#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
Люк допив чай і поставив чашку на блюдце. У будинку Тома світило західне сонце.
— І якось так. Твоя репутація не постраждала, хоч, — Люк заглянув у порожню чашку, —з мертвою дівчиною у твоєму будинку мала мала всі шанси…
— Достатньо.
Том відставив охололий чайник і прокашлявся. Він склав руки на грудях.
— Що за роллю Джеймса Бонда?
Люк закотив очі.
— Том, — менеджер впевнено подивився на актора, — забудь, це… м'яко кажучи, неможливо.
— Так постарайся.
— Я роблю все можливе, — Люк подивився на стелю, потім його погляд швидко пройшовся по вітальні, намагаючись знайти точку опори. — Тебе не бачать у ролі Бонда і нам про це говорили багато разів. Ти просто не той, — менеджер жестикулював, намагаючись підібрати потрібні слова. — Типаж.
— Намагайся краще, — відповів Том. — Мені потрібна ця роль.
Люк знову закотив очі, він невдоволено глянув на Гіддлстона. Він побачив жовтий пакет за його спиною. Його очі округлилися, рот розплющився.
— Це те, про що я думаю? — Він не відривав погляду від жовтого поштового пакета.
Том, не розуміючи, повернувся. Актор, чортихаючись, засунув пакет під кореспонденцію.
— Це те, про що тобі не слід думати.
Коли Гіддлстон обернувся Люк вже натягнув попередній вираз обличчя. Як професійний актор господар будинку легко міг розпізнати фальш і від нього не сховалося з яким скрипом його менеджер тримав маску спокою.
— Я зрозумів, — гість плеснув руками по коліна і підвівся.
— Було приємно побачитися, — Томас простяг руку.
Люк потиснув у відповідь: — До зустрічі.
— До зустрічі, — відповів актор і провів гостя до дверей.
Як тільки його менеджер спустився сходами, Том відчув порожнечу. Не дзвінку, не пульсуючу — абсолютну порожнечу. Що було у ній? Лише він і жовтий поштовий пакет.
Гіддлстон знову поставив чайник і почав мити чашки, намагаючись не спиратися на ногу, що досі боліла. Сонце поступово сідало. Він ніби відтягував момент відкриття пакета. Чоловік повільно і з особливою ретельністю протирав чашки. Скрип ідеально чистої порцеляни різав тишу, але вона в ту ж мить охоплювала і заповнювала все.
Проте один звук зміг розірвати її остаточно — дверний дзвінок.
Том моргнув, заземлюючи свої думки. Він виглянув із кухні, все ще тримаючи чашку та рушник у руках. Крізь матоване скло дверей він побачив силует, проте той не нагадав нікого знайомого.
Дзвінок повторився, в коридорі було чути, що чайник ось-ось закипить. Том прочинив двері.
— Доброго вечора сер, — поліціянт підняв кашкет.
Гіддлстон відчинив двері наполовину. Поліціянти представилися.
— Слухаю вас.
— Сер, ми можемо увійти?
Том дивився в очі незапрошеному гостеві. У голові не було думок, окрім як про жовтий пакет на столі.
Актор уявив поліцейських у вітальні. І кілька листів, які повністю не перекривали пакет.
З кухні почулося кипіння чайника.
— Ні, — відповів Том.
— Сер, я розумію, ми без запрошення, але питання дуже делікатне і ми не ду…
Актор стиснув рушник. Він усе ще дивився у вічі поліціянта, вони нагадали йому колір очей бармена, якого Аліса побила теж рушником. Чайник усе ще свистів.
— Ми наполягаємо, — поліціянт зробив крок уперед. — У протилежному випад…
Том стиснув руку в кулак, порцелянова чашка тріснула в його руці. Деякі її уламки обсипалися на підлогу.
Поліцейські з неприхованим здивуванням дивилися на актора. Обличчя його залишалося кам'яно спокійним.
— Ні.