#B #G #F #18+ #закінчений #повсякденність #Максі #Романтика #Випадковізусрічі #емпатія #ДругоряднаЛГБТлінія #кохання #зустрічзподругами
Ми нарешті дійшли до кафе, воно і справді було неподалеку, коли зайшли туди ніхто нічого про собаку не сказав, сіли, нам принесли меню, поки ми думали що вибрати, собаці принесли миску з водою та поставили біля нього.
О це так сервіс, нікого не обділили.
Я обрала собі салат та суп пюре, а вона взяла м’ясо з гарніром, потім ми ще взяли безалкогольні коктейлі.
– А ти так і не розповіла ким працюєш.
– Редактором, напевно заговорились ото і забула сказати.
– Ого, це напевно круто.
– Не так як здається, там багато скучної та муторної роботи, є цікаві дні, але не так часто.
Нам нарешті принесли коктейлі.
– А у тебе є хлопець, чи може дівчина. – Запитала Софі.
– Поки так, – сумно відповіла я, – хлопець.
– Сумно, у вас я так розумію не все добре.
– Тільки останнім часом. – Я хотіла продовжити щось в дусі ну а так все добре і так далі, але вона заговорила.
І чому я про це говорю?
– Якщо щось станеться ти можеш подзвонити, я допоможу, просто різне стається. Я розумію що ти хотіла сказати, що все налагодитися, але це не так, якщо стало погано треба говорити йому, все це обговорювати разом, якщо у вас не виходить домовитись то вже щось вирішуйте. Говорити це важливо, ми же не вміємо читати думки. І обрати за іншу людину ми не можемо.
Я подивилась на неї, вона має рацію, але з ним говорити марно, а ще останнім часом він паре гарячку. Тедді підійшов і знову положив голову на мої коліна. Моя звичайна маска у вигляді усмішки тріснула, я подивилась на Софі вона не вимушено посміхнулась.
– Ти не зобов’язана мені щось розповідати, все добре, і ми не так сильно знайомі так що заспокойся, я просто сказала що думаю.
Нам нарешті принесли їжу і Софі почала їсти, а я все сиділа і дивилась на неї.
– Дякую. – Після моїх слів вона зупинилась.
– Будь-який твій вибір буде правильним, тому не переживай.
Я посміхнулась і теж почала їсти, їжа виявилась дуже смачною. Коли ми закінчили, деякий час ми посиділи там розмовляючи про щось цікаве та веселе. Від того п’яти хвилинного суму не було і згадки.
Ми вже довго сиділи там і збиралися вже виходити, коли я почала витягувати карту щоб розплатитися, Софі не дала мені це зробити.
– Ні, я обіцяла вам оплатити.
– Ти говорила тільки про каву. – Я почала махати карткою привертаючи увагу офіціанта до себе.
– Я ще й запросила, а хто запросив той і платить. – Вона швидко приклала свою картку до терміналу в руках офіціанта, який тільки но підійшов. І звук оплати прозвучав. – Все, ти не стигла.
Вона змушує мене посміхатися знов і знов. Давно я не зустрічала таких відкритих, та добрих людей, так не хочеться з нею, хотілося побути ще трішки.
Кажуть улюбленці схожі на своїх господарів, важко це заперечити, коли на сонці бачиш двох кудлатих рудих сонечка.
– Все, нам пора прощатися? – невпевнено промовила я.
– Напевно, – тиша, – а у тебе зараз є справи?
– Ні. – Зірвалося відразу у мене, тільки но вона запитала.
– Тоді можемо прогулятися ще.
Ми одразу обидві зраділи, і коли зрозуміли що думали про одне і теж засміялись. Ще погуляли деякий час розмовляючи, перескочуючи з теми на тему, наостанок вона запропонувала мені спробувати сказати деякі команди що знав Тедді, це було весело, він знав достатньо багато. Яка розумна собака.
В один момент поки я навприсядки хотіла дати йому смаколик, він знову збив мене з ніг, таке відчуття що йому це подобалося. Своїм язиком напевно всю помаду мою злизав, не даремно взяла з собою її, потім підфарбуюся.
Сові знову багато вибачалася, але це вже не було так ніяково як в перший раз. Мабуть в неї така звичка постійно вибачатись. Вся та сором'язливість що була спочатку зникла, і ми вже були як добрі знайомі. Але йшов час і вже треба було прощатися.
– До зустрічі, побачимось ще? – запитала я.
– Так. Я напишу чи ти напишеш? – потім вона стояла і не впевнено промовила. – Можна?
Я не зрозуміла до кінця що вона хотіла зробити і відповіла. – Чому б ні.
І в той момент вона мене обійняла, для мене це було несподівано, я на якусь мить заклякла, але потім обійняла її у відповідь.
Ми уже розходилися як вона закричала:
– Таню! – я обернулася, подумала що щось сталося, але вона тільки радісно махала рукою і закричала знову.
– Таню, я напишу! – боже яка вона мила, замахала у відповідь і викрикнула.
– Буду чекати! – і сміючись попрямувала до зустрічі з Лізою. Який насичений сьогодні день.
Йти до місця було далеко, тому я викликала таксі та почала чекати його. На диво авто приїхало швидко, зазвичай чекаю вічність, а тут хоба і відразу.
Коли була вже на місці, Лізи ще не було, подивилась на годинник я була прямо ідеально в час, тоді де її носить.
От і добре, подумала, і зайшла в кафе де ми повинні сьогодні напитися, в середині її теж не було, я попрямувала до вбиральні щоб припудрити носик після собаки, напевно у мене все лице облизане. Підійшовши до дзеркала, почала поправляти макіяж, і раптом ззаду мене хтось схопив, різко повернувшись я побачила Лізу, яка сміялась як ненормальна.
– Ти мене до чортиків налякала. – Я повернулася знову до дзеркала закінчувати свій макіяж.
– Яка несподівана зустріч. – Вона сміялась далі, трішки заспокоївши продовжила. – А що ти запізнилась, та ще й така гарна, кудись ще ходила?
– Так, гуляла. – Вона різко мене перебила.
– З новим хлопцем? – рухаючи бровами та з хитрою усмішкою вона підійшла до мене ближче.
– Ні, дівчиною, нещодавно познайомилась.
– Ооо, не знала що ти теж по дівчаткам. – Вона знущалась з мене, але я засміялась, на придумує собі там, я з самого початку говорила що дівчат я можу сприймати тільки як подруг, а в сексуальному плані ні.
– Щось ти розмріялась.
– Так, а що не можна. – Вона надула губки як дитина.
– Та можна, що ти сьогодні в такому піднесеному настрої. – Зазвичай ми починаємо пити і сумувати, а потім після випитого алкоголю нас не впізнати, веселимось як божевільні.
– Ніби ти не знаєш, як можна цьому не радіти, я нарешті його більше не побачу.
– Так ти розповіси, що ти там зробила, чи ні?
– Розповім, але ця історія довга нам треба почати пити. – Вона мене взяла за руку та потягла до зали.
Ми пішли сіли на заброньований нами столик, не знаю кому як, але мені подобається коли все завчасно сплановано, завжди знаєш що є місце, бо ти його забронював і не переймаєшся що не буде місця чи заклад працює.
Ми забронювали столик який був розташований подалі від інших, він стояв в затишному куточку, біля нього на стіні були хаотично розкидані картини із шматків сучасних і із шматків старих. Все було так гарно намальовано, здавалося, що це справжні картини знаменитих художників які зліплені в деяких місцях журналами, наче на картині була ще картина. Зверху звисала гірлянда, з жовтими лампочками. Із за того що він був подалі від всіх інших столів там не так гучно чути музику, ідеальне місце для розмов, ми тут зустрічаємося не перший раз. З самого початку нам дуже сподобалося в цьому кафе-барі, він не дуже популярний тому людей тут завжди небагато, грає в більшості спокійна музика, смачні коктейлі, але з ними треба бути обережними, потім не помітиш як будеш п’яна в зюзю. Також тут приємні ціни, зазвичай в таких закладах ціни завищені.
Коли до нас підійшла офіціантка і почала пропонувати меню, ми відмовилися бо ми вже знали що будемо брати. Ми взяли перекусити м’ясо приготоване в гарячому маслі, соуси, картоплю фрі та кожна з нас взяла по бургеру. Випити ми взяли відразу пляшку рому на двох.
Нам буде про що поговорити сьогодні і не тільки про роботу.
Поки наш заказ виконувався ми почали розказувати як ми провели цей сьогоднішній день. Вона розповіла що якийсь незрозумілий мужик з яким вона деякий час переписувався якось дізнався де вона живе та сьогодні приперся до неї в обід, вона викликала поліцію, але коли він побачив їх втік відразу же.
Бувають же божевільні, потім після такого довіряй сайтам знайомств свою інформацію. Коли я розповіла про свій день, вона довго сміялась з того що я берегла пляшку вина цілий рік, і тут поки сонце ще не стало, вирішила спробувати. Яка різниця в який час її пити чи то зранку, чи то увечері.
Нарешті нам принесли хоч випивку, ми вирішили не чекати на їжу і почати пити.
– Так ти мені розповіси про Володимира Олексійовича чи ні, що ти так довго інтригу тримаєш. – Вона відпила від свого келиха і почала.
– Добре, тобі сподобається історія, тільки мені цікаво чого його тільки звільненням обмежили.
– Та розказуй. – Я вже палаю від нетерпіння.
– Пам’ятаєш я тобі говорила що він мене домагався, так ось, тоді я йому вліпила хорошого ляпаса, а це мудло почало нести бредні начальству про мене, хотів підставити. Думав я з ним пересплю, що за урод. У мене є декілька хороших знайомих в компанії і коли я їм розповіла що він хоче мене підставити, вони заприсяглися мені допомогти.
– Це не цікаво.
– Не перебивай, зараз дійде. Я вирішила на цьому не зупинятись і прослідкувала за ним після роботи, те що він зраджував я не здивована, але деякі з цих жінок він шантажував. Я зробила фото, в деяких випадках у мене вийшло підійти ближче щоб ще записати розмову. Я розуміла що це може не спрацювати, тому що це він робить не перший рік і постійно, вони й так не звертали на це увагу. Прослідкувавши за ним ще, я почала не розуміти звідки в нього такі гроші, тому що він інколи заходив і купував різні прикраси, мабуть своїй жінці щоб вона не звертала на його походеньки, ще мене здивувала що в нього чотири машини, навіщо йому стільки.
І тут вона завершила розмову так яка офіціантка принесла наше замовлення, нам було ще не до їжі, тому ми випили ще і вона продовжила.
– Ну ось, пам’ятаєш день на минулій неділі, коли з його машиною щось сталося і він побіг на парковку.
– Мабуть так, тоді ще майже весь наш відділ пішов в інший офіс на сумісну конференцію.
– Так, тоді я пробралася до нього в офіс з одним із знайомих, про яких я тобі спочатку говорила. Він програміст і знайти щось підозріле в його даних не займає і декілька хвилин. Так ось, ми там знайшли що була дірка в бюджеті і він вже довгий час зливає звідти гроші. Хоч ми і скопіювали те все, нам ще потрібно було доказати що це точно його комп’ютер.,
– Навіщо, у тебе є свідок, і докази. – Заперечливо сказала я а вона подивилась на мене як на дуру.
– Ти знущаєшся з мене чи що, це все я робила незаконно, це не приймуть за чисту монету, мені треба було зробити так щоб це їм попало від його рук, або випадково вони самі знайшли і почали перевіряти, по іншому це не спрацює, ніхто не буде спиратися на невідоме джерело інформації.
Думаєш на нього ніхто не пише скарги, да скаргами на нього можна його кабінет заповнити. Так, дай мені закінчити. – Вона глибого вдихнула і продовжила розповідати. – Другий знайомий теж знайшов щось подібне про кошти компанії, була проблема з пожертвами. Ось тоді я і зрозуміла як привернути увагу директорів. Я відправилась в центр, куди наша компанія раз в декілька місяців робить їх, і добула інформацію про внески. Тоді, через мою подругу яка там працює, відправила звіти про перекази коштів в головний офіс. Ось коли вони побачили нестикування то почали перевіряти хто в ті місяці відповідав за ці внески, і кожен раз виявлялося що це був ваш відділ, і хто ж головний у вашому відділі, – вона зробила паузу. – Правильно, Володимир Олексійович, і ось коли його почали перевіряти і все вилізло.
У мене від здивування очі майже на лоба полізли. Що, махінації, це ж треба було постаратися все це знайти, скільки ж вона роботи зробила, з розуму зійти можна. Так хочеться все серйозно запитати, але чомусь у мене тільки смішні та дивні питання в голові.
– Запитуй, я ж бачу у тебе багато питань.
– Звідки у тебе подруга, яка працює у фонді пожертвувань.
– Ти знущаєшся. – Вона замовкла. – Саме це тебе із всього цікавить.
Після її реакції я почала сміятися як божевільна.
– Ні, це перше що прийшло в голову. – Я продовжувала сміятись, а вона зробила вигляд що образилась, але коли я почала її смикати вона теж почала сміятись.
– Так звідки? – знову повторила я спокійніше.
– Я просто розповіла історію про домагання і як він ображає дівчат в офісі і вона з радістю вирішила допомогти.
– А машину то ти колеса проколола чи що?
– Ні, заплатила якимось дітям, і вони все як треба зробили.
– Капець, яка ти страшна, твоїм ворогом краще не бути.
– А ти що думала, я янгол чи що, можливо тобі окуляри потрібні, як можна не помітити оці рога, а?
– Мені ще цікаво як ти за ним стежила, як ніндзя?
– Так у мене завжди з собою є костюм невидимка, показати.
Після чого ми як справжні божевільні почали сміятися, ледве зупинилися.
Ми нарешті почали їсти, деякі страви вже захололи, так як ми довго розмовляли.
Потім я розповіла про те що сталося, коли його звільняли, як він себе поводив, що витворяв. Вона цього не бачила, тому була дуже здивована.
– Боже, що за козел, на твоєму місці коли він тебе схопив за руку, я би йому з розвороту врізала, як ти втрималась?
– Не знаю, я більше боялась, бо він був п’яний.
Ми повільно пили та говорили на різні теми не помічаючи часу. А нащо, завтра нікуди не треба, а Максим як зазвичай не напише, тому ні про що турбуватися. Спочатку ми розмовляли на прості теми, але через деякий час її перемкнуло на хлопців і почалося.
– Чому чоловіки такі недалекі, тільки но можуть засмучувати тебе і робити вигляд ніби то все ми винні, ніби накрутили себе. Ти ж жінка, ти більш емоційна. – Вона розказуючи вдавала що вона хлопець і говорила з акцентом, і це знову і знову мене смішило. – Так що твій Макс? – різко вона зробила серйозне лице і подивилась на мене.
Повисла пауза.
– А що він, нічого, як зазвичай. – Після цього я взяла келих щоб випити ще.
– Та розповідай, не вб’ю я його. – Вона зробила довгу паузу примружилася і продовжила. – Можливо не вб’ю.
– Ну я не розумію ми посварились чи ні, він дивно себе поводить останнім часом. Я би сказала що в нього дивні перепади настрою.
– Треба за ним прослідити.
– Костюм ніндзя?
– Так, костюм ніндзя. – Вона зробила рухи ніби вона розчиняється в повітрі.
Мені не хотілося про це все говорити, як же добре що все це звелося до жарту, просто якщо почну то розкриється все, навіть якщо не скажу, так мої емоції видадуть, а мені зовсім цього не хотілося. Я і так почувала себе тоді гидко, а коли буду про це розповідати мені буде ще гірше. І також не хотілося псувати такий веселий вечір.
Ми ще деякий час були там, замовили ще страв та допивали залишки рому. Коли в нас все скінчилось ми заплатили за рахунок та пішли гуляти під зірками, так як була вже пізня година, в деяких місцях вимкнули ліхтарі і було трохи видно зірки. Ми наспівували різні пісні та йшли підтанцьовуючи. Але ми все ж таки сильно кричали, бо розбудили когось і нам з вікна кричали щоб ми замовкли, ми так швидко втекли звідти. Потім ще біля нас зупинилась машина з якими то невідомими чоловіками які запросили нас з собою. Мені довелося тримати Лізу, бо вона виявила дуже велике бажання його вдарити, чи машину цього мужика, слава богу вони поїхали а ми продовжили свій шлях.
– У самурая не має цілі, у самурая є тільки шлях! – закричала Ліза в далину.
– Тепер ти ще і самурай, це що за комбінація така.
Ми сміючись попрямували до зупинки автобусів щоб там спокійно замовити таксі, вирішили ми взяти одне на двох так було швидше.
Ми нарешті сіли в наше таксі, спочатку відвезли Лізу потім мене.
Все таки вино уповільнює час, а ром навпаки робить його непомітним, бо як ми приїхали до мого дому я не помітила. Я вийшла з таксі та попрямувала до квартири.
Чому цей ліфт ні як не відремонтують, так не хочеться йти на шостий поверх. Діставшись нарешті до своєї квартири, я зайшла, все зачинила та попрямувала в ванну, швидко змила макіяж, та роздягаючись направилась до спальні. Коли я опинилась біля ліжка на мені залишились тільки труси. Я впала на ліжко, і зрозуміла що Макса тут немає, де його носить, можливо він досі за комп’ютером в іншій кімнаті, от хай там і сидить, у мене в розпорядженні буде все ліжко. Вмостившись зручніше я й не помітила як швидко заснула.