#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
Томас відбіг від вікна і побіг до лісової стежки. Він схопився за дерева і стрибнув у низ. Його дорогу освітлював місяць. Чоловік біг вперед, майже задихаючись, нога натужно нила. Він біг далі, прибираючи з дороги гілки. Декілька все-таки вдарили його по обличчю і він ледь не розплакався, однак взяв себе в руки та продовжив біг.
Вже за десять хвилин він опинився на асфальтованій дорозі. Місяць освічував все довкола, ніби розрізаючи пітьму срібними лінями. Хмар на небі не було.
Він увірвався у будинок та налив собі води. Він пив її жадно, наче саме вона потрібна була легеням, щоб дихати, ніби вона вгамує серце. Вода текла по щелепі та шиї, проникаючи під худі, течучи по грудях і торсу. Том поставив стакан на стільницю. Той голосно дзвякнув.
Він зробив глибокий вдих і видох та прокручував у голові те, що сталось за останні пів години. На більше його не вистачило.
Жінка лежала та не рухалась. Можливо, вона ще жива. Однак камінь був важкий та влетів у її голову на високій швидкості. Ні, вона однозначно мертва. Томас взяв газову лампу та поставив її біля дверей. Він взяв шкребок та подивився на плями темно-сірої фарби. Він поступово почав зчищати її з підлоги.
Дівчинка побіжить до інших. Діти розкажуть все іншим монахиням. Старша має прийти до настоятеля монастиря, щоб той викликав поліцію. Чи вона може зробити це самостійно? Томас продовжив шкребти підлогу. Ні, вона не може. Коли поліція приїде їм треба опитати всіх. Тобто їй все одно доведеться йти до настоятеля і перервати підземне богослужіння.
Він вбив жінку. Він вбив монахиню. Чи вбив він її? Він вбив її. Плями нарешті піддались. Їхній верхній шар зліз і закрученими дерев'яними стружками покотився убік. Том завмер. Нижній шар фарби виявився не сірим. Він був радше коричневим з примішками бордового. Гіддлстон сковтнув. Чоловік подивився на плями на підлозі, їх позицію та форму. Його очі знову знайшли нижній шар фарби. Він згадав могили біля каплиці та дати на них.
Шкребок випав з його рук. Він дивився на краплі засохлої крови біля дверей. Гіддлстон знову важко дихає. Томас хоче закурити. Цигарок ніде немає.Він не взяв з собою. Він закотив очі і підійшов до папки з досьє. Вльям Вебстер дивився на нього з щирою посмішкою монаха.
“Гомосексуальність це ж гріх” — читав він рядки, написані Алісою. Монах дивився на Тома. Томас розірвав фото.
Він прийняв душ, змиваючи псевдо макіяж і дорожній пил. Томас поголився одноразовою бритвою, яка так жодного разу йому і не знадобилась за останній тиждень. Чоловік витер лице рушником і уважно подивився на себе у дзеркало. Його очі були темні. І він не хотів думати то від недостатньо освітлення чи щось сталось всередині.
Гіддлстон вдягнув той самий чистий одяг. Склав у сумку документи, всі гроші та телефон. Він зняв кришку з газової лампи та підкрутив маленький тумблер всередині. Газ почав витікати з лампи. Теж саме він зробив з заправкою для лампи, залишивши балон відкритим у будинкові. Томас прикрив ніс футболкою та увійшов до кухні. Він склав на плиту усі досьє Аліси. Він увімкнув духову піч та конфорки. Гіддлстон ще раз подивився у дзеркало та вийшов з будинку. Він відійшов на двісті метрів та став за деревом. Він прицілився у вікно, що виходило на схід з кухні. У прицілі він побачив балон з газом для лампи. Томас закрив ліве око і встрілив. Балон вибухнув разом з будинком, наповненим газом.
Актор посміхнувся і пішов у сторону лісової доріжки. Палаючий будинок залишився за його спиною. Він піднімався стежкою повільно, хоч вже знав всі її звивини. Він час від часу прислуховувався, та не чув ні сирен поліції, ні швидкої допомоги.
Гіддлстон дивився в гору. На пагорбі з-за дерев виглядала капличка. Світло місяця проходило через уламки п'ятсотрічного вітража. Томас вхопився за дерево та поліз вгору, звертаючи з манівця. Дерева, що вже не раз переносили вагу актора, покірно похилилися, служачи йому радше лозами у джунглях. Томас хмикнув, порівнюючи себе з Мауглі.
Скоро він ступив на тверду землю біля каплички. Він побачив декілька монахинь, що стояли над тілом Терези, та ту саму дівчинку, яка задоволено жувала бутербод.
— Бачите, бог був проти. Він хотів, щоб я вечеряла. Бог так сказав! — Задоволено сказала вона.
Томас посміхнувся, ховаючись у кущах. Він бачив, що у приміщенні, де все трапилось, увімкнули світло. Однак Вебстера ніде не було поруч. Том утримався від ідеї зачекати його у кабінці для сповідей, вважаючи це надто театральним.
Однак він помітив припарковану біля забору храму машину. Чорне Ауді преміумкласу. На авто були ліверпульські номерні знаки. Томас нахмурив брови та перевірив пістолет за поясом. Він перевісив його так, щоб його будь-якої хвилини можна було швидко дістати рукою.
З церкви вийшов настоятель храму та високий чолові у костюмі. Вони неспішно йшли колонадою до саду та тихо розмовляли. Вебстер йшов, важко спираючись на ноги. Томас мимохіть подумав чи на ньому теж лишень ряса, як і на Алексі. Вочевидь Вільям намагався зробити своє розслаблене лице трохи більш серйозним. У нього погано виходило.
Монахині дивились на Вебстера, однак не наважувались до нього підійти, постійно стріляючи очима між тілом Терези і ним. Жінки вирішили зачекати. Гостеві та настоятелеві не потрібне було вуличне освітлення, щоб прогулюватись до саду. Вони обидва, навіть при блідому місячному світлі, ідеально огинали всі перешкоди та йшли рівно по центру доріжки, та навіть зупинились біля дошки з найкращими студентами, сміючись та говорячи про старі часи.
Вебстер раптово зупинився біля будівлі, де горіло світло, та подивися на тіло покійної монахині.
— Хто це зробив? — Спокійно запитав він.
— М-ми не знаємо, — тремтячим голосом відповіла старша монахиня.
— Розпусниці, ви подивіться, — він оглянув тіло з огидою. — Потім з вами розберусь. Бешкетниці. Подивись, — він показав гостеві пальцем на Терезу, — подивись що твориться. Залиш їх тут без нагляду і вже осквернять храм своїм гріхом.
Гість кивнув. Його світле волосся переливалось під лампою золотом. Вони пройшли з Вебстером далі. Монахині вивели дівчинку. Гіддлстон впізнав під у гості Артура Волша з дошки.
— Таке тут часто трапляється? — Високий чоловік зупинився біля каплички.
Томас прицілився. Він бачив Вільяма у десяти метрах від себе. Гіддлстон обирав між головою і серцем. За порадою Таноса з останнього фільму “Месників” треба завжди цілитися в голову, однак актор вагався.
— Твоя подружка навідувалась, — слабко усміхнувся Вільям.
Том завмер. Він прислухався до розмови.
— Як з? — Засміявся гість і провів великим пальцем по нижній губі.
— Одрі, — відповів настоятель.
— Ця зрадниця, — Артур одразу змінився в лиці.
Він вигнув брови та оглянув капличку. Він перевів погляд на торішні могили та опустив їх на обпалену підлогу. Його очі просяяли, коли всі факти зійшлися в один пазл.
Чоловік помітив дати на могильних каменях та перевів погляд на Вебстера.
— То вона тут була не один раз.
— Як бачиш, ні, — Вільям гірко всміхнувся. — Ти міг би її зупинити, Артуре — Я нічого не знав про це, — Волш огледів капличку знову. — Тобі треба гроші на реставрацію?
— Було б непогано. Все чекав поки ти запропонуєш. І на ремонт західного крила.
— Отак, старе-добре західне крило. Дивно, що вона і його не спалила.
Волш подивився на зачинені двері та посміхнувся. Він знову підвів очі на вітражі. На його обличчі з’явилась гірка посмішка. Чоловік у дорогому костюмі уважно розглядав візерунки, а коли вони йому набридли знову повернувся до співрозмовника.
— Не думаю, що Одрі було це цікаво. Чи як ти її називав, — Вебстер криво усміхнувся, — Аліса. Як “Аліса у Дивокраї”. Як йде бізнес?
— Вона мертва.
Вебстер ледь не вронив палицю. Його руки затремтіли. Він широко відкрив очі, тримаючи навислі брови високо над зіницями. Настоятель храму все чекав, що Артур скаже щось, що спростує цю новину. Однак у відповідь звучала тиша. Томас тримав його на прицілі.
— Мертва? — Вимовив він беземоційним тоном.
— Я вбив її, — Артур хмикнув, насолоджуючись мімікою старого настоятеля. — Вірніше сказати: я наказав її вбити.
— Наказав вбити? Це як?
У Томаса затекла рука. Він тихо опустив пістолет поки що вирішуючи послухати розмову. Руку неприємно защіпало. Він намагався розім'яти її, але на неї впали гілки, і він підвів очі, повертаючись до спостерігання.
— Одрі привела копів. Вона ніколи не працювала на мене.
— Он як, — ледь здивовано вимовив Вільям. — І що ж підштовхнуло тебе до цього смертного гріха. Сподіваюсь, ти розумієш, що душу тепер не спасти?
— Не спасти? Хто буде рятувати твою?
Артур усміхнувся та пнув камінець. Той відлетів на газон.
— Ти пам’ятаєш як ми познайомились з нею? — Волш став навпроти настоятеля та склав руки на поясі. — Маленька дівчинка прибігла до мене вся у сльозах. Казала, що її б’ють. І попросила захистити. А що потім? Ви мали її захищати. А ви покарали нас всіх.
Гість храму ходив по коли вздовж спаленої каплички.
— Я повертався сюди за своєю волею. Ця церква стала мені вимушеною домівкою і, відверто, Вільяме, дякую тобі за це. Я тут знатно повеселився. Але ця дівчинка, та заплакана маленька дівчинка, яку ви ще раз примусово затягнули сюди у 16 злякалась і почала працювати на владу.
Артур ще раз пнув камінь ногою. Його лаковані туфлі блистіли у місячному світлі. Камінь відлетів і вдарив Вбестера у палицю, на яку він спирався. Чоловік похитнувся і ледь не впав. Волш потер лице руками, роздумуючи.
— Дівчинка, яку ви налякали до такої міри, що вона не довіряла ні своїм, ні чужим.
— Вона була некерована! — Захищався Вебстер.
— І чия це провина?! — Артур закричав у відповідь.
Його голос задрижав вібрацією у камінні довкола.
— Мій бізнес пішов чорту під хвіст лише через те, Вільяме, що хтось занадто упився своєю владою.
Томас відчув як телефон вібрує і чортихнувся. Він швидко відкрив сумку на грудях та скинув виклик. На екрані засвітився номер Заві Ештон. Гіддлстон здивовано подивився на нього, проте в ту ж секунду сховав телефон назад.
Волш дістав пістолет. Томас теж націлився на Вебстера. Очі настоятеля розширились, але потім він усміхнувся і вони прийняли попередню позицію.
— Хочеш вбити мене?
— Ні, ти що. Просто покарати, — гість усміхнувся. — Не більше, не менше.
— Ну що ж, — Вільям облизнув нижню губу. — Будь по-твоєму. Лише одне прохання, Артуре. Нехай мене поховають у цьому саду.
— На що? Щоб розкластися на добрива для твоїх, трясця, дорогоцінних троянд?
— Ми маємо піклуватися про них. Ми всі стараємось, щоб зробити цей світ трошечки кращим, — Вебстер обвів руками сад та посміхнувся Артурові.
Волш вистрілив. Томас здригнувся. Вільям впав на землю, головою вдаряючись об каміння каплички. Гіддлстон сковтнув. Він цілився в Артура, однак не зміг вистрілити. Гість підійшов до Вільяма та подивився на його бездиханне тіло. Гість надув щоки та плюнув на обличчя чоловіка. Наркоторговець пішов.
Актор зітхнув і потер ніс. Він ще раз подивився на тіло настоятеля та розвернувся до західного крила. Мотор Ауді завівся. Машина від’їхала від церкви. Гіддлстон підвівся та перебіг у тінь колонади. Він перебіжками вибрався з території храму та вийшов у місто. Чоловік сховав пістолет за поясом та прикрив його худі.
Десь далеко почулись сирени пожежної служби. Він обернувся та побачив стовп диму, який досі йшов стовпом уверх від його схованки біля річки. Томас дістав телефон. Він побачив декілька пропущених викликів від Заві. Він закотив очі та водночас напружився, не розуміючи і не бажаючи з’ясовувати як вона дізналася про цей номер телефону.
Актор набрав Джо. Жіночий голос дикторки повідомив, що номеру більше не активний. Чоловік шумно видихнув повітря і кивнув сам собі. Джо не збирався приїхати через тиждень. Він поїхав і все на цьому.
Гіддлстон знайшов найближчу заправку. Купив цигарок і замовив жасминового чаю. Він запалив на кутку заправки разом з місцевим фермером. Вони розмовляли про пожежу, що сталася тут рік тому і про занадто раннє літо. Фермер запропонував підкинути Тома до Лондону. Актор погодився і сів у вантажівку.
Вони виїхали на трасу. Пожежна машина намагалася загасити пожежу, однак будинок, і все що в ньому було, вже майже догорів.
— Оце комусь не пофортунило, — зі співчуттям кивнув фермер, а потім засміявся. — А кажуть глобального потепління не існує. Літо ще не наступило, а вже посушливе.
— Еге ж, — спокійно відповів Том.
З пагорба долинули поліцейські сирени. Над ними яскраво світив місяць.
Шано-о-о-овне товаивство! Як завжди чекаю на ваші відгуки і реакції. Будь-ласка поділіться що думаєте, які ваші враження. Ваша Авторка ☕️🌸