#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
Після пів години холодного душу Том одягнувся, взяв ключі від машини і знову заглянув до кабінету. Штори він залишив щільно зімкнутими. Він кинув у коричневу сумку паспорта Аліси. Вперше за 10 років життя у цьому будинку він закривав свій кабінет на ключ.
Минувши уламки чашки біля вхідних дверей, він вийшов надвір. З подивом Том відчув, що нога більше не болить. Він перевірив телефон, у СМС від адвоката Тома було вказано адресу та коментар: “Не менше 100 фунтів. Вхід з торця”.
Декілька найближчих банкоматів були на технічній перерві і Гіддлстон, зітхнувши, попрямував до центру міста. Найближчий банкомат виявився біля кафе. Томас спеціально зупинився біля нього. Одягнувши сонцезахисні окуляри він сподівався швидко зняти готівку і прийти до тями в тихому кутку кав'ярні.
Голосно торохтячи банкомат відрахував кілька купюр.
— Томасе!
Пролунало клацання фотоапарата. Актор обернувся на звук.
— Як ви ставитеся до інтерв'ю Заві Ештон?
Том прикрив обличчя рукою і попрямував у бік кафе. Навіть крізь темне скло окулярів у вічі били яскраві білі спалахи.
— Це правда, що ви расист? Місце жінки на кухні? — Знову клацання фотоапарата.
Том дивився під ноги, біле світло контрастував з його темною тінню на асфальті.
— А ти хоч сам готувати вмієш, аб'юзере?
Том завмер біля скляних дверей кафе. Він розвернувся до папараці. Губи його були міцно зімкнуті. Томас звів брови разом, вони сховались за темними окулярами. Зусиллям волі він повернувся назад до входу до кафе. Ще один спалах відбився у склі.
Гіддлстон увійшов до приміщення, приємна музика і запах свіжозмеленої кави стали вакуумом для нього. Відвідувачі закладу відвели від нього погляд, ніби не спостерігали щойно його безмовну сутичку з папараці.
Том замовив подвійне еспресо. Поки бариста готував замовлення, Гіддлстон розглядав стенд за його спиною. Між чашками та тарілками лежали чорні кепки з назвою кафе — "Mill`s Cafe".
Бариста подав готову каву, ні чим не показавши, що впізнав актора.
— Так дякую. І, будь ласка, чорну кепку, — Том кивнув на головний убір і озирнувся, намагаючись знайти папараці.
— Звичайно. Вам у подарунковій пакуванні чи звичайній?
— Ні-ні, мені з собою, — не знайшовши журналіста, що наппдав, Том зустрівся з незрозумілим поглядом баристи. — А, о, я мав на увазі, одягну одразу. Так. Картою, будь ласка.
Весь грандіозний аромат кави Томас зміг відчути лише вийшовши надвір. Тонкі кислі ноти смаком ідеально балансували з квітковим ароматом кави. Здається, у запаху можна було почути навіть бергамот.
Гіддлстон вирулив на дорогу. У дзеркалі заднього виду він побачив папараці, який продовжував нестримно клацати фотоапаратом. Том усміхнувся, поправивши кепку. Цей маленький бій з недожурналисткою він однозначно виграв.
***
Сохо. Наближається час сніданку. Томас викинув стаканчик у найближчу урну, не звертаючи уваги на бурчання шлунку. Він забрав сумку з машини та увімкнув сигналізацію. Поблукавши по закутках хвилин п'ятнадцять він натрапив на потрібний будинок.
Вхід з торця будівлі загадково прикритий кількома сміттєвими баками та з десяток плакатів. На картонних прямокутниках з гвіздками прибитими довгими жердинами написані гасла минулої демонстрації: "Моя вагіна - моя справа", "Мої зелені пахви вас не повинні хвилювати", "Спершу поголіть свої ноги, перш ніж диктувати що нам робити з нашими".
Гіддлостон не вчитувався в інші таблички і пройшов вперед. Іржаві двері та розбитий настінний ліхтар приголомшували непідготовлену людину. Наче відрізали від зовнішнього світу. За чотири кроки від нього вирувало лондонське життя: відкривалися бутики з фешенебельними начищеними до блиску вітринами і такими ж срібними ложечками у них, банкіри замовляли ранкову каву, купували свіжодруковані хрусткі газети, біля сусіднього будинку голосно заграло вуличне радіо.
Том різко обернувся, притиснувши козирок кепки до обличчя. Про себе дорахувавши до десяти він обережно озирнувся. Актор шумно видихнув і постукав. Відповіді не було. Він озирнувся, можливо, він помилився дверима чи будинком. Проте табличка чітко вказувала, що будинок вірний. Єдині двері не залишали варіантів. Позаду чоловіка лише необлицьована цегляна стіна та брудний асфальт.
Том невпевнено постукав ще раз.
— А я йому така "Ну і ти не Локі, знаєш!", — долинуло з вулиці.
Повз будинок проходять кілька молодих дівчат. Одна з них зупинилася, спершись на стіну.
— Почекай! Здається, шнурок розв'язався. Ну, а ти що йому?
Гіддлостон завмер. Він чув, як почастішало його серцебиття. Дівчина підняла голову від землі та зустрілася з ним поглядом.
— Ой…
Том ще раз постукав, цього разу голосно. Не дочекавшись відповіді, він смикнув ручку дверей на себе і влетів у темний коридор. Двері зачинилися.
Розмова дівчат продовжилася і їхні голоси поступово віддалялися, поки зовсім не зникли. Томас видихнув. Він зняв сонцезахисні окуляри і озирнувся. Наприкінці коридору на підлогу падало світло. У теплих променях переливався пил. Крім цього в коридорі засів щільний запах цигарок. Гіддлостон пройшов уперед і розсудивши, що він не чує своїх кроків, визначив, що у нього під ногами килим. Поступово просуваючись вперед він побачив світло. За брудним склом вікон він побачив Сохо і все дужче вируюче, але беззвучне життя. Звукоізоляція була гарна. Том зазначив, що таке рідко зустрінеш у старих будинках.
Інші вікна були завішані щільною тканиною. Щедре сонячне світло увібрало у своє коло чорні гвинтові сходи. Дві двері і напрочуд зелену драцену. Пальма стояла у кутку. Туди не діставали прямі сонячні промені, але досить добре її освітлювали. Том придивився, її ґрунт був вологим. Вазон, у якому стояла рослина, був єдиним чистим предметом у коридорі.
Том потупцював на місці з хвилину. Потім узяв у руки телефон і висвітлив темну частину коридору. Порожні стіни з дорогими старими шпалерами. Том набрався сміливості, стиснувши сумку.
— Тут є хтось? Я прийшов з миром.
Йому захотілося самому собі настукати по голові. Ідея сказати, що його цілі мирні здавались гарними, коли звучала в повній тиші. Однак виявилася абсолютно дурною ледве вискочивши з рота.
— Є діло до тебе.
Тиша не розмикалася, ніби поглинула його голос. Том вирішив, що його обдурили.
"Що б зробила Аліса"? — подумав він. І ніби з глибин його розуму долинув його власний голос: — “Вона б взяла своє”.
Актор перевірив перші двері. За ним виявився туалет. До запаху сигарет додався стійкий, майже аміачний запах сечі. Том поспішив зачинити двері. За іншою опинилася кухня. На свій подив, Гіддлостон не виявив купи брудного посуду.
Тарілки розставлені за зростанням їх діаметра розміщені в сушарці для посуду, а чашки виблискували чистотою на підставці. На плиті стояла сковорода зі смаженою картоплею. У Тома знову забурчав шлунок. З ідеальним порядком на маленькій кухні яскраво контрастували жирні плями на фіранках, порвана в кількох місцях скатертина і майже догори забита недопалками попільничка. На обідньому столі поруч стояла ваза з зів'ялими квітами. Том придивився до неї. Така сама була в її мами. Вазі щонайменше сімдесят років, вона цілком може вважатися вінтажною.
Том насупився і вийшов із кухні. Залишився один можливий варіант знайти господаря квартири — гвинтові сходи. Чоловік тихо, наскільки міг, зачинив двері кухні. Він, притиснувши сумку до себе, поклав руку на поручень і пішов угору. Томас дивився під ноги, вибираючи для наступного кроку місце розширення сходинки. Сходи заскрипіли. Актора ніби пробило струмом. Він ще раз озирнувся довкола. Гіддлостон стояв на кволих гвинтових сходах посеред будинку людини, яка займається підробленими документами.
Він тяжко ковтнув, потім ще раз. Перевів дух і глянув на годинник. О пів на десяту ранку. Відігнавши думки про пристойність і правову норму його становища, він пішов уперед.
Коридор другого поверху нічим не відрізнявся від першого, крім великої кількості дверей та цілої арки. З кімнати, в яку вела остання, долинав тихий голос. Том зітхнув з неймовірним полегшенням. Повітря, що вилетіло з його рота, з величезним гуркотом розбило тишу, ніби звільнивши місце іншим звукам.
Гіддлостон заглянув у кімнату. Нею виявилася вітальня з високими стелями. За кілька метрів від нього стояв чоловік. На вигляд до тридцяти років. Фарбоване чорне волосся пасмами дивилося на всі боки, очі підведені чорною підводкою, пірсинг під нижньою губою та в носі. На ньому була напівпрозора кофта тілесного кольору з намальованими тату, а поверх неї чорна шкіряна жилетка з заклепками.
Чоловік стояв у величезних навушниках, що закривали півголови. Том постукав кісточками пальців об одвірок, але господар не обернувся. Актор глибоко вдихнув та акуратно підійшов до чоловіка. Він поплескав його по плечу.
— А-А-А-А-А! — Злякався господар будинку.
— А-А-А-А-А! — Не менш злякано відповів Тома.
— Ти що твориш?
Гіддлостон зручніше перехопив сумку в руках.
— Там що, зброя? — Запитав чоловік.
— Що? Ні ні. Ем…я, — Том хотів сказати про цілий візит, але його перебили.
— Це добре. Це дуже добре.
Тільки зараз Томас побачив чим займався чоловік — він вклеював фото. На вузькому довгому столі 18 століття лежали паспорти, посвідчення водія і навіть студентські квитки.
— Мене звуть Том, — актор простяг руку.
— Джо, — чоловік простягнув руку у відповідь. — Що потрібно?
— Мене переадресували до вас з приводу одного делікатного питання. — Гіддлостон красномовно поклав другу руку на сумку.
Джо оцінив поглядом предмет: — Барахолка за два квартали звідси. Антикваріат через один, скажеш Тоду, що ти від мене і сумку штовхнуть без комісії.
— Я не це мав на увазі, — обережно висловився Том.
— О, якщо так, — Джо кивнув на диван біля дверей.
Вони присіли на нього. Брюнет дістав із кишені цигарку, підняв з підлоги кришталеву попільничку і закурив.
— Будеш? Гарний тютюн, спецзамовлення. — Він простяг пачку Тому, але той чемно відмовився. Джо знизав плечима і поклав пачку між ними. — Як знаєш. Сумка — крадена? За неї когось убили? Мені потрібно знати якась чорнуха з нею, щоб знати кому її запропонував.
Томас кілька разів моргнув і приклав усі сили, щоби не закотити очі. Потім він розкрив сумку та вивалив паспорти на диван. Джо свиснув.
— Мені треба знати все про ці документи: справжні вони, підроблені, коли були випущені.
Джо посміхнувся і взяв перший-ліпший. Він дивився на першу сторінку з хвилинку. Чоловік акуратно поклав паспорт на місце та взяв інший.
Томас відкинувся на високий підлокітник дивану.
— Ви знайомі? — Джо підвівся з дивана і підійшов до столу.
— Це має значення? — Том глянув на пачку з цигарками.
— Хто тебе прислав?
Том обернувся і зустрівся з дулом пістолета.