#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
Том ледве дійшов до машини, як до нього підбігло кілька дівчат. Вони на перебій просили автографи та сфотографуватися. Томас люб'язно посміхався та підписував журнали з його фото на обкладинках.
— Співчуваємо, — сказала одна з дівчат. — Ви були гарною парою.
Том продовжував посміхатися, підписуючи інший журнал.
— Впевнена, ви ще знайдете справжнє кохання.
— Дякую, — ввічливо відповів актор.
Він повернувся додому за пів години. Взяв листи з поштової скриньки, на порозі на нього чекала непомічена вранці газета.
Гіддлстон, минаючи залишки чашки в передпокої, піднявся прямо до свого кабінету. На подив двері були зачинені. За вікном пролунала сирена поліцейської машини. Том здригнувся і притулився до стіни. Він чув різкий неприємний гомін. Його руки спітніли. Він весь підібрався і прислухався до наступної тиші. Акторові здавалося, що він чує, як поліцейські повільно підходять до його дверей. Том не чув голосів, але був упевнений, що служителі правосуддя про про щось перешіптувались.
Він втискався в стіну хвилин 10 поки з вітальні не долинув бій годинника. Рівно південь. Том обережно видихнув. Жодних кроків і голосів, просто невідомий шурхіт.
Британець дістав ключ і відчинив кабінет. Він трохи розсунув штори і сонячне проміння вдарило в його очі. Прийшовши до тями він визирнув за вікно. Поліцейської машини не було. Йому почулося. Однак біля сусіднього будинку він побачив ту ж саму машину, яку помітив зранку. У ній однозначно хтось сидів. Нехай Томас не бачив обличчя або навіть силуету людини, в машині можна було помітити рух.
Томас відступив від вікна і знову зсунув штори. Він струснув головою і кинув кореспонденцію на стіл. Гіддлстон звалився в крісло, ніби разом з ним на м'яку оббивку впала вся вага світу. Том протер очі. Він старанно тер їх кілька хвилин, коли він відкрив їх, у кабінеті стояв морок. Том не бачив ні меблів, ні власних рук. Усюди мигтіли різнокольорові крапки.
Поступово морок відступив, і Томас повернувся до листів. Він одразу відклав кілька сценаріїв, йому не до нових фільмів. Він склав їх у спеціальний ящик у столі. Листи від банків з рекламою вирушили у сміття. Декілька листів зі співчуттями полетіли слідом за рекламою. Нарешті залишився лише один аркуш паперу складений удвічі. Томас розгорнув його. Нерівним почерком, що явно не звикли до латиниці, було виведено комбінацію — номерний знак автомобіля — "LP77SMU". Актор покрутив його у руках. Більше на папері нічого не було. Тома навіть підніс папір на світло — простий білий лист.
Машина була зареєстрована у Ліверпулі. Томас насупився, його брови нависли прямо над очима так що торкалися вій. Він не знав нікого з Ліверпуля.
Роздуми перервав дзвінок телефону.
— Так, Пітере, — відповів Том.
— Привіт як справи? — завзято запитав адвокат.
— Нормально. А твої?
— Все так само. Томас є річ. Мені дзвонила медсестра сержанта Вуда з лікарні. Пригадуєш такого?
— Так.
— Ех-ех-ех, ще б не пам'ятати. Він хотів би тебе бачити.
Томас напружився. Він згадав гул сирени поліцейської машини. Актор все ще тримав у руках записку із номером автомобіля.
— Я, — Гіддлстон проковтнув. — Навіщо?
— Каже, хоче поспілкуватись. У вас була спільна знайома.
Томас відірвав погляд від записки і вслухався у слова свого адвоката.
— Аліса Остін, — веселощі зникли у голосі Пітера. — Більше він нічого не сказав. Ти зустрінешся з ним?
— Так коли? — Хідлстон більше не чув свого голосу. Він дивився на жовтий поштовий пакет.
— У будь-який зручний для тебе час, але Вуд передав, що чим раніше, то краще. Лікарня Гордона, якщо збираєшся поїхати.
— Так, мабуть, зараз і поїду.
— Слухай, а з тією людиною, чию адресу я тобі дав уранці,— Пітер пожував губу, підбираючи найкращі слова. — Все успішно?
— Так, — сухо сказав Том.
Вони попрощалися. Гіддлстон знову перебрав вміст папки. Він знайшов той самий лист містеру Пітеру. Актор потер фіолетовий конверт пальцем та кинув у сумку.
Решту документів, включаючи горезвісний жовтий пакет, він кинув у ящик столу, що закривається на ключ. Томас крадькома глянув на картину, за якою знаходився сейф. Хідлстон взяв зі столу записку і закрив кабінет на ключ. У передпокої він глянув на себе і посміхнувся, неохоче визнаючи свою параною.
Біля сусіднього будинку так само стояв невідомий йому автомобіль, але вже порожній. Томас озирнувся: вулиця була теж порожня. Він швидко перебіг дорогу, незважаючи на відсутність пішохідного переходу. Машина була тонована вище допустимої норми. Не дивно, що він не бачив водія зі свого вікна. Томас обійшов машину і дістав записку з кишені. Номер автомобіля такий самий як і код на папері. Том знову озирнувся, господаря машини ніде не було видно.
Актор важко сковтнув. Його руки затремтіли. Він стиснув записку в кулаку, тільки вібрація телефону змусила його прийти до тями.
На екрані висвітлилося "Заві Ештон". Він перевів телефон у беззвучний режим, знову оглянув вулицю та перебіг дорогу. Сівши в машину, Том натягнув кепку з кав’ярні і завів двигун. На розвороті він знову подивився на порожній автомобіль. У його голові зазвучали слова Аліси, колись давно сказані нею.
Томас, не відчиняючи карту, попрямував у бік лікарні Гордона. Машини плавно проїжджали повз нього, світлофори грали кольорами перед його очима. Гіддлстон то стискав кермо, то розтискав, то ледве його торкався. Він дивився на дорогу і слухав голос Аліси. Все що вона коли-небудь йому сказала. Перед тим, як він приїде до сержанта Вуду, він повинен згадати її слова про машини і тонування.