#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
— Привіт, ти вчасно, — Джо зустрів його в провулку, курячи цигарку. — Сам лише приїхав. — Він кинув недопалок на асфальт і затоптав його. Діставши ключі, чоловік підніс їх до замку. — Чорт, Матільда знову не замкнула двері. Ну що ти робитимеш із цією жінкою? — завивав Джо.
— Матільда? — спитав Том.
— Домробітниця, — вони пройшли вузький темний коридор і завернули на кухню. — Ти думаєш, чому тут так чисто? Не я тут містером Пропером підробляю, — Джо поставив чайник. — Сідай.
Чоловік простяг Томасу сигарету і той, пом'явшись, взяв. Вони закурили, чекаючи, поки закипить чайник. На столі у вазі стояли саіжі квіти: жасмин та нарциси.
— Дивно, правда? — Джо кивнув на квіти. — Якби не вона, я б тут здох у бруді.
— Гарні, — кивнув Том, розуміючи, що мова вже йде не про домробітницю.
Чайник закипів. Джо залив окріп у заварник, поставив його до двох чашок на тацю і блюдце з печивом. Том помітив, що вони були з одного сервізу: ручний розпис та позолота. Вони піднялися нагору.
— Чай о п'ятій учора, — посміхнувся Джо.
— Так,— аккуратно почав Том,— ти щось дізнався?
— Звичайно. Паспорти всі справжні.
Гіддлстон не приховував свого шоку, Джо похіхікав у чашку.
— Здивований? — Запитав він і тут же продовжив: — А дарма.
— Як вона добула справжні паспорти?
— Вона?
Джо підійшов до столу, беручи документи.
— Ти казав, ти знав, хто вона, — чоловік примружився, надвечір його підводка трохи помазалася.
— Тепер мені здається, що я взагалі її не знав, — відповів Том.
— Аха-ха-ха, не дивно. Мей, Мей, Мей, дивовижна жінка.
— Дехто називає стерво.
Джо закурив.
— Дай вгадаю, Артур?
Том хитнув головою і взяв печиво зі блюдця.
— Я не знайомий з ним, — він пожував, потім наважився розпитати свого співрозмовника. — Ти знаєш сержанта Вуда?
Хазяїн дому хмикнув собі під ніс.
— Старий Вуд? Чому я не здивований? Мей йому знатно нерви потріпала. Втім, він був їй винен. А ви знайомі?
— Сьогодні я їздив до нього до лікарні. Все-таки цей інцидент…
— Який ти джентльмен Том, - щиро сказав Джо. — Я ось таким ніколи не був. Весь цей посуд із золотими обідками, меблі позаминулого століття, — він штовхнув ногою ніжку крісла, на якому сидів, — як ти це витримуєш? Ну типу всі ці поїздки за місто на обід, пікніки по суботах, покер у п'ятницю. Жінки з дикими капелюшками, триста п'ятдесят видів одного й того самого чорного циліндра. Ти по-джентельменськи ввічливий. Навідав навіть підстреленого поліцейського в лікарні. Просто браво.
— Мене так виховували, — зітхнув Том.
— Мене теж, — Джо взяв наступну сигарету, — і що? Один з нас схожий на рокера у відставці, інший сидить у випрасуваних сорочці та штанах. — Чоловік зробив довгу затяжку. — Що він тобі сказав?
Гіддлстон продовжив слова Джо, вирішивши опустити той факт, що Вуд запропонував йому зустрітися сам.
— Він говорив про Алісу. Не найприємніші слова, — Томас стиснув чашку, згадавши їхню зустріч.
— Ну звичайно.
— Попереджав про небезпеку.
— Небезпеку?
Актор підніс чашку до губ і повільно відпив, давши собі час на роздуми.
— Так, він вважав, що за мною можуть стежити. Хтось із тих, хто напав на його сина.
Джо задумливо затягнувся і злякався попіл у попільничку.
— Вуд думає, що ти спільник Мей? — Чоловік здивувався, продовжуючи розмірковувати у слух. — Це безглуздо, але якщо старий так справді вважає, то небезпідставно. Втім, це однаково не логічно.
— Чому?
— Ти знаменитість. У всіх на увазі. Керувати наркобізнесом у костюмі на червоній доріжці? Єдина твоя вигода — мережа фанаток. Ось це я розумію бізнес із нуля. Прикуплю собі подушечку з твоїм обличчям, може чого цікавого там знайду, — Джо підморгнув.
— То що з паспортами?
— Нічого цікавого. Усі справжні, зареєстровані. У країнах де є електронні бази документів — підтягуються свідоцтва про народження, шлюби, навіть про дітей.
Том поперхнувся.
— Розслабся, — Джо хмикнув. — Зі справжнього там тільки папір. Немає в неї дітей, хоч, — чоловік погасив цигарку в кришталеву попільничку, — хто її знає.
— Зрозуміло.
— Нормальна річ для шпигунів. Особливо закордонних.
— Аліса ... британка ж.
Джо глянув на Томаса і невпевнено потягся за цигаркою. Його пальці намацали пачку, але не поспішали її відчиняти. Господар будинку дивився на гостя з широко розплющеними очима, потім розсміявся. Він спритно дістав цигарку і підпалив її.
— Вона слов'янка, але яка у неї національність — питання всіх питань.
— Ясно, — Том постарався сказати це максимально нейтрально.
Пролунав дзвінок телефону. Актор дістав його з кишені.
— Так, Люку.
— Привіт-привіт, Том одразу до справи, як щодо невеликого візиту до дитячого шпиталю завтра?
— Я…
— Так-так, знаю, що різко, але мені дзвонив агент Кембербетча. Він не зможе, а візит уже призначено. Підстрахуй друга, га? У твоєму випадку одразу двох.
— В другій половині дня. У першій я їду до мами.
— Чудово. Строчу смс з адресою.
Томас хмикнув після прощання, давно він не чув свого агента у такому доброму гуморі. Чоловік поставив порожню чашку на тацю. Джо дивився у простір перед собою.
— Мені час, дякую за допомогу, — Том простягнув руку.
— А? А! Та нема за що, звертайся. Мей мене вб'є, якби я тобі не допоміг, — усмішка злетіла з його обличчя і він відвів погляд. — Убила б.
— Гарного дня.
Актор забрав документи і спустився сходами вниз, заздалегідь одягнувши кепку та сонцезахисні окуляри. Він дивом розминувся з невеликою компанією “старих рокерів”, що прямує до будинку Джо. Том сів у машину, видихаючи. Він потер пальцями підборіддя, дивлячись порожнім поглядом перед собою. Наступної хвилини він увімкнув радіо, пристебнув ремінь і подався додому. Всю дорогу він осмислював минулий день і слова кожної людини, сказані йому сьогодні
На черговому повороті він зрозумів, що голос диктора радіо здавався йому дуже знайомим. “Беріть парасольки, завтра піде дощ! – життєрадісно говорила жінка. — Холодний циклон пройде південним заходом Лондона на схід. І не забудьте…”. Том згадав. Такий самий прогноз був на ніч Гелловін.
— Том? Алло, ти мене чуєш?
— Аліса? Так, що… що трапилося?
— Мені потрібна твоя допомога. Я на п'ять годин від центру Лондона, південний захід. Чуєш? Через скільки ти можеш бути вдома?
— Та що сталося?
— Я поранена.