Приділи мені бодай хвилинку та послухай.
Чуєш?
Мені завжди, коли я тебе бачу,
Кортить дещо запитати..
Чому я лише зараз це тобі кажу?
Розумієш..
Стривай. Не йди, дослухай.
Ти пам'ятаєш наші зустрічі й розмови?
А свої слова?
Згадай,
Як ти майстерно переконував,
Що я у цьому світі не сама.
Під час наших прогулянок,
Після важкого дня.
То пам'ятаєш?
Добре.
Запитання он яке:
Чому усе, що ти робив для мене,
Для тебе цінності не мало?
Чому я чую, що насправді нецікава,
Вже тоді, коли здавалось, що назавжди покохала?
Знаю чудово - відповіді можна не чекати.
Однак вважала за потрібне хоча б запитати.
Розмова вже, вважай, закінчена.
Чекати, очевидно, нічого.