#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
Він не згадав і був роздратований від того ще більше. Томас забрав сумку, одягнув сонцезахисні окуляри і, грюкнувши дверима машини, поставив її на сигналізацію. У фоє лікарні його з привітною усмішкою зустріли медсестри. Том підійшов до рецепшена і повідомив про призначену зустріч.
Миловидна дівчина кивнула, розповівши, як йому пройти до палати сержанта. Гіддлстон приспустив окуляри на ніс. Рука реєстратора раз у раз катала ручку по аркушу для записів, проте так і не взяла її. Актор подякував їй і попрямував у бік палати.
— Містер Гіддлстон, — окликнула одна з медсестер. — Дозвольте я вас проведу. Мені якраз у той бік.
Томас чемно кивнув і подякував дівчині. У ліфті він дивився своє відображення. Актор подумав, що настав час поголитися. Почухавши щетинисте підборіддя він звернув увагу на медсестру. Їй важко було ховати емоції. Посмішка, яку вона намагалась стримати, перетворила красиві точені губи на криву рожеву смужку між носом та підборіддям.
— Прошу сюди, — медсестра вказала напрям, відчиняючи двері перед Томом. — До містера Вуда стільки гостей, ви теж у тій справі?
— Справі? — Актор знову глянув на дівчину, проте його погляд швидко привернув вазон на вікні.
— Так, про ту жінку, з нею так багато клопоту
Вони йшли далі коридором. Медсестра віталася з колегами, ті зацікавлено дивилися на них із Томом.
— Ту жінку?
Гіддлстон мимоволі згадав “Ту жінку” з розповідей про Шерлока Холмса. Вони знову звернули у інший коридор. У роздуми пробився образ Ірен Адлер, вірніше його колишньої — Лари Пульвер — у цій ролі. Том поправив окуляри, намагаючись відволіктися.
— Так, я не пам'ятаю її імені. Але з питаннями про неї багато хто приходив: поліціянт, приватні детективи, — медсестра зупинилася біля дверей. — І дивакуваті люди теж.
Том хотів запитати яких людей вона має на увазі, проте його погляд перетнувся з поглядом Вуда через скляні двері
— Якщо що, кличте, — попрощалась медсестра і пішла далі по коридору.
Томас увійшов до палати. Сержант простяг йому руку для потиску.
— Як ваше самопочуття?
— Набагато краще.
— Минув лише день, — Том подивився на свіжі квіти біля ліжка.
— Містер Гіддлстон, якби ви знали скільки у мене було бойових поранень, — Вуд кивнув на поцятковану шрамами ногу. — Що мені якесь вогнепальне. Однією діркою більше, однією менше, — Вуд по-доброму засміявся.
До палати зайшла медсестра. Та сама, що проводила Тома. Вона принесла чай.
— Дякую, Менді, люба. Будь добра, закрий жалюзі та зроби так, щоб нам ніхто не заважав. У нас із містером Гіддлстоном приватна розмова.
Дівчина посміхнулася, закрила жалюзі та тихо вийшла з палати. Томас дивився дівчині в слід, тільки зараз зрозумівши, що не запам'ятав її зовнішності. Він зняв окуляри та кепку.
Том налив чай у чашки, помітивши, що сержант лежав не в стандартній палаті. Свіжий ремонт, гарний вид із вікна, кімната розрахована на одну особу, свій душ та туалет. Вуд відпив чаю і шумно видихнув.
Актор простежив за поглядом Вуда, чоловік дивився у вікно на Темзу. Повз них пропливло кілька екскурсійних човників. Над водою густіли хмари. Том перевів погляд на сержанта, наважуючись першим розпочати розмову:
— Містере Вуд, ви покликали мене не просто так.
— Справді, — чоловік відпив чаю, потім додав туди ще один кубик цукру. — Не просто так. Адже пакет у вас.
Актора ніби пронизало блискавкою. Його рука здригнулася і кілька крапель чаю впало на штани.
— Не розумію про що ви.
— Значить, у вас, — Вуд надовго прилип до чашки. Потім поставив її на тумбу. Фарфор неприємно брязнув. — Тут немає прослуховування, якщо ви хвилюєтеся про це. Відео запис не ведеться, можете перевірити, — сержант розкинув руки. — Я дозволяю.
— Я вам вірю, — відповів Том, подумавши, що перевіряти сержанта на подібні речі було б підозріло.
— Вуд знову глянув на чай. — У справі, в яку ви вплуталися, довіряти не можна нікому. Вважай це за дружню пораду, - чоловік знову спокусився чаєм.
— Що ви хотіли обговорити?
Томас відкинувся у кріслі, закинувши ногу на ногу.
— Що я радий, що пакет виявився в тебе. Аліса хотіла скинути черговий геморой на мене, — Вуд засміявся у чашку. — На щастя, це їй не вдалося.
— Ви були знайомі?
— На жаль.
— Ви знали, що в пакеті?
— На жаль, — повторився Вуд. — Паспорти, підроблені, звичайно. Хоча, можливо, там лежить її справжній. Будь-яка лабудень типу записників з шифрами і паролями, ще купа липових документів, карти з розміщенням військових баз. І все це підлягає знищенню.
— Про це вона вас просила? — Томас не змінював своєї пози.
За вікном прогудів екскурсійний човен.
— Вона не просила. Як і вас. Вона мертва, містер Гіддлстон, проте продовжує вести свою гру. Божевільна, — останнім словом Вуд видав весь свій гнів, — безумна, нахабна, — він стиснув чашку, — спритне стерво.
На цей раз чашку стиснув Том. Він підніс її до рота, відпиваючи гарячий чай, але погляд його все ще був прикутий до співрозмовника.
— Брехлива і зовсім ненадійна. Ось така вона, містере Гіддлстон. І ви, і я стали її жертвами, — він зиркнув на прострілену ногу. — Цього стерво вже немає в живих, а мені все ще дістається по її... милості.
— Мабуть, ви були близькі, — стримано сказав актор.
— Ледве.
Вуд ще налив собі чаю.
— Я б багато чого віддав, щоб її не знати, але на жаль, — він розвів руками і уткнувся в чашку. — Я запропонував вам зустріч, містере Гіддлстон, бо мені вас шкода. Я знав, на що і за що це все роблю, але вас вона використовує.
— Вона мертва, — сказав Том.
Його слова здалися йому самому безбарвними та неживими. Щойно злетівши з його губ вони впали відразу на підлогу, не долетівши до адресата. Вуд хмикнув, ніби не почув, але зрозумів суть.
— Тобі здається. Такі, як вона, не вмирають, вони нагадують про себе. То тут, то там їх справи спливають і вдираються у твоє життя. Ось і зараз, — Вуд кинув на Тома, — ми з вами розгрібаємо її лайно.
— Як ви познайомилися?
— Вона врятувала мого сина, — відповідь сержанта здивувала актора. — Він зв'язався з поганою компанією. Втім, ви і самі скоро з ними познайомитеся.
Томас зберігав спокій. Він відпив чай і так само дивився на співрозмовника.
— Вони стежать за вами. Наркоторговці із Мексики. Аліса була однією з них.
— Це брехня, – впевнено заявив Томас.
— Звичайно, а я королева, — засміявся Вуд. — Я вже казав, що вона безумна? Це трапилося трохи менш як рік тому. Ви ж пам'ятаєте гелловінську ніч, правда?
Гіддлстон залишив чашку на кавовому столику.
— Вона заступилася за мого дурня, зав’язалася бійка. В якій вона постраждала, але врятувала життя двадцятирічного бельбаса. За порятунок його життя я платив їй, — Вуд пом'явся, — всілякими послугами. Я сержант, шановна людина, колишній військовий.
— Аліса просила у вас інформацію?
— Кілька документів, які ти знайдеш у тій папці, було зроблено моїми руками. Ось цими, — він підніс долоні на рівень томових очей. — І ними ж я ладен був задушити сина, коли зрозумів з ким він зв'язався. Ви теж думатимете про це, коли все усвідомлюєте. Адже вони вже стежать за вами, правда?
Томас допив чай.
— Значить, я маю рацію. І вони повідомили вам про це.
— Це все, що ви хотіли зі мною поговорити? — Том глянув на годинник.
— Ні, я ще хотів дещо показати, — Вуд хмикнув. — Ви очевидно знайомі з Менді.
Актор насупився. Він глянув на двері із спущеними жалюзями.
— Медсестра, мабуть. Дівчинка одна із них. Вона приходить міняти мені крапельницю двічі на день: о дванадцятій і о шостій. Та кожного разу коли вона це робить я думаю про те скільки ще проживу.
— Ви сказали, що йдете на поправку, — зз роздратуванням, що погано приховується, сказав Гіддлстон.
— Правильно, а ви знаєте скільки отрут можна приховати у фізрозчині?
Томас ледь не випустив чашку. Його довгі пальці ледве тримали її.
— Достатньо, щоб ця розмова не відбулася. Вони можуть підібратися і до вас. Ваша покоївка раптово захворіє, вони замінять її, ваш шофер виявиться кимось із них, навіть листоноша може бути не зовсім листоноша. Не думайте, що я розвиваю параною, містере Гіддлстон. Я лише ділюся досвідом, — сержант, прицмокуючи допив чай. — І раз ви так поспішайте, у мене до вас останнє запитання.
Томас не спитав яке, тільки моргнув, хитнувши головою. Його погляд блукав по обідку чашки.
— У пакеті має бути дещо. Напевно, конверт із якимось листом. Таке у стилі цього стерво.
Актор підняв тяжкий погляд на Вуда. Тому здалося, що сержант навіть здригнувся. Гіддлстон стиснув губи і залишив чашку на кавовому столику. За вікном знову гудів човен.
— Нічого.
Сержант примружив очі. Томас витримав тривалий погляд літнього вояки. Вони просиділи так кілька нескінченних, за відчуттями, хвилин, поки годинник не відтрубив п'ять вечора.
— Гаразд, — нарешті сказав Вуд, — будь по-вашому.
Томас попрощався і вийшов із палати. До нього одразу ж підбігла Менді.
— Продуктивна розмова, сер?
Тільки зараз Томас звернув на неї увагу і як зміг закарбував в пам'яті її зовнішність: низька, карі очі, чорне коротке волосся. Вона була сірою, наче навмисно зливалася зі стінами лікарні. Актор про себе зазначив, що вазон на підвіконні привернув би більше уваги, ніж Менді.
Прісно погодився Том.
— Сержант Вуд веселун, — медсестра зайшла з Гіддлстоном у ліфт.
Том стримав порив вийти з нього, відправивши Менді кататися самою. Дівчина продовжила говорити дрібниці. Чоловік подумав, що вона надто нав'язлива для small-talk, тому не відповідав на її приховані питання, вважаючи це цілком чемним.
На виході з ліфта він знову одягнув окуляри та кепку.
"Ви ж пам'ятаєте Гелловінську ніч, вірно?" — пролунав у голові голос Вуда.
Він пам'ятає. Томас натиснув на педаль газу і подався до Сохо.
Шановні і шановані :)
Як справи? Що думаєте? Пишіть, будь ласка. Мені цікаво, мені горить дізнатись що ви думаєте
Ваша авторка☕️