Під теплим светром ховались холодні рани,
Сморід м'ятної цигарки і валер'яни,
Ніч на автобусній зупинці — звичайне діло,
Мов дим стелиться туман, і дійсно щось згоріло.
Небо темне вогнями обпечеться й на землю впустить,
Туга люттю вся заллється, та навіть з нею пусто.
Глухий кут, побиті пороги та зірваний дах,
Руки тримають спогади в розтягнутих рукавах.
Спалахи фар, ненависне місто, світлофор не спинить,
Потоки дощу ламають капот незнайомої машини,
Крижаний знайомий біль аж до серця самого лізе,
Двоє ключів у кишені та лиш одна валіза.
Все так казково виглядало, і ми звісно ж повелись.
Тих днів було занадто мало, та може все ж побачимось колись.
Біла брехня замалює чорноту нашого обману,
Ніхто не почує, а светр заховає рани.
*
Хей-хей! Якщо ти дочитав(ла) цю історію до кінця, то міцно обіймаю та дякую тобі. Зараз я у пошуках людей, яким би подобалось те, що я пишу! Якщо відчуваєш наш маленький зв'язочок, сердечно запрошую тебе в телеграм-канал "Листи до туману | Єлена Окс | Вірші, фанфіки". Дякую!