповнюють похмурі душі по вінця,

Нею ж ламають перламутри яскравих очей,

В її ім'я спалювали міста й проклинали абсолютно усіх,

Руками людей вона творила історію мистецтва,

Руками людей руйнувала скульптури і спалювала книжки,

Любов не кличе, не зове в свої оманливі окови,

Вона живе, квітне, росте у кожному з нас, у серці бордовім,

Вона спалахує яскраво та коротко,

Залишаючи наостанок пряний присмак на губах,

Обпікає, залишає шрами на пам'ять про себе,

Так, аби не забув ні на мить про це дивне чуття,

Любов інколи тліє, розпалює тепло десь там в глибині,

Вона не пече, не жарить й рідко болить,

Вона підносить до небес, а то й вище них,

Така любов квітне довго, проростає глибше до серця,

А в'яне, здебільшого, коли кажуть "амінь",

Любов може бути й щитом, й мечем,

Нею ламають кістки, пронизують легені,

Рубають тоненькі нитки, що спутали вдачу обох,

Нею ж спиняють стріли страждань і жаху,

Лікують кровоточиві рани та забирають рубці,

В її ім'я з головою поринають у сварку чи бійку,

Виголошують наприкінці поєдинку,

В її ім'я приносять себе на вівтар смерті,

Не знають страху, бо помирають із нею,

Руками людськими вона повільно та страшно вбиває,

Руками людськими споконвічно все плекає.