Сідай. Помовчимо. Тихіше тиші. Два незнайомці, два фанатики мовчання. Прощання? Хто сказав, що це прощання? Це найтихіший в світі діалог. Там за вікном далеко до світання. На небі тихі зорі й місяць змовк. Твоє мовчання і моє мовчання зливаються — це тиша в унісон. Запам'ятай цю найтихішу ніч. Не стій у дверях, не тривож пороги. Вони безсовісні і трішечки скриплять. А я страшенно змерзла у долоні Зігрієш, як в останнє зігрівав? Хоча не варто. Сядь. Пора мовчати. Дивитись в очі і ловити кожен рух. Розпочалися мовчазні дебати. Тут навіть дихання страшенно ріже слух. Скрізь темрява. І тиша. Як блаженно. Нічна дуель. Без пострілу і звуку. Роль револьвера тут зіграє слово. І розстріляє тиші довгу муку. Пуста кімната. Свічка. І прощання. Прощання тихе і без жодних слів. Даремно було підняте питання, даремно вівся діалог без слів. Опівночі почувся перший постріл. У тишу вгризся шепіт голосів.
top of page
bottom of page