#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
Томас вийшов з західного крила. Йому було зле. Він тяжко дихав, на лобі проступив піт. Його торкались руками, на нього дивились і підливали вино. Він дивився в очі Вільяма Вебстера і його усмішку, що врізалась у обвислу шкіру. На ньому не було одягу, лише накидка на плечі. Алекс допоміг вийти йому надвір, накинувши рясу на голе тіло. Він провів його колонадою і зупинився біля дошок. Хлопець запалив і протягнув Томові цигарку. Гіддлстон привалився до колон та видихнув з полегшенням.
Алекс запалив, оглядаючи Тома.
— Це було занадто? — Запитав він з жалем.
— Так, — усміхнувся чоловік, стискаючи між пальців незапалену цигарку. — О-о-о, так.
Хлопець усміхнувся і відвернувся, видихаючи дим.
— Нічого, це все-таки твій перший раз. І пробач Луїсові, він так завжди до новеньких ставиться.
— Я, — актор проковтнув повітря, — навіть нічого не зробив там, тільки…
— Буває, всі губляться спершу, — посміхнувся Алекс і підпалив Томові цигарку. — У деяких навіть не встає від стресу.
— Це церква, — Гіддлстон вдихнув дим.
— І що? — Хлопець знизав плечима. — А це сад, а там вулиця.
Чоловік усміхнувся і подивився на дошки. Він перевів погляд на Алекса.
— Тільки не кажи, що діти…
— Ні, — чітко вимовив молодий ченець.
Томас кивнув. На нього з газетної вирізки дивилась Аліса.
— Ми всі сюди якось потрапляємо, — тихо відповів ченець. — Тими чи іншими шляхами.
— Ми?
— Діти, — він сплюнув на траву, — з неблагонадійних сімей, або тих, хто пережив травматичний досвід. Вбивство там, насилля.
Гіддлстон оглянув Алекса та звів разом брови. Хлопець не виглядав так, наче його тільки-но забрали з токсичного середовища. Актор перевів погляд на Алісу. Вона тут була. Вона це бачила.
— Нас привозять сюди на перевиховування, точніше, під тимчасову опіку. Не всіх, лише особливо важкі випадки.
— А твій?
— Батьки алкоголіки, у сусідній кватирі бордель, — Алекс тихо засміявся. — Я бачив випадки і гірше.
Томас кивнув і видихнув дим.
— А вона, — чоловік кивнув на дівчинку на фото. — Знаєш щось про неї?
— Я? Ні, це було до мого народження. До того ж, тут багато таких.
— На “перевихованні”?
— Так. Якщо це так можна назвати.
— Як це ще називається?
— Ти в церкві, Гарольде, — Алекс кивнув на територію довкола храму. — Які тут можуть бути методи “перевиховання”? Я тебе прошу, різки на сніданок, на обід хрестом по руках, ввечері молитва і ніякої вечері.
— Чому ти не втечеш? — Томас дивився на згасаючу цигарку. — Я маю на увазі…
— Куди? До батьків? Чи на вулицю? — Ченець подивився на чоловіка, наче той сказав повну нісенітницю. — Тут кормлять, завжди тепло, є з ким поговорити. Що ще треба? Вижити тут, потім робота завжди буде. Люди ставляться з повагою. Тому ні. Втікти, — він засміявся, — ну ти й відморозив.
— Я… — Гіддлстон дивився як палає фільтр цигарки. — Вибач, я не хотів сказати щось неповажне, або…
— Ні, ти чого, — Алекс поклав руку йому на передпліччя. — Все в порядку. У мене тут є друзі і завжди є з ким розважитись.
— Ти робиш це добровільно? — Том кивнув на західне крило.
Повз них проїхала поліцейська машина. Актор притиснувся до стіни, що викликало сміх у Алекса.
— Це церква, ти чого. Хто подумає на нас щось погане? — Він кивнув на ряси, у які вони вдягнуті. — Так, добровільно. Я маю на увазі, ти так ростеш. Звикаєш.
— До, — Том озирнувся, перевіряючи чи вони одні у колонаді, — оргій?
— Ну так, — чернець знизав плечима. — Кажу ж, звикаєш.
— Ти не думав у коледж вступити, — на обличчі чоловіка прорізалась невпевнена крива посмішка. Він облизав нижню губу, підбираючи слова. — Чи де інде освоїти професію.
— Коледж? — Алекс погасив цигарку у траві і поклав її у кишеню ряси. — Думав, але якось дивно це. Ти не знаходиш?
— Дивно? — Томас ще раз подивився на західне крило, не будучи певним що саме ченець вважає дивним. — Коледж?
— Ну так, там люди, студенти, мабуть, професори. З ними спілкуватись треба. І це якось небезпечно. Люди різні і вони не за дерев’яною ширмою, і не в рясі, — він здригнувся. — Якось незвично.
— Подумай над цим, — впевнено сказав чоловік і впустив цигарку, яка обпалила йому пальці. — Чорт.
Він нагнувся за цигаркою та підняв її з землі. Алекс облизав губи і намагався якомога краще розгледіти масивні плечі Томаса.
— Ти в порядку? — Хлопчина почесав за вухом та відвів погляд.
— Так, тільки, — він подивився на обпечені пальці. — Забудь, — чоловік намагався відтерти рясу від попелу. — Ем, вибач…
— Нічого страшного, — тихо відповів чернець. — Я поперу.
— Дякую, — чоловік кивнув і ніяково подивився на співрозмовника.
— Ти не повернешся?
— Ні, — хитнув головою Том. — Вибач, це занадто для мене.
— Тоді тобі краще переодягнутись.
Вони мовчки піднялись до кімнати Алекса. У голові Томаса дзвеніла пустота. Він відчував погляд ченця на собі поки переодягався. Хлопець взяв з рук Гіддлстона рясу та кинув її на своє ліжко.
Актор вдягнувся та кивнув Алексові, що готовий йти. Вони вийшли. Його ряса так і лежала на ліжкові ченця. Він спускався до низу сходами і в його голові стали гвинтові сходи західного крила. Він знову відчув наче його торкаються зі спини. Том озирнувся, позаду нікого не було, однак відчуття притискання до спину та долонь на грудях не зникло. Він здригнувся і швидко вибіг на вулицю. Відчуття пустоти в голові подобалось йому набагато більше.
Алекс огледів його з голови до ніг та усміхнувся, притуляючись до дошки з “Найкращими студентами”. Чоловік побачив фото свого супутника та поруч з ними молодика Артура Волша, який був на практиці декілька разів. Том здригнувся і перевів очі на Алекса.
— Було приємно тебе знати, — сказав він і потис Гіддлстонові руку.
— Навзаєм, — відповів чоловік. — Подумай про коледж.
Хлопець засміявся і відповів: — Обов’язково. А ти якщо що, заходь.
Він підморгнув і розвернувся у бік західного крила. Томас проводжав його поглядом поки фігура у рясі не зникла за поворотом.
Актор зітхнув та почесав потилицю. Він озирнувся довкола. Ніч, тиша. Легкий вже майже літній вітерець гойдав троянди у саду. Чоловік ще трохи постояв біля дошки найкращих студентів, подивився на дошку, де висіло фото Аліси, і пішов у сторону лісової стежки за капличкою.
Хоч довкола нікого не було він намагався не ступати безшумно. М’яка трава вбирала звук і продавлювалась під його вагою. Він намагався не дихати аж поки не почув крик.
Гіддлстон присів. Він почув ще один крик і гусячою ходою, намагаючись не привертати увагу, підібрався до причини шуму. Він зазирнув у вікно однієї з прибудов.
Монахиня Тереза тримала за руку ту саму дівчинку, що запитала у неї минулого разу чи Том не Ісус. Жінка била дитину дерев’яним хрестом. Судячи з виду, хрест використовувався для подібних дій багаторазово.
— Що треба сказати?
— Але я хотіла їсти!
— Що треба сказати?! — Майже кричала монахиня.
— Але. Я. Хотіла. Їсти! — Не зупинялась дитина.
Дівчинка намагалась видерти руку та ухилитись від ударів. Вона почала плакати. Чим голосніше вона схлипувала, тим сильніше ставали удари.
— Ти залишилась без вечері, бо втікла з молитви.
— Вівсянка, — вона знову ухилилася, — не смачна!
Томас підглядав за сценою з вікна. Він дивився побиття дитини монахинею і не міг зрозуміти що відчуває: гнів, сором через бездіяльність, бажання втекти чи співчуття.
Чоловік звук ще одного удару. Він подивився під ноги і знайшов камінь
— Бог незадоволений тобою!
— Я хочу їсти!
Томас зазирнув у вікно і кинув камінь. Монахиню впала замертво. З її голови витікала кров. Дівчина відступала. Вона дивилась на мертву черницю і раптом закричала:
— Ура! Бог покарав Терезу!
