#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
Спогади. Ніч на Гелловін
— Та що сталося? — Том відійшов від шумного натовпу, намагаючись почути слова з динаміка телефону.
Мобільний хрипів. На тому кінці дзвінка Гіддлстон чув чи то грім, чи то постріли. За ними йшли звуки коліс, що дрейфували асфальтом. З усього балагану, який вивергав його динамік, він почув два слова:
— Я поранена.
Дзвінок обірвався.
— Гей, друже, все гаразд? — Бенедикт у костюмі Доктора Стренджа поклав йому руку на плечі.
Гіддлстон перелякано глянув на друга поглядом, що не моргає. Потім гримнув грім і блискавка, висвітливши все довкола.
— Мені здається, мені час додому
— Йоу, це ж мій братик, — Хемсворт вийшов у костюмі Тора з молотом в одній руці і келихом вина в іншій, від іншої матері синочок. Що, вже йдеш? Це ж дитячий час. Гелловінська вечірка тільки-но почалася!
— Кріс, — Том уже викликав таксі, — мені справді час.
Ледве виплутавшись із липких обіймів австралійця Гіддлстон сів у таксі. Він простягнув 20 фунтів, попросивши додати швидкості. Том поставив склянку в підстаканник, тільки зараз помітивши, що не повернув її до будинку.
За вікном була глибока ніч, а жовтого кольору ліхтарі роз'їдали своїм тьмяним світлом мокрий асфальт. Повз таксі пролетіла швидка допомога, потім поліція. Їхнє миготливе червоно-синє світло здавалося яскравіше ніж стрункий ряд тих самих ліхтарів. У якийсь момент будинки довкола справді стали червоні та сині, немов у коміксах. Він зрадів, що згадав про вечірку в останню мить, тому зараз сидів у простому фраку.
Том показував таксисту на поворот.
— Так, прямо тут право, другий будинок з краю.
Перед ними з небезпечним віражем вилетіла машина. За кермом ледве можна розглянути світле довге волосся і тонку руку, неприродно темну. Том негайно зупинив машину, кинув навмання кілька купюр і вийшов із машини.
Автомобіль промчав далі вулицею у бік Темзи. Випускаючи пекельні звуки він протаранив огорожу. За секунду до зіткнення з водою та бризків водійські двері відчинилися і на асфальт впала Аліса. Машина не зупинилась і влетіла прямо в річку.
Томас підбіг до дівчини, допомагаючи підвестися. Його коханка притискала клаптики рваної тканини до закривавленого боку. Інша рука була обмотана мотузками невідомого походження. Аліса сперлася на чоловіка.
Вдалині почувся скрип шин і виття поліцейських сирен. Дівчина штовхнула Тома в бік огорожі, слідом за ним спритно перелізла через її. Наступної секунди її обличчя перекосило від болю. Вона кричала без звуку, вчепившись кривавою рукою у траву. Звуки погоні наближалися.
Гіддлстон глянув на ліхтар, що стояв прямо над ними і зрадів, що світло ледве могло освітлювати вулицю. Камʼяна огорожа приховувала їх від сторонніх очей.
Аліса вдарила по ній кулаком і Том побачив, як по обличчю дівчину потекли сльози. Поліцейскі рухались у їхній бік. Актор відкрив рота, але його відразу закрили рукою.
— Мовчи, — сиплим голосом сказала дівчина.
Вона, ковтаючи сльози, розкрила рюкзак. Під рваним світлом актор зумів розгледіти кілька бинтів, кілька пачок із порошком, шприци та бульбашки з рідинами різного кольору. Коли машини зупинилась лише за кілька десятків метрів від них Аліса підтягла їх спинами до огорожі. Вона взяла руку Тома і затиснула зубами рукав його піджака. Голими руками дівчина відкрила пляшечку і набрала в шприц рідину.
Томас сидів нерухомо, майже не дихаючи. Дві поліцейські машини проїхала паралельно з огорожею. Гіддлстон машинально втиснув голову в плечі, коли почув автоматні черги та відповіді з пістолета.друга та перша машина помчали вперед. Третя машина зупинилася біля огорожі. Двоє поліцейських вийшли, увімкнувши ліхтарики.
Біле світло здавалося тут зовсім неприродним. Воно було немов чистий аркуш паперу, який поклали поверх закінченої продуманої картини. Аліса все ще тримала зубами піджак Тома. Чоловік відчув рух на рівні пояса. Він знайшов своєю рукою руку дівчини і надавив до неї, допомагаючи стримувати кров.
Поліцейські підійшли до схилу, що перетікає до Темзи. Тільки зараз Том глянув собі під ноги. За метр від них плескалася темна вода.
— Напевно, не впорався з керуванням, — глузливо сказав поліцейський, спрямувавши світло ліхтаря у воду.
Гіддлстон глянув на Алісу. У червоній оболонці білка зелені очі набули глибокого сірого кольору. Русі брови вигнуті і нависали над очима у величезному жалю. Ніс був червоний, ніби кровоточив, волога капала і з нього, протікаючи у піджак Тома. Чоловік відчував, як холоділа рука дівчини під його. У відповідь на спробу його пальців перехопити ініціативу, вона лише міцніше вчепилася в рукав.
— Так, певне. Викликаємо евакуатор чи зачекаємо до ранку, Вуд? — спитав поліцейський, проводячи світлом ліхтаря схилом.
— Викликаємо цей ще геморой зі звітами.
Коли світло завмерло за десять сантиметрів від ноги Аліси дівчина заплющила очі. Том навпроти відкрив їх широко. Від страху сльози покотилися по його щоках.
— Так. Ідемо, візьмемо каву, нехай наші ловлять цих кретинів.
— Хто такі? — Світло зникло.
— Та хто їх знає,— голоси поступово віддалялися. — Наркота, мабуть. Але зі зброєю. Добре, що хлопці зі спеціального відділу взяли їх на перехват.
— Ну, як завжди…
Том видихнув, намагаючись робити це якомога тихіше. Аліса встромила шприц у ногу, випускаючи половину вмісту. На другому замаху Гіддлстон відвернувся, заплющивши очі. Дівчина замичала, зриваючи рукою траву. За кілька хвилин вона відпустила рукав Тома.
Чоловік глянув на дівчину, вона дивилася невидячим поглядом перед собою, потім розреготалася. З речового мішка Аліса дістала пачку цигарок і закурила. Вона простягла пачку Тому, але той лише хитнув головою.
Світловолоса голова вперлася в огорожу. Її обличчя було прикрите волоссям, але Гіддлстон відчув, як вона розслабилася. Під його рукою опинилася порожнеча. Він, злякавшись, притиснув рукою тканину до рани, але Аліса лише промовила:
— Залиш.
— У тебе кров.
— Вона у всіх є, — голова Аліси опустилася на плечі, — просто різних кольорів, — прошепотіла вона голосом, що вже дрижав.
Томас торкнувся її плеча: — Аліса, — він трохи потряс її, — Аліса.
Актор прибрав волосся з її обличчя, підставивши його під світло ліхтарів.
— Алісо, — він тряс сильніше, — прокинься.
— Я не сплю, — пробурмотіла дівчина.
Вона ледве підняла руку з цигаркою. Десь далеко вкотре почулися чисельні сирени. На цей раз і швидка допомога.
Дівчина загасила цигарку об іншу руку. Кров на шкірі зашипіла. Аліса шумно вдихнула повітря, підстрибуючи на місці. Вона глянула на Тома широко розплющеними очима. Під шкіряною курткою та футболкою важко піднімалися її груди.
— Ідемо, — вона взяла його за руку, — підніми мене. Ось так, так, — вона підхопила рюкзак ногою, підкинувши його в свою руку з недопалком. — Настав час бруднити кров'ю твою затишну квартиру.
Від набережної до будинку Гіддлстона п'ять хвилин пішки, але вони подолали цю відстань за десять.
Аліса лягла на робочу поверхню кухні. Томас передбачливо увімкнув верхнє світло тільки над нею. Засмикнувши всі штори, він повернувся до дівчини. У лежачому положенні вона вже просмикала нитку в хірургічну голку. Поряд з нею лежав рюкзак і аптечка.
— Тобі треба в лікарню, — роздратовано сказав Том, знімаючи піджак.
— Ні не потрібно.
— Аліса, якого біса…
— Ти погодився допомогти, — вона глянула на нього, поклавши щипці собі на живіт, — так допомагай.
Томас застиг з подивом на лиці.
— В мені куля, — серйозно сказала дівчина, — її треба дістати. Ось аптечка, у ній все необхідне.
Гіддлстон відступив на крок назад, у темряву.
— Том, — голос Аліси звучав як благання, — мені потрібна твоя допомога.
Актор стиснув кулак, кухонним рушником він витер обличчя і подивився на світло. Через годину, з закривавленими по лікоть руками, чоловік був більше схожий на м'ясника, ніж голлівудську зірку. Закінчивши роботу, він склав інструменти в раковину, налив води і сів на стілець біля Аліси. Дівчина дістала цигарки і закурила, видихаючи дим у єдину лампу увімкнену лампу, прямо вгору.
Мовчання тривало півгодини. За відчуттями, немов секунда. Настільки короткий спокій, що здавалось, його ніколи не існувало. Годинник відбив опівноч і перші хвилини листопада.
Том пом’явся на стільці, змінюючи положення, Аліса продовжувала дивитися вгору. Знайшовши рукою закривавлені бинти, вона поклала їх біля себе, підпалила сигарету і знову видихнула дим у лампу.
— Запитуй, — сказала вона.
Це ніби відрізало їх від цілющої тиші.
— У мене так багато запитань, — сказав Том, опустившись погляд у склянку. — Я не знаю, з якого почати.
— З будь-якого, — так само глухо, але всеосяжно промовила дівчина.
В якусь хвилину їхнього мовчання Гіддлстон ще міг наївно вважати, звинувачуючи себе за цю ж наївність, що світ такий самий, як до її дзвінка. Що ще можна втримати таким, яким він пам'ятає. “Запитуй” прозвучало як двері, що зачинилися, які більше ніколи не відчиняться. Значить, було про що питати.
Це не дозволило заперечувати кров, що вже засихає, на руках і обличчі, кулю в келиху біля голови Аліси, увімкнену лампу в кухні і всі причини з яких не можна увімкнути інші, як Том це зробив би раніше.
Двері зачинилися і з огидним крижаним невідомим за своєю природою протягом відчинилися інші. Гіддлстон відірвав погляд від склянки.
— Чому ми не поїхали до лікарні?
— Тому що там будуть ставити запитання, — просто відповіла Аліса.
— А ти не хочеш відповідати на них? — прошупуючи ґрунт спитав Том.
— Ні, — дівчина струсила попіл на закривавлені бинти, — не можу.
— Тому що?
— Тому що вони приведуть інших людей, які будуть ставити ще більше запитань.
Дим від її вуст піднявся до лампи. Він згорнувся мереживом, огортаючи вольфрам у склі.
— Йдеться про поліцію?
Аліса не відповіла. Вона зробила ще одну затяжку, вважаючи за краще грати з візерунками навколо лампи.
— Чому тоді я можу ставити запитання?
— Тому що ти єдиний, кому я можу відповісти
Том різко підвівся, обігнув стіл і підійшов до плити. Гіддлстон поставив чайник і відкрив кватирку, впускаючи в повітря повний тютюну нотки квітів і річковий бриз. Том мовчки готував чай, поки Аліса дивилася в його спину. Чайник закипів. Актор миттєво його вимкнув. З заварника повалив дим і тонкий , ледве вловимий запах жасмину.
— Я допомогла одній людині, — тихо заговорила дівчина. — Майже дитині, — вона простягнула руку, торкнувшись спини Тома, — за мірками моєї професії.
Чоловік не обернувся.
— Він зв'язався не стій компанією. Вліз не в свою справу, зовсім йому не під силу. Той поліцейський мав рацію, це наркотики. Тяжкі, ніде не легальні наркотики. Я заступилася за хлопчика. Дурний, зовсім не розумів, у що вплутувався. Усі були на взводі і почалася перестрілка. Я прикрила його. Ми майже втекли від погоні, але я зволікала, висаджувала його біля Гайд Парку та …
Том обернувся, Аліса дивилася в бік. Він чув як вона фактично виправдовувалася. Йому важко було зрозуміти за що чи перед ким. Гіддлстон торкнувся пальцями її щоки і акуратно стер сльози. Дівчина звела погляд на нього. Великі дитячі очі дивилися прямо в душу, чи то пестячи її, чи то вириваючи. Том сів, поклавши голову на стільницю. Їхні очі опинилися на одному рівні.
— Зловила кулю.
— Те, що ти приймала, це…
— Транквілізатор, — відповіла Аліса. — Досить сильний, щоб протриматися кілька годин. Я… думала, що ти не прийдеш.
— Чому?
— Не так, — дівчина сіла, — я сподівалася, що ти не прийдеш, — вона подивилася на чайник.
Том розлив чай по чашках і підніс одну Алісі. Вона вдячно обхопила чашку двома руками. Білі знекровлені руки потроху почали рожевіти.
— Я не хотіла, Томе. Не хотіла, щоб ти вплутувався в це. Я думала, ми це інтрижка на кілька тижнів. Я не хочу прив'язуватись. І вступати у відкриті конфронтації. Але, мабуть, за останні три місяці я порушила надто багато правил.
Аліса серйозно подивилась на Тома.
— До чого тоді триматися решти?
Вона нахилилася, чоловік зустрів її губи своїми. Ніжний, лагідний, чуйний поцілунок. Аліса трохи відсторонилася, потім знову поцілувала Томаса.
— Я шпигую. На уряд, проти уряду, — зашепотіла вона. — Шукаю, зраджую, вбиваю, біжу і так по колу, — її подих ніжно торкався губ чоловіка. — Роками. І я так не хотіла вплутувати тебе в це, але тепер…
Дівчина відсторонилася, дістала ще одну сигарету та запалила. Вона задерла голову і дивилася в лампу, уникаючи всякого візуального контакту з Гіддлстоном.
— Мабуть, я старію. Так підставитися… Ти кинеш мене? — Раптом для себе вона подивилася йому в очі.
Сидячи по-турецьки на столі в правій руці, вона тримала цигарку, в лівій чашку. Її спокійне обличчя не виражало емоцій. Том підійшов до неї. Вона була готова до будь-якої відповіді.
— Ні, — видихнув Томас.
Кінець спогадів
***
Він стояв на тому самому місці, біля нової огорожі. Він не пам'ятав як у кишені опинилися пачка цигарок та запальничка.
— Ні, — повторив він слова, сказані дев'ять місяців тому, — не тепер.
Шановне товаривство, доброго вечора. Приїхали ілюстрації. Я чекаю на ваші коментарі, думки та враження від розгортання сюжету. Ваша авторка ☕️❤️