#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
— Він був знайомий з моїм дядьком — батьком Аліси.
— І нічого не зробив, щоб врятувати його? — Гіддлстон вигнув брову. — Це неприпустимо.
— Не припустимо? — Олександр дивився на те як тече струмок. — Не припустимо те, що радянська влада хотіла забрати її назад.
— Макфол втрутився? В газеті написано, що колеги її батька…
— Колеги її батька, — кивнув брат, — саме так. І Макфол один з них.
— Врятувати її, щоб потім використати?
Томас озирнувся довкола. Ферма все ще стояла пуста, однак під яскравим сонцем його напруга ставала майже видною фізично і заповнювала простір.
— Що ти знаєш?
— Вбивство у маєткові під Лондоном.
— І все?
— І все.
— І Аліса тобі нічого не говорила?
— Ні.
Олександр хмикнув. Гіддлстон дивився на нього, ніби Аліса розповідала братові про Тома більше, ніж Томові про себе.
— Нам було п’ять. Зоряні шість. Її вирвали з лап росіян. Вона жила в Британії пів року. Передавали сонячний тиждень. Батьки вирішили вивести нас у заміський будинок. Природа, сади, весна, там було добре. Я досі пам’ятаю як пахли квіти і шафа…
Аліса вирвалась уперед.
— Одрі, зачекай! — Кричав маленький Алекс, підтягуючи шорти, що сповзли.
— Одарко! — Кричала Зоряна, наздоганяючи сестру.
— Ні! — Відповіла дівчинка з двома косичками. — Наздоганяйте!
Вона побігла крізь розкриті двері у сад. Її осяяло сонце. Двоє двоюрідних брат і сестра побігли за нею. Алекс незадоволено підтягнув шорти.
— От завжди так! — Кричав він у наздогін.
— Не бігайте по будинку!
Квітослава несла в руках срібний піднос з заварником і чашками.
— Ми біжимо в сад! — Відповіла українською Зоряна.
— То йдіть до саду, а там можна почати бігати.
— Мамо, ми обережно! — Відповіла з-за кущів Аліса.
— На це одна надія.
Квітослава вийшла в оранжерею, поставивши піднос на столик. Олександр почув дзвінок у двері, однак ще раз підтягнув шорти та впевнено побіг за Одрі. Діти бігали по саду поки не впали червонощокі не попадали на траву. Аліса загубила одну резинку, тому половина її волосся розтріпана лежала на її плечі.
На дітей крізь крони дерев падало сонячне проміння.
— А давайте будемо пускати сонячних зайчиків? — Одрака подивилась на брата та сестру.
Зоряна опустила очі.
— Ні, — помітила це її сестра, — давайте тоді мильні бульбашки пускати.
— Мені треба інші шорти.
Зоряна підняла очі на Алісу і посміхнулась. Діти підвелись і побігли до будинку. У вітальні, за рицарськими обладунками, зібраними і виставленими у повний зріст, стояла шафа. Вони почули запах цигарок та подивились у бік головних дверей, однак знизали плечима та повернулись до гардеробу.
— А якщо потрапимо у Нарнію? — Запитав Алекс, стискаючи руку Зоряни.
— Нарнії не існує, — заспокоїла його дівчинка.
— Тоді і Баби Яги твоєї не існує! — Відповів хлопчик.
— А от ми зараз і перевіримо, — усміхнулась Аліса і відкрила шафу.
Вони почули звук ляпаса. Діти переглянулись одне з одним і озирнулись довкола. Кроки наближувались. Вони залізли у шафу та закрили її, потягнувши на себе дверцята за зажим для краваток.
— Я пам’ятаю як Квітослава боролась, як розбила об його голову сервіз, а потім ще й срібною тацею надала, — Олександр хмикнув. — Ми сиділи в шафі тихо, не видави ні звуку. Він вистрілив у неї тричі. А потім, як покидьок, закурив над її тілом. От звідки був запах цигарок.
Томас потупив очі. Він відчув у кармані нерозкриту пачку та з соромом потер її рукою. Чоловік не наважувався підвести очі на співрозмовника. Гіддлстон теж дивився на воду та на сонячне проміння на ній.
— Ми сиділи там декілька хвилин після того, як він пішов, — кивнув чоловік. — Зоряна вибігла першою. Я обережно виліз другим. Аліса сиділа там і дивилась на Квітославу. Довго дивилась. Ми витягли її за руки, вона пручалась. Викликали поліцію. У дворецького був вихідний.
Акторові забракло повітря. Він все ще дивився на воду, але наче опинився під нею.
— Поліція, терапевти, мої батьки, ця ферма. Потім її батько. Макфол. Радянські дипломати і всі, як один, говорили російською. Це було так дивно чути від тітки лише українську, Одрі розмовляли лише нею, аж тут раптом ці ідіоти. Одрі їх навіть не розуміла, коли вони розмовляли з нею.
— Вони розмовляли з нею?
— Вмовляли повернутись її на батьківщину.
— Тут її батьківщина, — кивнув сам собі Томас.
— Так.
— Як вона це пережила? — Актор підвів очі на Олександра, але голову залишив похиленою.
— Вона не пережила, — чоловік подивився на воду, — Одрі сиділа у тій шафі.