Тридцять першого лютого вранці або ніколи?
Вибирай, хай цей вибір доб'є все і спалить до тла.
Багряний диск сонця он плавиться на видноколі.
Ці криваві світанки твоя чи моя вина?
Тридцять першого лютого зранку, це задоволить?
Не дивись так на мене, думаєш, що дурна?
Ти не віриш, що в світі можливі такі абсурди,
Жорсткий цинік і скептик, невіра — твоя броня.
Ти смієшся лукаво на чорних котів й забобони.
Йдеш по рівному курсу, не шарячи навмання.
Поруч я — протилежний магнітний полюс.
Ненавиджу порядок і вірю у чудеса.
І для тебе усі ці слова — нелогічний гомін.
Діалог, що без сенсу, чи звичайна словесна гра.
Твої руки міцні, але в них вже немає опори.
В твоїх пальцях жорстка економія для тепла.
Стоїмо на порозі тихіше тиші. Це обірваний, поламаний алгоритм. Послідовність порушена, що може бути гірше?
А гірше тільки дивитись тобі услід.
Тридцять першого лютого в вівторок або в понеділок, підніми телефон в мить, коли пролунає дзвінок.
Може, тоді всім на голову впаде небо, може настануть тоді снігопади з зірок.
Тридцять першого лютого. Десь закарбуй цю дату, щоб не випала з серця, не щезнула з голови.
Щоб ніколи в житті мене більше уже не згадати: форматуй диски, зшкреби із шкіри чи ампутуй з душі.
Тридцять першого лютого, милий, чи краще ніколи?
Тут вибір без вибору, не спіши...