#B #G #F #18+ #закінчений #повсякденність #Максі #Романтика #Випадковізусрічі #емпатія #ДругоряднаЛГБТлінія #кохання
Коли я прокинулося в кімнаті було дуже темно, спочатку я подумала що ще ніч, але коли я убрала занавіски то світло заповнило всю кімнату. Напевно Макс уже давно встав, цікаво, скільки часу зараз.
Подивившись на годинник я здивувалась була тільки дев’ята година ранку, тоді де Максим, зазвичай він в такий час спить. Я пішла його шукати по квартирі, але його ніде не було, перевірила телефон ні одного повідомлення від нього. Це він мені так мстить чи що. Те що йому не подобається що я гуляю з Лізою, то він десь пропадає на добу, таке ж було буквально нещодавно. Мені цікаво чому він думає що я буду через це перейматись, ніби мені від цього гірше, а все навпаки, мені не треба комусь щось пояснювати, готувати бо тільки він хоче, та задовольняти його потреби. Поки я думала як провчити його, я побачила себе в дзеркалі. О боже я виглядаю жахливо, ніби хтось мене пожував і виплюнув, хоч я вчора змила макіяж, але не весь, волосся стирчало в різні сторони, треба привести себе в порядок, але спочатку мені потрібна вода.
Чому я прокинулась так рано, я ж вчора прийшла десь о третій годині тільки додому. Не розумію своє тіло, коли я нарешті привела себе до ладу то лягла на ліжку насолоджуючись ранковим сонцем, на диво сильного похмілля не було. Пролежавши ще деякий час, я пішла на кухню щось перекусити.
Поки, я собі готувала сніданок мені подзвонила Ліза.
– Алло, Таню, що вчора такого було. Моя голова зараз зірветься від болю. – Що це вона мені різко так дзвонить?
– Та нічого такого, крім того що ти хотіла відірвати бокове дзеркало на чужій машині.
– Я все пам’ятаю, де ці бісові таблетки, знайти нічого не можу.
– Можливо в сумочці. – Вони у неї там завжди лежать, але вона ніяк не може це запам’ятати.
– Можливо, а ти чого така бадьора, ще ранок, а я по звукам чую що ти щось готуєш.
– Так, яєчню з салатом. У мене на диво немає похмілля.
– Ти що відьма чи як? Життя таке несправедливе! – вона закричала в слухавку, я гучно розмріялась. – Моя голова так сильно болить, не всі такі везучи як ти.
– Добре, добре, так чого дзвониш так рано?
– А, моя знайома фото прислала і на ній був твій Макс.
– Що? – я від здивування впустила лопатку на підлогу.
– Він зараз дома? – до чого вона запитує?
– Ні, що за фото. Ти знаєш де він?
– Та не кричи, голова. – Ліза замовкла на пів хвилини, потім продовжила. – Фото з вечірки, моя знайома познайомилась з ним там, фото скинула бо хотіла запитати чи знаю я цього хлопця. – Знов тиша. – Чому таблетки не працюю відразу, це так не справедливо.
– Що за вечірка, с ким він був? – в моїй голові бігало багато думок. Я почала здогадуватись де він може бути.
– Заспокойся, не панікуй раніше часу, я у неї все розпитаю, що та як. А я говорила.
– Ти сама тільки но мені сказала заспокоїтися, а сама починаєш.
– Та зрозуміла, він хоч тобі щось сказав?
– Ні, і це не перший раз що він так пропадає і приходить через день.
– Дивно, – почулося недовільне мугикання в трубці. – Навіть якщо він кудись ходить гуляти, повинен же хоч під ранок повертатись, а тут ще день його й не має. Добре, коли все дізнаюсь я передзвоню. Заспокойся, не парься раніше часу, займись собою, а то тільки гірше буде, ти же знаєш, ніндзя все вирішить. – Остання фраза змусила мене розслабитися і все таки послухати Лізу.
– Добре, буду чекати звістки.
Кинувши трубку, я тільки но помітила що моя яєшня згоріла, чорна як смол. Після цієї розмови мені перехотілося їсти, але салат був вже готовий. Викинувши яйце, я заварила собі каву та сіла за стіл і дивилась на салат ніби він сам мені в рота залізе. Яка ж непередбачувана ситуація. Гуляє він не зрозуміло з ким і де, та ще так довго, а я навіть про це нічого не знаю, тільки що це, було вже два рази. Хоча я в цьому вже не впевнена.
День зіпсовано, і що мені робити, мені нічого не хотілося, може піти в зал, відволіктись від всього цього.
Не знаю скільки я просиділа над їжею та кавою, але це було довго, думки знову і знову випливали в голові турбуючи мене тим що я не могла зрозуміти. Що він від мене приховує, і як довго це вже продовжується. Таке відчуття що я живу з людиною про яку нічого не знаю. Мені здавалося що я можу все передбачити, але коли все вийшло з під контролю, і чому я нічого не помітила. Я відтепер не розумію з ким живу, таке відчуття що з незнайомцем, і це мене лякало.
Нарешті відірвавшись від стола, я почала збиратися в спортивний комплекс, він був недалеко від мого дому, тому зазвичай я ходила туди.
Недбало закинула свій спортивний комплект в рюкзак, деякий час шукала кросівки бо не пам’ятала куди минулого разу поклала їх. Наповнила свою пляшку водою.
Одягла перше що попало на очі, зав’язала неохайний хвіст, і спокійно повільно пішла туди.
Можливо хоч там я позбудусь цих тупих думок. Хоча чому вони тупі, все логічно, він мені не пише і зникає на день не попередивши мене, потім я дізнаюся що він десь і з кимось гуляє і фліртує з якоюсь дівчиною, і чому я повинна залишатися спокійному, чому я не як він не влаштовую сварку, не почну його ревнувати чи звинувачувати як він це робить, чи хоча б контролювати його почну.
Тому що я ніколи таке не зроблю, я не така, я не він, я ненавиджу крик, брехню, обмежувати себе, або людину яку кохаю, чи навіть думаю що кохаю, я не буду звинувачувати когось в своїх проблемах як би мені важко не було. Я просто не він, і навіть якщо буду намагатися робити те що не можу, буду корити себе за це.
Із-за своїх думок я не помітила як підійшла до спортзалу, зайшовши в роздягальню я швидко переодяглась, на диво людей було мало, хоча хто захоче в свій вихідний в 11:00 годин йти сюди. Я одягла навушники та ввімкнула свій плейлист для тренування. Та попрямувала до зали.
В тренажерній залі, було до десяти людей, зал великий, тому здавалось що нікого й немає, сама кімната була в голубому відтінку, доріжки для бігу були направлені в сторони панорамних вікон, за якими виднівся парк. Оминаючи тренажери я пішла до місця де лежали м’які коврики щоб розім’ятися перед тим як почати основне тренування.
Поки я розтягувалася мені стало нудно, тому почала роздивлятися зал, в залі було декілька жінок, по них було видно що вони майже кожен день ходили сюди, в них просто ідеальна статура. Інші, чоловіки, деякі ніби прийшли сюди просто нічого не робити, бо вони просто ходили навкруги розглядали, чи робили вигляд що займаються. Одне обличчя мені здалося знайоме тільки я не розумію чому.
Закінчивши я попрямувала на бігову доріжку, щось сталося з моїм плейлистом, тому що коли я вже деякий час бігла, різко заграла сумна музика і зіпсувала мені весь настрій, тому відпочивши деякий час після бігу я попрямувала на тренування спини. Я хотіла повністю себе виснажити, тому взяла вагу більше ніж зазвичай, хоча на диво мені було не так важко як я уявляла.
Закінчивши зі спиною, перейшла на прес, потім ноги, і наостанок залишила вправи на руки. Перед тим як почати останню вправу на сьогодні я трішки походила та відпочила, відчуваю що завтра у мене точно буде кріпатура.
Коли я нарешті сіла на тренажер, вирішила що сьогодні таки все буде понад нормою, раз вирішила збільшувати вагу так всюди, але мої руки не такі сильні як інші частини тіла це було найважчим за сьогодні. Я ледве зробила один підхід, а ще треба два.
Коли я почала робити другий раз, чоловік який мені здавався знайомим, підійшов до поперечини, яка знаходилась перед моїм тренажером, і почав підтягуватися, на ньому була спортивна майка яка майже нічого не прикривала, він віджався десять разів і продовжував ще, оце сила в людини, це лякає. Із-за того що я трохи відволіклась на нього я не помітила як закінчила свою вправу, я сиділа відпочивала щоб зробити вправу останній раз.
Хлопець підтягнувся вже двадцять разів, я так зрозуміла це ще не кінець, він просто висів та не спускався на землю і помітив що я дивлюся на нього. Хоча як не помітити дурну яка вилупилась на нього та слини пускає. Подивившись на мене він підняв одну брову та усміхнувся краєм вуст і підтягнувся ще декілька разів, причому він не відривав від мене погляду, ніби грався зі мною. Коли закінчив він зрозумів що погляд я так і не відводила, він хитро посміхнувся і показово зняв майку, я зніяковіла і відвернулась, мені здалося що я почула його сміх. Я зробила без емоційне лице та почала останню вправу на сьогодні. Краєм ока я побачила що він дивився на мене з поглядом цікавості.
Я не звернула на це увагу, с ким не буває, задивилась на гарне тіло, хоча це могло статися тільки зі мною.
Закінчивши я поглянула на годинник, сьогодні займалась дві години, зазвичай я займаюсь годину або півтори якщо в мене більш менш інтенсивне заняття. Ледве не забула свою рожеву пляшку з водою коли йшла переодягатися. Коли я підходила до роздягальні помітила дивного чоловіка який направляється в жіночу роздягальню, я вирішила не підходити до нього, а прослідкувати за ним, бо поводив він себе достатньо дивно.
Я сховалась за стіною щоб він мене не помітив.
На вигляд він був низький, коротко підстрижене волосся, та тату на руці у вигляді мертвої русалки.
Хто зараз таке мерзотне набиває на собі?
Чоловік підійшов до дверей жіночої роздягальні, він точно знав що це жіноча роздягальня, бо перед тим як спробувати зайти туди він поглянув навкруги щоб впевнитися що його ніхто не бачить. Дивний тип, збоченець якийсь, коли вже тут поставлять камери спостереження. Вони тут то є, але не там де потрібно. Тому я дістала телефон щоб це відзняти, можливо пригодиться.
Він все таки зайшов всередину, і тільки я думала зайти і вигнати його звідти, як з роздягальні почувся крик, і він посилювався, я побігла до дверей щоб допомогти, але тільки но я відкрила двері як якась дівчина виштовхнула його, при цьому кричачи на нього. Він майже налетів на мене, в останню мить я встигла ухилитися, але він все ж таки зачепив мене своїм плечем.
– Ах ти хворий збоченець! – продовжила кричати вона. – Зайшов помацати дівчат, і куди дивиться охорона!
– Це ти хвора, я просто переплутав роздягальні. – В нього не має ані грами совісті, ще брехати буде. Тільки но я хотіла втрутитись як дівчина продовжила:
– Що, переплутав!? Да хто підходить і чіпає за зад дівчину якщо переплутав роздягальні!
– Да нікого я не трогав. – Він хотів додати ще, проте дівчина перебила його:
– Ага, не чіпав він, вона сидить плаче, це домагання!
– А чим ти доведеш, вона тобі сказала чи що. – Дівчина була розлючена, однак замовкла бо в неї і справді не було доказів.
І тут я все таки вирішила втрутитись.
– У мене є докази, зрозумів. – Він мене не побачив тому і не очікував що хтось ще тут стоїть. – У мене є відео де видно що ти навмисно туди йдеш.
Чоловік не розгубився і почав уже кидатися на мене.
– А ну покажи, де? Чи ти тільки говорити можеш? – і почав ближче підходити до мене.
Хоч він був низьким, але порівняно зі мною він був великим, тому він вже без ніякого сумніву агресував на мене.
– Ось. – Я дістала телефон показуючи йому, але відео я не вмикала, точніше навіть не встигла, тому що він вирвав його з рук. – Віддайте! – він відійшов від мене, не даючи мені і можливості забрати в нього мій телефон.
– Що ви робите, як вам не соромно себе так поводити, ви ж розумієте що ми викликаємо поліцію.
– Ага, звісно. – Чоловік не реагував на нас намагавшись розблокувати мій телефону.
Добре що в мене там шестизначний пароль. Навряд чи він його розблокує.
Так як він був сфокусований на телефоні я знову спробувати забрати телефон і мене вийшло, але тільки но я забрала, як я відчула що цей чоловік дуже розлютився, хвиля злості пройшла крізь мене і налякала мене.
– Ах ти сука! – він почав кричати знову, і йшов до мене щоб вдарити мене.
Я заклякла, і навіть якщо була б готова до цього то навряд чи змогла захистити себе чи ухилитись від нього. Морально підготувалась до того що мене зараз ударять і заплющила очі коли вже його рука була майже біля мого лиця. Але нічого, тиша, нічого не відбулося. Я відкрила очі зрозуміти що відбувається і побачила таку картину. Переді мною стояв той хлопець на якого я витріщалась в спортзалі і тримав його руку.
Я знову поглянула на нього і згадала де я його бачила, минулого разу це він переплутав роздягальні і я допомогла йому. Від нього я не відчувала ніяких емоцій, ніби в нього їх не було, нічого, порожнеча.
Чому?
– Ви можете заспокоїтися і почекати коли поліція приїде, ось тоді вони розберуться винні ви чи ні. – Він спокійно промовив до чоловіка не відпускаючи його руку. Цей хлопець в майці був значно вище нього, чоловік намагався вирвати руку, але в нього нічого не вийшло, а хлопець продовжив:
– Так заспокоїтесь, чи ні? – здавивши йому руку сильніше запитав він.
– Так, зрозумів, відпусти. – Хлопець відпустив його, і чоловік злякано відійшов від нього потираючи свою руку.
Я так і стояла мовчки спостерігаючи за цим, хлопець в майці повернувся до мене, здалося враження що він хоче обійняти мене, але ніби передумав подивившись на мене, а потім запитав:
– З вами все добре, злякалися? – так дивно, його емоції показували занепокоєння, але я не відчувала що нього є хоча б якісь емоції.
– Так, все добре. – Не впевнено відповіла я. І тут знову тот чоловік заволав.
– Ото треба тримати свою хвойду щоб вона нікому не заважала, і не лізла куди не треба.
І тут я відчула, як кімната, зі швидкістю світла, наповнилась люттю, і вся ця лють виходила від цього хлопця, він відійшов від мене і направився до чоловіка. Підійшовши він спокійно промовив:
– Я бачу ваше життя для вас не дуже важливе. – Хлопець замовк і дивився на нього ніби зараз роздере його на мілкі шматочки. – Повторюю, заспокойтесь і закрийте свій рот, поки ви ще можете говорити.
У чоловіка з переляку пропав голос, а хлопець не став чекати поки той щось скаже розвернувся і знов підійшов до мене.
– Вибачте. – Навіщо він вибачається я не розумію, він же захистив мене і не може контролювати слова інших.
– Чому? – коли я задала питання на його обличчі з’явився вираз ніби він не зрозумів чому я запитала його. І було видно що він хотів щось відповісти, але все таки промовчав.
Через декілька хвилин під’їхала поліція і всіх свідків попросили затриматись ненадовго, там були дві дівчини я і хлопець. Я віддала відео яке зняла. Мене та хлопця відпустили, так ми більше не були потрібні, а ті дівчата залишилися з поліцією.
Ми з хлопцем попрямували в сторону роздягалень. І раптово він заговорив до мене:
– Ви точно в порядку? – запитав ніби і правда переймався за мене.
– Так, зі мною це не вперше. – Він різко зупинився дивлячись на мене.
– Не вперше? Це ж ненормально, хіба ні?
– Так, але не завжди з цим можливо щось вдіяти. – Я розчаровано розвела руками.
– Зрозуміло. – Ми продовжили йти далі. – До речі мене звати Рома. А вас?
– Таня, приємно познайомитись. – Я як зазвичай посміхнулась, а його вираз не змінився.
– Це тепер, якщо рахувати наші зустрічі, то можна сказати що ви моя боржниця. – Про що він, які зустрічі, ми бачилися тільки раз і все. І чому це я його боржниця, я ж йому допомогла минулого разу, не логічно, але він продовжив. – Не знаю зіткнемось ми ще так чи ні, тому з вас кава за ваше спасіння.