#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
Томас подивився на себе у дзеркало шафи у спальні. Він одягнув чисту футболку, чисте зіп худі і чисті штани. Він майже готовий був їх попрасувати, перед вечірньою “молитвою”, однак праску у будинку не знайшлось. Та і навряд чи прасованість речей прикрасила їх поношений стан чи хоча б прикрила декілька дірок у карманах та особливо тонку тканину на колінах. Гіддлстон огледів штани та закрив очі, не бажаючи уявляти що робив у них Джо.
Він взяв сумку-бананку. Склав туди телефон з кнопками, який дав йому той же Джо та декілька купюр. Том подивився на пістолет, схований у шафі, однак відкинув ідею взяти його з собою.
Гіддлстон оглянув своє “щось краще” та задоволено кивнув. Його щетина відросла достатньо, щоб змінити його зовнішній вигляд, а втомлений погляд та загальна блідість шкіри після пережитих травм значно відрізняється від нього на червоних доріжках та на зйомках, однак актор все ще залишався незадоволеним. Чоловік подивився довкола, підбираючи варіанти що можна використати для маскування. Сонце майже сіло за горизонт, на столі горіла газова лампа. Він подивився на власну тінь на стіні.
Чоловік провів рукою по ній та подивився на побілку. Він витер її по власній щетині та додав трохи у волосся, створюючи ефект сивини. Вичавивши трохи соку з малини він витер його пальцями під очима, додаючи втомленості погляду. Гіддлстон знов подивився у дзеркало. Це нагадало йому зйомки фільму. Однак режисер не кричить “Знято!”. Актор озирнувся довкруги. Газова лампа все так само самотньо стояла на столі. Він теж сам стояв у спальні. Трохи зніяковіло він застібнув худі та взяв гілку, що служила йому за палицю.
Чоловік взув кросівки та відкрив двері. Виходячи з будинку про себе він відмітив, що непогано було б змастити кріплення та відчистити сіру фарбу з підлоги.
Цього разу він обрав коротший шлях — через ліс. Гіддлстон йшов повільно, насолоджуючись співом птахів. Поступово він піднявся на пагорб і одразу увійшов у трояндовий сад.
Томас глибоко вдихнув запах квітів. Він озирнувся довокола і подумки запитав себе чи існував вже цей сад коли Аліса була тут, чи гуляла вона поміж цих самих кущів, чи тікала у ліс?
Актор посміхнувся, думаючи, що втікти у ліс було б якраз у її стилі. Однак чи довго вона б змогла там переховуватися, будучи дитиною. Томас пройшов уперед, знаходячи поміж кущів дорогу до західного крила.
Перед дверима на нього вже чекав чернець.
— О господи-боже, ти вже тут, — зойкнув молодик. — Чудово, ходімо за мною.
Він взяв Томаса за руку та повів у сторону колонади, постійно озираючись довкола. Сонце вже зайшло за горизонт і його останні, ще не розсіяні промені, торкались кам’яних стін та сходинок. Чоловік йшов за ченцем і вже за декілька хвилин вони опинились у його кімнаті. Аскетичний інтер’єр підкреслював статус молодика, однак викликав у Гіддлстона змішані почуття: він не міг визначитись кімната більш схожа на стару минулого сторіччя чи на тюрму.
— Роздягайся, — кивнув чернець та відкрив шафу.
Актор важко сковтнув та повільно зняв кросівки.
— Ти широкоплечий, це добре. Нам таких не вистачає, — він дістав рясу та повернувся до Тома. — Роздягайся-роздягайся, чого стоїш?
Чоловік кивнув і повільно розстібнув штани, невпевнено дивлячись на ченця.
— До речі, мене звати Алекс, — він простягнув руку Томові.
— А-а-а, ем, Гарольд, — кивнув актор, утримуюсь від докорів самому собі за це ім’я.
— Оу. Приємно познайомитись, — Алекс простягнув йому руку і міцно потиснув.
Здається, тільки після цього рукостискання Томас помітив його зовнішність. Чернець був трохи нижче за тома, з вузькими плечами, однак мав розвинену мускулатуру. Коротке, дивно, однак симетрично підстрижене, волосся та карі очі. Його ніч був тонким та трохи з горбинкою. Він виглядав мужньо попри всі тонкі лінії його обличчя.
Томас вдягнув рясу та ще раз гляну у дзеркало, перевіряючи чи його імпровізований макіяж все ще тримається.
— Слухай, а ми з тобою ніде не зустрічались? — Алекс налив вина у дві чашки. — Не переживай, це церковне. Пити можна, бог дозволив.
— Так, дякую, — чоловік прийняв чашку та відпив трохи, — ні. Не думаю.
— Ну добре, — чернець хмикнув.
— Що тепер? — Гіддлстон поправив сумку під рясою.
— Молитва, звичайно. Ми зустрічаємось у західному крилі, а потім, ну, сам побачиш. Вже був на таких заходах?
— Відверто, вперше.
Томас і Алекс спускались сходами вниз, прямуючи до місця збору.
— Оу, то ти новенький. Тобі пощастило, у нас дуже дружнє ком’юніті.
— Ком’юніті?
Вони минули сади.
— Так, ну, учасники. Ми збираємось час від часу. Найчастіше під час семінарів. Думаю, ти теж когось собі знайдеш. Або тебе знайдуть. Залежить від вподобань. Загалом, ми любимо нових людей. Рідко хто сюди заходить. Це… доволі специфічно для інших. Але ми відкриті для людей.
Томас побачив інших ченців, які вже заходили у західне крило. Вони виглядали напрочуд серйозними та спокійними. Однак скоро і Алекс замовк, переймаючи настрій натовпу.
Тридцять чоловіків зайшли у велику залу і сіли на лавки. Вільям Вебстер став на трибуну та почав молитву. Монахи склали долоні разом та похилили голови. Томас послідував їхньому прикладові. Вебстер читав молитву за молитвою. В якийсь момент Том збився з рахунку і почав оглядати людей, які сиділи навпроти нього. Ченці дійсно виглядали як найкращі студенти церковної семінарії. Томас сильно відрізнявся від ретельно поголених молодих чоловіків своєю щетиною та несправжньої сивиною.
Ченці перехрестились. Актор теж. Молитва подовжилась. Чоловік подивився у іншу сторону і одразу ж зустрівся з прямим поглядом ченця, що прикрив голову складеними у молитві руками. Том побачив невеликий бугорець, від якого на ясі яши рясні складки. Молодий чоловік послав Гіддлстонові повітряний поцілунок і підморгнув. Актор нічого не відповів і повернув голову ліворуч. Алекс все-таки молився, з просяяними очима дивлячись на розп’яття. Паралельно з ним на іншому ряду в такій же позиції сидів інший хлопчина, але зі світлим волоссям. Він теж дивився очима повними надії, однак під його рясою відбувалось щось дивне.
Томас намагався не сильно показувати, що його зацікавила ця сцена, однак очі що разу стріляли ліворуч і намагались побачити якомога більше. Гіддлстон здригнувся коли помітив, що під рясою того монаха ховалась рука іншого, і активно пестила його.
Гіддлстон подивився прямо і більше не водив очима по залу. Молитва тривала ще деякий час, поки її не закінчило тожествене “Амінь”. Ченці піднялись і вистроїлись у довгу чергу до Вебстера. Той налив у маленьку позолочену чашу вино і дав випити першому у черзі. Чоловік відкрив двері за вівтарем і спустився сходами вниз. До настоятеля храму підійшов наступний чернець.
— Просто повторюй за іншими, — прошепотів на вухо Алекс і його дихання обпалило томову шию.
Актор кивнув йому. Вони стояли майже в самому кінці черги. Алекс перешіптувався з іншим чнцем. Вони тихо загигикали. Їм зробив зауваження інший монах і молодики відвернулись один від одного, натягуючий спокійний вираз обличчя.
Томас повернувся до монаха, якому на вигляд було за тридцять. Він посміхнувся “новенькому”. Гіддлстон ніяково посміхнувся у відповідь і хотів повернути погляд до черги, але помітив, що поруч з ним стоїть той самий монах, який підморгнув йому під час молитви. Він дивився на Тома і легко хитав бедами взад-вперед, виставляюи вперед бугорець під рясою.
Акто звів очі до стелі, роблячи вигляд, що нічого не помітив і розглядає дерев’яні арки. Черга поступово підійшла і до нього. Вебстер подав йому чашу повну вина і підморгнув. Том відпив трохи і проковтнув напій. Він повернувся до дверей і почав повільний спуск винтовими кам’яними сходами вниз, тримаючий за стіну.
Він відчув майже одразу важке повітря підземелля, між тим намагаючись зрозуміти смак вина та сподіваючись, що він не взяв участі у якій-небудь таємній посвяті.
Чим нижче він спускався, тим голосніші ставали голоси і брязкіт стаканів.
— І привітаємо новенького! — Крикнув Алекс, сидячи на колінах у чоловіка, що п’ять хвилин тому зробив йому зауваження.
Томас завмер на останній сходинці, оглядаючи залу західного крила, що закрите на ремонт. Підлога вистелена різний паркетом у складних геометричних формах. У кутках стояли великі дивани з м’якими підлокітниками. В центрі залу теж розставлені довгі дивани і крісла. На них сиділи усі, хто був у залі на молитві. Молодики сиділи на колінах у трохи старших чоловіків, деякі з них сиділи вже роздягнутими на підлокітниках.
Один з напівоголених хлопців підніс вино томові у чашах-”храмових приналежностях”, на які збирались гроші.
— Приєднуйся, — посміхнувся йому чернець.
*In vino veritas (лат.) — "Істина у вині"