Директор

#оріджинал #романтика #повсякденність #школа #вчителі #спроби_вбивства #згадки_куріння #Б #F

«Якого вона тут робить?»

Я намагалася не показувати своє здивування, але це давалося важко. Ніхто з вчителів не повинен дізнатися, що ця нова вчителька – моя дівчина. Н.І.Х.Т.О. Бо тоді від проблем мені не втекти. Але що вона тут робить? Чому я про це не знаю?

Ця нарада на літніх канікулах мені точно запам’ятається на все життя. Розуміння того, що тепер спокою мені не буде в цьому ліцею тривожило. З іншої сторони, тільки тут була вакансія. А вона навіть не встигала мені сказати, куди йде на співбесіду. Ось так і вийшло, що сюди.

—   ­­Любі вчителі, знайомтесь з нашою новою викладачкою - Бойко Лілеєю Сергіївною.

Вона подивилася на мене. В її погляді так і читалося, що Лілея скоро все пояснить.

—   Ваша підсобка тимчасово буде у вчительки з фізики. Олександро Володимирівно, покажете їй все.

—   Аякже, - відповіла я, намагаючись не показувати того, що Лілея і так там все знає. Таємно вона там вже була.

Біля мене було вільне місце, тому саме сюди вона сіла. Я нахилилася до неї та прошепотіла на вухо:

—   Ніхто не повинен знати, що ми знайомі. Поговоримо, коли будемо на самоті.

—   Аякже.

Колись Лілея перестане мене дивувати, але точно не сьогодні. Вчора вона прийшла додому пізно, коли я вже спала, тому не могла зателефонувати, сьогодні я пішла раніше, бо повинна була до наради закінчити деякі справи, тому телефон був вимкнений. А в позавчорашню ніч нам обом не було ніякого діла до роботи, адже просто разом прекрасно проводили час. Не життя, а якась пригода.

Це було занадто нудно. Я обожнюю роботу вчителя, але не тоді, коли наради. Ще й клас знову взяла на свою голову. Неначе мені робити немає чого. Так, я вчитель лише п’ять років, але випуск у мене був. І я собі цілий рік обіцяла знову не брати клас, але щось пішло не по плану. Наступні 7 років будуть дуже веселими.

Ліля трималася добре. Схоже, вона ще не бачила всю темну сутність нашого директора, від якої приходиться часто ховати учнів. Але, на жаль, це не завжди вдається, і тоді отримують всі. Друга причина, по якій я не люблю цей ліцей. Однак учні тут занадто прекрасні, я не можу звідси піти.

Ненавиджу обговорювати плани на наступний навчальний рік, але потрібно. На щастя, це закінчилося досить швидко, і усі розійшлися. Я чекала Лілею біля входу до актового залу. З нею всі так хотіли познайомитися.. Я дістала телефон та почала переписуватися з мамою. Повідомлення, які надійшли від тата я просто ігнорувала. Знала, що якщо заговорю з ним, то закінчиться це все криками.

—   Сидиш в телефоні на робочому місці, сестро? – з зали вийшов директор.

Ненавиджу директора за те, що він – мій брат. Правда, спільний у нас тільки батько, але це не відміняє того факту, що ми - родичі. Проте не всім родичам дано знати, що я в стосунках. А особливо такому гомофобу, як він.

—   Ні в якому разі, Вікторе. Чекаю нашу новеньку вчительку.

Я награно усміхнулася, щоби він нарешті від мене відстав. З актової зали вийшла Лілея. Ми в мовчанці пішли до мого кабінету. Як добре, що він був у іншому кінці ліцею на останньому поверсі. Я могла все обдумати. Але цього шляху мені зовсім не вистачило. Буду думати по ситуації.

Я відчинила двері та поклала свої папери на стіл. Як добре і одночасно погано бути єдиним вчителем фізики в школі. Більшу частину часу цей кабінет належить тільки мені.

—   Я думаю, ти розумієш, чому ніхто не повинен знати про наші стосунки?

—   Я твого «улюбленого» брата сама ненавиджу. Аякже розумію.

А, все ж бачила його темну сутність.

Лілея поклала свої папери на стіл, який був завалений всяким фізичним та астрономічним приладдям, яке я перевіряла на справність до наради. Потрібно поприбирати тут, чим я і почала займатися, бо, знаючи нашого директора, вона тут застрягла до Нового року.

—   Тобі допомогти?

—   Постав гігрометр на третю полицю шафи біля тебе.

Лілея промовчала. Окей, переходжу знову на фізичні терміни, які ніхто не розуміє.

—   Біля тебе стоїть.

—   А-а-а…

Я розібрала всі прилади, що стояли на столі, та протерла його від пилюки. Тепер тут можна спокійно працювати. Зараз потрібно звільнити шафу. Перенесу деякі підручники до фізичного кабінету, все одно він знову мій. І буде вільне місце для книжок по українській мові та літературі.

Я помітила, що Лілея почуває себе не в своїй тарілці.

—   Щось сталося?

—   Мені здається, що ти зла на мене.

Я видохнула. У нашому місті й так проблема з працевлаштуванням, я права не маю на неї злитися.

Я підійшла до Лілеї та взяла її за руки.

—   Все добре, я розумію. Вибач за те, що могла бути з тобою трохи грубою. Просто цей недоумок… Він же нас обох приб’є та звільнить.

—   А ми на нього в суд.

Я задумалася.

—   Також вірно.

—   Правильно.

—   Що?

—   Вірно - синонім до слова віддано. Потрібно говорити «правильно».

Так, дует вчителів так і живе. Одна виправляє, друга пояснює. Філолог і фізик. Як ми взагалі почали зустрічатися?

Наступні дві години прибирали підсобку ми разом. Виявилося, що моїх підручників занадто багато, тому самій за цей час не справитися. Добре, що хоч вентилятор притягнула. Паралельно я розказувала про учнів ліцею. А потім мені дали список класу. Тільки початок канікул, а я вже бачу, хто в мене буде. Ну так, всі з четвертого класу.

—   Скільки учнів!? 30!?

—   Удачі…

—   Їх не бентежить факт, що в мене парт не вистачає? Так, де мій телефон?

Я подзвонила брату.

—   Якого хріна?

—   Сестро, як так? Вчитель і так висловлюєшся!

—   Мені де ще три парти взяти? Місця в класі багато, але парти ти мені доставиш? Я їх зі своєї зарплатні купляти не буду!

Я подивилася на Лілею, яка здивовано спостерігала за цим всім. Вона взяла мене за руку, намагаючись хоча би як заспокоїти.

—   Не хвилюйся, парти нові через місяць приїдуть. І ремонт косметичний зроблять після колишнього п’ятого класу.

—   Серйозно? Щось ти не говорив цього на нараді.

—   Потрібно було слухати, а не звинувачувати мене подумки у всіх гріхах.

—   Бувай.

Я завершила дзвінок, поки не вибухнула від розмови з ним. Так, до кінця дня точно тепер з ним говорити не буду, якщо дозволятиме ситуація.

Я почала розбиратися зі списками, поки Лілея перечитувала програму. Завтра почнеться пекло. Приїдуть перероблювати бомбосховище, вчителі будуть допомагати. З іншої сторони, моєму класу там дадуть окрему кімнату, не потрібно буде разом з половиною школи сидіти. Бо офіційно ми тепер найбільший клас. Ох, які реалії життя, такі й думки.

***

День нарешті закінчився. Я зачинила підсобку. Лілея чекала мене біля входу. Ми жили не так далеко одна від одної, тому я її вирішила підвезти.

—   І все ж.. Не потрібно було.

—   Не потрібно тобі на каблуках зараз у переповненій маршрутці їхати, так що все добре. Сідай.

Що ж, сьогодні було весело. Як і в принципі кожний день у школі. Як я ще не посивіла у свої 25 років?

Ми сіли в машину. Я завела її. Мені зараз точно не завадить цигарка, але ж не на території школи. Хах, знову буду пояснювати учням за шкідливість куріння, хоча сама це роблю. Якась я неправильна вчителька. Проте справді потрібно вже кидати. Якраз завтра консультація до лікаря. О, точно, я ж по цій причині відгул взяла. Вже забула.

Цікаво, коли брат дізнається про мої стосунки, то що він зробить? Можливо, буде говорити про сімейні цінності, як тато. Ох, як же бридко було вислуховувати це, хоча він сам зрадив мамі й кинув нас. А цей і то гірше. Кинув дружину, бо вона перестала йому подобатися після пологів.

Я подивилася на Лілею. На вулиці були лише пару хвилин, але її русяве, кучеряве волосся вже встигло загубити свою форму. Проте вона була такою гарною.

—   Олександро, автомобіль.

—   Та їдемо ми, їдемо.

Ми виїхали зі стоянки школи та нарешті вирушили додому. Їхати зовсім недалеко, але це на машині. Пішки зайняло б годину. Заїхали до супермаркету, купили продуктів. Хотілося закурити, але стрималася. Тяжко, тяжко мені буде, але так потрібно. На краще.

В мою голову прийшла раптова ідея.

—   Слухай, а як щодо того, щоби до мене з ночівлею. Відсвяткуємо трохи твій перший день.

—   Мені йти на роботу завтра, а тобі - до лікаря.

—   Я ж ні слова не сказала про алкоголь.

—   Ну, тоді я за.

—   Зараз заїдемо до тебе, віднесеш продукти і візьмеш там одяг, який тобі потрібний.

Ми поїхали. Насправді, ми живемо буквально через дорогу, тому Лілея могла й сама дійти, але ні, я її почекала. Вона досить швидко все зібрала. Через п’ять хвилин ми були в моїй квартирі.

***

Ми дивились фільм, окутавшись в покривало. Я поклала свою голову на груди Лілеї, обнявши її. Вона ж гралася з моїм волоссям. Через це я зовсім не могла зосередитися на сюжеті. Гра коханої людини з моїм волоссям приносить неймовірне задоволення.

Титри. Я вимкнула фільм, знаючи, що не буде тієї самої сцени після них.

—   Ой, ну навіщо?

—   Одинадцята вже. Нам обом вставати о пів на сьому.

У двері постукали. Кого там принесло так пізно? Я підійшла да подивилася у вічко. Віктор? Швидко зачинивши двері до кімнати, я відчинила вхідні. Чорт, та він п’яний. Ну тепер я точно отримаю. Він же на тверезу голову моєї адреси навіть не згадає.

—   Проблеми?

—   Які проблеми? Не можна з сестрою побачитися?

—   Якщо проблем немає, то зараз будуть. Ти якого хріна тут робиш?

Він зайшов до моєї квартири, неначе до себе додому. Що Віктор взагалі собі дозволяє?

—   Вийшов! Я зараз поліцію викличу. Ти якого шляєшся вночі, ще й п’яний?

—   Ой, не де гостинність?

—   Вийшов. З. Моєї. Квартири.

Я йому зараз наб’ю синяк під оком, якщо він не вийде. Або викличу поліцію. А бажано й те, й інше. Ох, не потрібно його до Лілеї підпускати, він ще її приб’є.

Віктор взяв у руки мою вазу та кинув її у стінку.

—   Так, я звоню в поліцію.

Діставши телефон з кишені, я набрала потрібний номер. Холоднокровність в такі моменти мені на руку. На всякий випадок перегородила вхід до кімнати, де була Лілея та швидко написала їй, щоби мовчала. Я знала, вона зараз стоїть біля дверей. Сподіваюся, що він не додумається взяти ножа з кухні.

Я швидко пояснила ситуацію та почала чекати. Він вештався моєю квартирою.

—   Чесно, а я й не думав, що ти з цих… Лілея дівчина твоя, виявляється. Тато розказав. От як!

Він взяв чашку з кухні та вийшов до мене коридор. Я відразу зрозуміла, що він хоче зробити, тому встигла ухилитися. Чашка розбилася на тисячі осколків. Один з них поцарапав мою руку. Я з нього стільки штрафів вийму! Все заради цього зроблю!

Шкода, що він зачинив вхідні двері. З іншої сторони, не на замок.

—   Ти – недоумок! Ти тільки що міг мене вбити!

З кімнати вибігла Лілея та допомогла мені встати. Рана глибока. Чорт, ще й венозна кровотеча. Лілея швидко затиснула мені потрібну судину.

—   Я все зроблю, щоби вас обох звільнити й не попасти по статті.

—   Тобі не сховатися від закону, бовдуре. Одумайся вже.

Віктор знову пішов на кухню, але цього разу взяв ножа. Чорт, де поліція? В такі моменти моя холоднокровність мене покидає і приходе паніка, яку я просто ненавиджу. Моє тіло перестає коритися мені, а в очах пливе. Мене почало нудити.

—   Таким, як ви потрібно заборонити жити.

—   Вікторе, заспокойся!

Лілея досить добре трималася. Це похвально. На відміну від мене. Я просто намагалася приборкати паніку, але нічого не допомагає. Навіть рани на руці не відчувала.

До квартири відчинилися двері. Ми обоє видохнули.

—   Всім стояти, це поліція!

***

Повернулися додому ми вже під ранок. Я ще досі не могла відійти від шоку. Одна рука була перев’язана, за другу тримала Лілея. Побачивши сліди вчорашньої ночі, я розплакалася, хоч сама не знаю чому. Можливо, через втому, а, може, це просто моя кінцева реакція на все. Лілея обняла мене, погладжуючи по спині.

—   Так, спокійно. Вже все добре. Він не чіпатиме тебе ні в школі, ні тут. Іди поспи, я поприбираю. Запис до лікаря краще перенеси. Але не зараз.

—   А ти.. Тобі ж на роботу.

—   Поживу день на каві, нічого страшного. Тобі після вчорашнього потрібно відпочити.

Вона провела мене до ліжка. Як тільки заплющила очі – заснула. Так, відпочинок мені справді потрібний. Проте я все ж відчула, як Лілея поцілувала мене у щоку. Я слабо усміхнулася.