#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
— Ти охрінів? — спитав Джо.
Він вийшов із кухні в розтягнутій піжамі. На ногах у нього були пухнасті капці у вигляді кролика. Джо їв йогурт. Примітно, що єдина надія Томаса була без макіяжу і пірсингу.
— Ти з якого смітника виліз? — Поставив ще одне запитання господар будинку. — На тебе собак спустили?
Актор глянув у дзеркало за спиною Джо. Томас стояв у напівтемряві, тримаючись за стіни в напівприсіді. Лікарняний одяг був у бруді, з плямами від трави та крові. Нога в гіпсі більше була схожа на знаряддя вбивства. Більш того додавало жаху спітніле червоне обличчя, дикі очі й розпатлане волосся.
— Я втік, — тільки й видавив із себе Том.
— Це я знаю, — відповів Джо, — а навіщо треба було з вікна лікарні стрибати?
Томас упав навколішки, його співрозмовник відкинув йогурт і підбіг до гостя, підхоплюючи його. Актор поклав на коліна Джо фізратвор із отрутою.
— Вони вкололи щось, — він посунув сорочку, показуючи місце уколу, — і ввели це. Я повинен, — Том хотів ударити себе, але схибив, — померти сьогодні о шостій. Пітера немає, допоможи мені…
***
Томас опритомнів у повній темряві. Десь зверху він чув голоси, але не міг розібрати слова. Єдине, що він чув чітко — краплі, що розбиваються на чомусь і незрозумілі ритмічні звуки води.
Бульк-бульк. Тиша. Бульк-бульк.
Він протер очі. Зрозумівши, що не втратив зір, довкола насправді темрява.
Гіддлстон почув кроки. Він утиснувся в ліжко і прикинувся сплячим. На обличчя впало світло, він примружився. Йому здавалося, що світло видирав йому очі. Його акторські здібності не допомогли.
— Прокинувся, — весело сказав Джо. — Нарешті. Ти своїми піруетами всю Велику Британію на вуха поставив. Не здивуюсь, якщо й Її Високість стежить за тобою.
— Джо? Що… де я?
— Тихо.
Чоловік подав Тому склянку води та увімкнув техніку праворуч від ліжка з “пацієнтом”. Коли Гіддлстон віддав йому склянку господар будинку, подав йому ще одну подушку і подивився на прилади, що пікали.
— Отже, — він потер руки, — ну з пульсом все нормально, тиск у нормі, жити будеш.
— Що зі мною?
— Тобі пощастило, якщо можна так сказати. Хороша ідея з адреналіном, — Джо постукав олівцем по екрану. — Це справді тебе врятувало.
Том незрозуміло дивився на нього, паралельно підкладаючи подушку під спину, щоб сісти.
— Ти завалився до мене в будинок у дуже важкому стані. Отрута-паралізатор спочатку вводить у стан коми, потім відключає серце. Розбавлений, твоя смерть мала виглядати натурально, ніби ти сам помер. Але інтуїція у тебе працює все — адреналін, який ти змушував вироблятися вдаряючи себе по щоках, — Джо вказав на використані компреси на підлозі, — не дав отрути проникнути досить глибоко. Це удача номер один.
— А друга?
— А друга, те, що у мене був хороший вчитель хімії і не менш хороший досвід варщика. Головне правило "Знай як виводити те, що вживаєш".
Джо добре посміявся, киваючи сам собі.
— Мене шукали? — Том оглядав підвал.
Темний, з однією лампочкою. Декількома боксами з марихуаною. Стіл , вкритий плямами всієї таблиці Менделєєва, безліч брудних пробірок і колб.
— Так, ось буквально щойно заходили. Кому ти так насолив?
— Філіпу й Артуру, мабуть, — Том налив собі ще води. — Їхні руки — дівчина на ім'я чи то Менді, чи то Лора. Чорне волосся, короткі, чорні очі, замашки садиста.
— Менді, — повторив Джо, перевіряючи свідчення медичних апаратів. —Вона некрофіл.
Томас поперхнувся водою.
— Ти не знав?
Актора пересмикнуло, коли він згадав відчуття її язика на своєму тілі.
— Любить розважатись із вбитими нею людьми… Людьми? Думаю, сюди більше піде "трупами" чи "тілами". Як думаєш?
— Мені треба тікати? — спитав Том.
— Взагалі, найкращий варіант, — чесно зізнався Джо. — Минуло три дні, але вони не заспокояться. А якщо ти про Менді, то краще помитися, — Джо скривився, розуміючи що означає вираз обличчя Тома. — Гидота.
Томас закотив очі і зітхнув. Він не відчував нічого. Його нога все ще була у гіпсі, проте він і цього не відчував. Пищання приборів, булькання води у лабораторних склянках, світло моніторів і датчиків — все це змішалось у монотонний подразник, який лише відволікав його від думок.
— Ми можемо знайти тобі місце, щоб ти заліг на дно, — раптом подав голос Джо, посьорбуючи чай. — Є один такий будинок поблизу Лондону.
— Я думав втекти з країни, — тихо відповів Гіддлстон.
— Не варіант, — мотнув головою чоловік, — вони перевірять дані з аеропортів.
— Треба подзвонити матері.
— О-о-о, — Джо поклацав мишкою та перевірив біопоказники організму гостя. — Вони цього тільки і чекають. Ще дві години і твоя кров оновиться достатньо, щоб організм працював самостійно, — він підкрутив крапельницю з фізрозчином. — Ми можемо залишити їй записку у поштовій скринці.
Томас подивився на співрозмовника, наче той втратив здоровий глузд, але потім кивнув. Він теж його втратив.