Вірші та поезія

Люди дарують останній дотик руки, Тремтять крилами, покидаючи зграю. Люди замінюють шепіт на довгі гудки, Не жаліючи серця, те у комусь лишають. Люди щосили ховають слова, Які б так сильно хотіли віддати. Мають один квиток, коли сидіння два, Мають надію в уже минувших датах. Люди живуть тим, що вже відбулося, Вдають, що забули, що все рівно — вдають. І роками від болю рвучи волосся, Так і не знаходять ні причину, ні хоча б суть. Люди вірять в те, що не треба, І гаснуть мов віскова свіча. З пустим місцем між поламаних ребр, Шукають спасіння в знайомих очах. Люди тримаються за чиїсь зап’ястя, Кладуть погляди в підліжкові скриньки. Люди сліпнуть в божевіллі погоні за щастям, А воно в тому останньому дотику руки. * Сердечно запрошую в мій телеграм-канал, де я ділюся своєю творчістю. Буду рада бачити вас там! — @elenaoksssworks